Перше число газети “Наша Ніва” вийшло в листопаді 1906 року. Це була перша газета для білоруського народу. Вона виходила до 1915 року, поки царська цензура її не закрила. За цей час “Наша Ніва” відіграла велику роль у формуванні білоруської ідентичности. В 1991 році білоруські інтелектуали відновили це видання. Сьогодні наклад загальнобілоруського тижневика становить три з половиною тисячі примірників і є найбільшим недержавним білоруськомовним виданням.
Унікальність “Нашої Ніви” полягає не лише в тому, що вона порушує болючі проблеми білоруської культури, націо- і державотворення, але й у тому, що друкується на дореформеній білоруській мові, яку, як і українську у варіанті так званого “скрипниківського” правопису, ліквідували на початку 30-их років минулого століття.
Я поцікавився в заступника головного редактора “Нашої Ніви” Андрія Скурка, як колектив виявив, що тижневик відсутній у передплатному каталозі на 2006-й рік:
“Виявили насамперед наші читачі, які побачили отой каталог на пошті і помітили, що там немає “Нашої Ніви”. Вони почали активно телефонувати до редакції і запитувати, що це, власне, значить”.
Зараз у редакцію телефонують постійні читачі. Деякі зi слізьми на очах бідкаються, що не зможуть жити без газети, яка для них узагалі була, за їхніми словами, єдиним джерелом рідної мови.
Андрій Скурко: “Ми подзвонили до організації, яка видає цей каталог. І це було якраз в той день, коли ми здавали номер. Вони нас дуже просили: “Ви нічого, будь ласка, про це не пишіть. Це помилка, власне. Зараз ваше питання вирішується на найвищому рівні, і цієї ночі питання буде вирішене”. Одним словом, бла-бла-бла. Але ми вирішили, що будемо вірити фактам, а не обіцянкам. Власне, нічого не змінилося. Нас так і не включили до цього каталогу. І це питання, я думаю, не вирішиться, тому що це якась спланована акція проти незалежної преси”.
“Создрук”, який займається поширенням газет і журналів, вже розриває угоди з тижневиком “Наша Ніва”. Зокрема, “Міноблсоюздрук” мотивує розірвання угоди невеликим попитом і непопулярністю в населення:
“Ну але між тим, якщо от казати про популярність, то в кіосках різних міст вже в п’ятницю її важко знайти (“Наша Ніва” видається в четвер). Це ситуація, з якою стикаються багато наших читачів”.
Співробітники “Нашої Ніви” починають створювати власну систему розповсюдження газети. Можливо, незабаром доведеться друкувати цей часопис, як і інші недержавні видання, за межами Білорусі.
До речі, єдиний білоруськомовний ліцей у Мінську, незважаючи на те, що його позбавили приміщення, викинувши, фактично, на вулицю, продовжує існувати:
“Ліцей продовжує навчання. В них був знову набір, і на загальну радість, був навіть ладний конкурс до цього ліцею, який, власне, тепер є підпільним ліцеєм”.
Тобто, десь на квартирах, так?
“Ну так. І часом на якийсь семестр ліцеїсти їдуть до іншої країни – до Польщі або до Литви. Якщо казати про рівні права мов, то такий промовистий факт: зараз у Білорусі немає жодного вищого навчального закладу, який був би цілком білоруськомовним”.
Унікальність “Нашої Ніви” полягає не лише в тому, що вона порушує болючі проблеми білоруської культури, націо- і державотворення, але й у тому, що друкується на дореформеній білоруській мові, яку, як і українську у варіанті так званого “скрипниківського” правопису, ліквідували на початку 30-их років минулого століття.
Я поцікавився в заступника головного редактора “Нашої Ніви” Андрія Скурка, як колектив виявив, що тижневик відсутній у передплатному каталозі на 2006-й рік:
“Виявили насамперед наші читачі, які побачили отой каталог на пошті і помітили, що там немає “Нашої Ніви”. Вони почали активно телефонувати до редакції і запитувати, що це, власне, значить”.
Зараз у редакцію телефонують постійні читачі. Деякі зi слізьми на очах бідкаються, що не зможуть жити без газети, яка для них узагалі була, за їхніми словами, єдиним джерелом рідної мови.
Андрій Скурко: “Ми подзвонили до організації, яка видає цей каталог. І це було якраз в той день, коли ми здавали номер. Вони нас дуже просили: “Ви нічого, будь ласка, про це не пишіть. Це помилка, власне. Зараз ваше питання вирішується на найвищому рівні, і цієї ночі питання буде вирішене”. Одним словом, бла-бла-бла. Але ми вирішили, що будемо вірити фактам, а не обіцянкам. Власне, нічого не змінилося. Нас так і не включили до цього каталогу. І це питання, я думаю, не вирішиться, тому що це якась спланована акція проти незалежної преси”.
“Создрук”, який займається поширенням газет і журналів, вже розриває угоди з тижневиком “Наша Ніва”. Зокрема, “Міноблсоюздрук” мотивує розірвання угоди невеликим попитом і непопулярністю в населення:
“Ну але між тим, якщо от казати про популярність, то в кіосках різних міст вже в п’ятницю її важко знайти (“Наша Ніва” видається в четвер). Це ситуація, з якою стикаються багато наших читачів”.
Співробітники “Нашої Ніви” починають створювати власну систему розповсюдження газети. Можливо, незабаром доведеться друкувати цей часопис, як і інші недержавні видання, за межами Білорусі.
До речі, єдиний білоруськомовний ліцей у Мінську, незважаючи на те, що його позбавили приміщення, викинувши, фактично, на вулицю, продовжує існувати:
“Ліцей продовжує навчання. В них був знову набір, і на загальну радість, був навіть ладний конкурс до цього ліцею, який, власне, тепер є підпільним ліцеєм”.
Тобто, десь на квартирах, так?
“Ну так. І часом на якийсь семестр ліцеїсти їдуть до іншої країни – до Польщі або до Литви. Якщо казати про рівні права мов, то такий промовистий факт: зараз у Білорусі немає жодного вищого навчального закладу, який був би цілком білоруськомовним”.