Наприкінці кожного року багато угорських фірм виплачують своїм працівникам преміальні, так звану 13-ту або 14-ту зарплату, продуктові чи просто купівельні талони, гроші на придбання ділового одягу тощо. В залежності від традицій на виробництві а також фінансової успішності підприємства персоналу нерідко вручають ще й цінні різдвяні подарунки. У такому святковому наборі можна знайти велику пачку дорогої меленої чи банку розчинної кави, недешеві алкогольні напої, парфуми та інші добротні речі, зважаючи на фантазію і бюджетні рамки фірми.
Все це, звичайно, приємно отримувати. Але переважна маса угорського населення все ж воліє вибирати подарунки сама. І починаються несамовиті перегони в крамницях, які вже за два місяці до Різдва зазивають як тільки можуть потенційних покупців. При цьому супермаркети змагаються один з одним в уцінці товарів. У цей час вони навіть набирають додатковий штат працівників, щоб впоратись зі святковим розпродажем. Крамниці працюють за принципом рільників навесні: один торговий день годує цілий рік.
Вважається, що в таку пору добре і торгівлі, і покупцям. І тільки релігійні діячі дивляться на цю метушню сумним оком. Вони звернулися до віруючих католиків, реформаторів і баптистів зі словами зберегти в душах радість Різдва і почуття миру. Церковні прелати просять: хай Христос приходить їм на згадку, коли люди обдаровуватимуть своїх близьких святковими подарунками, коли зберуться за вечерею на Святвечір, у час піклування про дітей, літніх родичів, хворих та неімущих.
Звісно, у конкуренції з торгівлею і її тактикою нав’язування споживачеві моделі широкого споживання товарів церква залишається позаду. Всюдисуща реклама з її повторюваністю гаразд приглушує заклики духовних отців до католиків утримуватися від споживання м’ясива і розваг у період посту. У церковних проповідях все частіше повторюють, що дух язичництва дедалі зухваліше лізе в думки і щоденний побут людей, спотворюючи первісні цінності християнства. Дехто з протестантів заперечує таке твердження, наводячи слова Св. Павла з Євангелії про те, що той, хто голодує, голодує для Бога, а хто їсть, той так само їсть для Бога.
Проте літні угорці, котрі отримали в дитинстві добре католицьке виховання, з ностальгією згадують ті часи, коли в їхніх родинах у суворі сніжні зими святкували інше Різдво – з простими домашніми стравами, колядками, віншуванням і родинною злагодою. Зараз все це десь загубилося в мороці років. І все ж один сивий дідусь знайшов для угорської молоді кілька слів, сказавши: “Еге ж, глядіть, діти, не прогавте в марноті справжнього Різдва!”
Все це, звичайно, приємно отримувати. Але переважна маса угорського населення все ж воліє вибирати подарунки сама. І починаються несамовиті перегони в крамницях, які вже за два місяці до Різдва зазивають як тільки можуть потенційних покупців. При цьому супермаркети змагаються один з одним в уцінці товарів. У цей час вони навіть набирають додатковий штат працівників, щоб впоратись зі святковим розпродажем. Крамниці працюють за принципом рільників навесні: один торговий день годує цілий рік.
Вважається, що в таку пору добре і торгівлі, і покупцям. І тільки релігійні діячі дивляться на цю метушню сумним оком. Вони звернулися до віруючих католиків, реформаторів і баптистів зі словами зберегти в душах радість Різдва і почуття миру. Церковні прелати просять: хай Христос приходить їм на згадку, коли люди обдаровуватимуть своїх близьких святковими подарунками, коли зберуться за вечерею на Святвечір, у час піклування про дітей, літніх родичів, хворих та неімущих.
Звісно, у конкуренції з торгівлею і її тактикою нав’язування споживачеві моделі широкого споживання товарів церква залишається позаду. Всюдисуща реклама з її повторюваністю гаразд приглушує заклики духовних отців до католиків утримуватися від споживання м’ясива і розваг у період посту. У церковних проповідях все частіше повторюють, що дух язичництва дедалі зухваліше лізе в думки і щоденний побут людей, спотворюючи первісні цінності християнства. Дехто з протестантів заперечує таке твердження, наводячи слова Св. Павла з Євангелії про те, що той, хто голодує, голодує для Бога, а хто їсть, той так само їсть для Бога.
Проте літні угорці, котрі отримали в дитинстві добре католицьке виховання, з ностальгією згадують ті часи, коли в їхніх родинах у суворі сніжні зими святкували інше Різдво – з простими домашніми стравами, колядками, віншуванням і родинною злагодою. Зараз все це десь загубилося в мороці років. І все ж один сивий дідусь знайшов для угорської молоді кілька слів, сказавши: “Еге ж, глядіть, діти, не прогавте в марноті справжнього Різдва!”