Проект “Концепції державної мовної політики” – це досить об’ємний документ, який нараховує понад 30 сторінок. Ось як визначена основна мета державної мовної політики (цитую): “Культурно-мовне відродження, піднесення престижу, авторитету, гуманітарного та технологічного статусу української мови, забезпечення її застосування у всіх сферах суспільного життя, утвердження її державності, захист та розвиток мов національних меншин”. В “Загальних положеннях” мова йде про “природну мову, яка є основною комунікаційною системою людини, функції якої набувають все більшого значення, оскільки інтенсивність комунікацій в сучасному світі зростає випереджаючими темпами у порівнянні з іншими ділянками суспільної практики, набуваючи все більшої ваги у забезпеченні життєдіяльності глобалізованої міжнародної спільноти”.
Є в Концепції і така фраза: “триває мовно-інформаційна експансія іноземних держав” – щоправда, без уточнення, які держави мають на увазі автори документа.
Ще одна цитата: “Стратегічні положення Концепції, що мають глобальні пріоритетні напрямки, розраховані на 15-20 років... основний комплекс заходів передбачається здійснити за період з 2005 до 2010 року, який розглядається як початковий етап”.
Інститут української мови Національної академії наук України підготував експертні висновки на “Концепцію державної мовної політики України”. Член-кореспондент НАН України Іван Вихованець вважає, що “Концепція – черговий декларативний витвір влади, який відзначається неаргументованими загальниками, абстрактними сентенціями, плодом кабінетних, що не ґрунтуються на справжніх реаліях нашого сьогодення, розумувань... Плутаність і невиваженість... виявляється хоча б у тому, що основний комплекс заходів передбачено здійснити за період від 2005 до 2010 року, який вважається початковим етапом реалізації Концепції. Як можна поєднувати основний комплекс заходів упродовж 2005-2010 років, кваліфікацію цього періоду як початкового і передбачувану реалізацію Концепції протягом 15-20 років?!”.
Директор Інституту української мови, член-кореспондент НАН України Василь Німчук, серед інших закидів, зазначив, що про головну наукову установу, яка в державі досліджує українську мову в усій її повноті, встановлює і кодифікує її норми, вивчає її функціонування, про Інститут української мови - у Концепції забуто.
Кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу соціолінгвістики Віталій Радчук сказав в інтерв’ю радіо “Свобода”, що жодна концепція не може обійтися без погляду в майбутнє – “не можна починати будувати будинок, не маючи його конкретного плану”. Тому однією з найголовніших вад проекту є відсутність чітких наукового обґрунтованих орієнтирів для свідомого творення в Україні мовної картини майбутнього на засадах мовної прогностики, без чого мовне планування є надзвичайно ризикованою затією:
“Вельми прикметно, що названий проект цілком в дусі радянських часів є анонімним. Якщо його складали науковці, то якого профілю? Якщо політики, то якої партії і масті? Якщо чиновники, то якого рангу? З погляду ціннісного й етичного будь-який продукт розумової праці заслуговує на увагу і надається до обговорення лише за умови, що його автори не приховують своїх імен за підписом начальника чи заборолом відомства. Випрацювати концепцію має серйозна наука – не безлика, а обтяжена відповідальністю”.
Віталій Радчук вважає, що проект Концепції державної мовної політики” не відповідає критеріям концептуальности. Це радше план дій без достатнього обґрунтування, додаток чи сукупність зібраних пропозицій та поправок до урядової мовної програми.
Є в Концепції і така фраза: “триває мовно-інформаційна експансія іноземних держав” – щоправда, без уточнення, які держави мають на увазі автори документа.
Ще одна цитата: “Стратегічні положення Концепції, що мають глобальні пріоритетні напрямки, розраховані на 15-20 років... основний комплекс заходів передбачається здійснити за період з 2005 до 2010 року, який розглядається як початковий етап”.
Інститут української мови Національної академії наук України підготував експертні висновки на “Концепцію державної мовної політики України”. Член-кореспондент НАН України Іван Вихованець вважає, що “Концепція – черговий декларативний витвір влади, який відзначається неаргументованими загальниками, абстрактними сентенціями, плодом кабінетних, що не ґрунтуються на справжніх реаліях нашого сьогодення, розумувань... Плутаність і невиваженість... виявляється хоча б у тому, що основний комплекс заходів передбачено здійснити за період від 2005 до 2010 року, який вважається початковим етапом реалізації Концепції. Як можна поєднувати основний комплекс заходів упродовж 2005-2010 років, кваліфікацію цього періоду як початкового і передбачувану реалізацію Концепції протягом 15-20 років?!”.
Директор Інституту української мови, член-кореспондент НАН України Василь Німчук, серед інших закидів, зазначив, що про головну наукову установу, яка в державі досліджує українську мову в усій її повноті, встановлює і кодифікує її норми, вивчає її функціонування, про Інститут української мови - у Концепції забуто.
Кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу соціолінгвістики Віталій Радчук сказав в інтерв’ю радіо “Свобода”, що жодна концепція не може обійтися без погляду в майбутнє – “не можна починати будувати будинок, не маючи його конкретного плану”. Тому однією з найголовніших вад проекту є відсутність чітких наукового обґрунтованих орієнтирів для свідомого творення в Україні мовної картини майбутнього на засадах мовної прогностики, без чого мовне планування є надзвичайно ризикованою затією:
“Вельми прикметно, що названий проект цілком в дусі радянських часів є анонімним. Якщо його складали науковці, то якого профілю? Якщо політики, то якої партії і масті? Якщо чиновники, то якого рангу? З погляду ціннісного й етичного будь-який продукт розумової праці заслуговує на увагу і надається до обговорення лише за умови, що його автори не приховують своїх імен за підписом начальника чи заборолом відомства. Випрацювати концепцію має серйозна наука – не безлика, а обтяжена відповідальністю”.
Віталій Радчук вважає, що проект Концепції державної мовної політики” не відповідає критеріям концептуальности. Це радше план дій без достатнього обґрунтування, додаток чи сукупність зібраних пропозицій та поправок до урядової мовної програми.