Різдво ніколи не старіє. Це вічно молоде свято. Щороку народжується Боже дитятко. І гуцули збирають святкові вертепи, щоб колядувати на його славу. І коляди в них особливі. Бредучи сніговими заметами, старші з них ще згадують, що на такі веселі (а часом і сороміцькі) колядки їм дав дозвіл уже майже святий вічної пам»яті митрополит Андрей Шептицький. Його послання «До моїх братів гуцулів», написане майже століття тому, тут пам»ятають і досі.
Різдво в Карпатах оточене численними забобонами. Уже майже знаковими стали перекази про те, що Боже борони позичити чогось на Святий Вечір. Не можна називати мак маком. Цього дня це лише дробина. Не облизувати макогін, бо буде лисий чоловік або дружина. І ще сотні більших і менших правил, яких необхідно дотримуватись.
Однак цього року мені б хотілося прочитати невеликий різдвяний есей письменника Тараса Прохаська, написаний одного Різдва в гірському містечку Делятині. Він чи не найкраще передає неповторні чари цього унікального свята:
„Зі всіх свят, зі всіх днів року Різдво найбільше дає нам можливість відчути свою людськість, свою людяність. Ми раптом опиняємось в ілюзорній ролі опікуна, а не того, ким опікуються. Боже чудо Різдва полягає в тому, що ми, люди, маємо нагоду прийняти Бога до себе у такій формі, як ми самі. До того ж єдиний раз створюється ілюзія, що Бог опиняється залежним від наших законів, нашої натури, нашого розуміння і нашої ласки. Ми починаємо розуміти, що після цього Він стане інакшим – зрозумілішим, ближчим, милосерднішим і любіщим. Така перша містерія Різдва.
А друга, напевно, закладається у дивовижній вагомості і довершеності простого різдвяного сюжету. У цьому сюжеті, як у генетичному коді, занесено все, що стосується людини. Може, тому лише з цього сюжету виросло таке явище, як вертеп. Поступово вертеп розрісся до макету світу, до схеми космосу, до космогонічної енциклопедії.
Щорічне повторення різдвяного ритуалу не послаблює, а посилює переживання. З кожним роком Різдво сприймається все глибше і ясніше. І це – третя містерія. Різдво може бути окремою порою року. Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною. Історія твого Різдва укладається в окрему низку. Ти можеш оглянути її як самостійну лінію свого життя, що не залежить від історії інших пір року. У хронології нема ніяких особливих подій, лише світло, затишок, лагідність і мудрість. І навіть якщо стається щось лихого на якесь Різдво, то воно стається не так, воно набирає іншого сенсу, іншого чуття, іншого освітлення.
На Різдво тягне до рідних. Це ще один вияв великого сюжету. Мій дідо свого часу не втримався і прийшов до своєї мами на Святий вечір. Прийшов із дуже далекого й безпечного гірського сховку. На Різдво хата вся була оточена і його взяли. Багато років він провів у тюрмах і висланнях. Але не мав жодного жалю про те, що зробив того Різдва. І жоден з наступних різдвяних днів не був гіркуватим через те Різдво. Бо Різдво – це окрема пора року, окрема історія, окрема біографія і навіть окремий характер кожної людини, кожної родини”.
На завершення цього матеріалу залишається лише побажати всім відчути всю особливість різдвяної містерії. Мій батько, при житті міг заплакати лише тоді, коли на подвір»я заходив вічний різдвяний вертеп. Він сходить десь з горів, де, очевидно, всі інші пори року чекає зими, Різдва і цього очікуваного нами всіма походу на землю.
Різдво в Карпатах оточене численними забобонами. Уже майже знаковими стали перекази про те, що Боже борони позичити чогось на Святий Вечір. Не можна називати мак маком. Цього дня це лише дробина. Не облизувати макогін, бо буде лисий чоловік або дружина. І ще сотні більших і менших правил, яких необхідно дотримуватись.
Однак цього року мені б хотілося прочитати невеликий різдвяний есей письменника Тараса Прохаська, написаний одного Різдва в гірському містечку Делятині. Він чи не найкраще передає неповторні чари цього унікального свята:
„Зі всіх свят, зі всіх днів року Різдво найбільше дає нам можливість відчути свою людськість, свою людяність. Ми раптом опиняємось в ілюзорній ролі опікуна, а не того, ким опікуються. Боже чудо Різдва полягає в тому, що ми, люди, маємо нагоду прийняти Бога до себе у такій формі, як ми самі. До того ж єдиний раз створюється ілюзія, що Бог опиняється залежним від наших законів, нашої натури, нашого розуміння і нашої ласки. Ми починаємо розуміти, що після цього Він стане інакшим – зрозумілішим, ближчим, милосерднішим і любіщим. Така перша містерія Різдва.
А друга, напевно, закладається у дивовижній вагомості і довершеності простого різдвяного сюжету. У цьому сюжеті, як у генетичному коді, занесено все, що стосується людини. Може, тому лише з цього сюжету виросло таке явище, як вертеп. Поступово вертеп розрісся до макету світу, до схеми космосу, до космогонічної енциклопедії.
Щорічне повторення різдвяного ритуалу не послаблює, а посилює переживання. З кожним роком Різдво сприймається все глибше і ясніше. І це – третя містерія. Різдво може бути окремою порою року. Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною. Історія твого Різдва укладається в окрему низку. Ти можеш оглянути її як самостійну лінію свого життя, що не залежить від історії інших пір року. У хронології нема ніяких особливих подій, лише світло, затишок, лагідність і мудрість. І навіть якщо стається щось лихого на якесь Різдво, то воно стається не так, воно набирає іншого сенсу, іншого чуття, іншого освітлення.
На Різдво тягне до рідних. Це ще один вияв великого сюжету. Мій дідо свого часу не втримався і прийшов до своєї мами на Святий вечір. Прийшов із дуже далекого й безпечного гірського сховку. На Різдво хата вся була оточена і його взяли. Багато років він провів у тюрмах і висланнях. Але не мав жодного жалю про те, що зробив того Різдва. І жоден з наступних різдвяних днів не був гіркуватим через те Різдво. Бо Різдво – це окрема пора року, окрема історія, окрема біографія і навіть окремий характер кожної людини, кожної родини”.
На завершення цього матеріалу залишається лише побажати всім відчути всю особливість різдвяної містерії. Мій батько, при житті міг заплакати лише тоді, коли на подвір»я заходив вічний різдвяний вертеп. Він сходить десь з горів, де, очевидно, всі інші пори року чекає зими, Різдва і цього очікуваного нами всіма походу на землю.