Прагнення людини до досконалості в усьому психологи називають перфекціонізмом, що у перекладі з латини означає „довершеність”, і поділяють її прихильників на три групи. Перші - направлені на самих себе і прагнуть до власної досконалості; другі – вимагають досконалості від інших, треті – соціально спрямовані, вони вважають, що оточуючі чекають досконалості від них і намагаються відповідати цим сподіванням.
В принципі, перфекціонізм, в розумних межах, – прекрасна риса, а перфекціоністи – наполегливі й організовані люди. На них завжди можна покластися. Вони надійні, і якщо кажуть, що виконають завдання з максимальною якістю, то так воно й буде. Але як живеться самим перфекціоністам і тим, хто з ними поруч? Адже надвисокі вимоги і стандарти привносять в життя людини чималі труднощі. Перфекціоніст-школяр по 10 разів переписує домашнє завдання, інженер – роками вдосконалює прилад, який давно вже міг би працювати, а господиня – день і ніч шкребе і так бездоганно чисту квартиру. Люди зі схильністю до перфекціонізму, відзначають психологи, не можуть звернутися по допомогу, бо це, на їх думку, ознака слабкості. Вони бояться захворіти або кудись поїхати, оскільки ніхто не виконає так добре, як вони самі, їхню роботу. Вони не довіряють навіть собі і часто перевіряють правильність власних дій, постійно хвилюються, переживають, бояться припуститися помилки. Якщо перфекціоніст змушений зупинитися, не досягнувши максимально високого результату, то його мучить незадоволення і почуття провини. Він живе у стані хронічного стресу. А нерідко гонитва за недосяжною досконалістю закінчується неврозом і навіть нервовим розладом.
Більшість перфекціоністів так само вимогливі і до оточуючих, тож роблять заручниками свого перфекціонізму не лише себе, а й своїх близьких. Вони постійно шукають недоліки і намагаються виправити помилки всіх навколо себе. Особливо від батьків-перфекціоністів страждають діти. Взагалі, хоча, на думку фахівців, схильність до перфекціонзму може бути вродженою, найчастіше перфекціоністами роблять дітей занадто вимогливі батьки. Дитина старається робити все бездоганно, аби їм догодити, боїться, що її розлюблять, якщо вона не буде ідеальною, якщо у неї щось не вийде. Але ж дитині, та й людині будь-якого віку, потрібно надусе, щоби її любили не за якісь чесноти, успіхи і досягнення, а просто так, тому, що вона є вона.
Перфекціонізм, мабуть, в більшій чи меншій мірі, закладено в кожному з нас. Але народна мудрість твердить: краще – ворог доброго. Мається на увазі, що простіше, надійніше, вигідніше, тобто, краще з усіх точок зору, зупинитися на досягнутому доброму рівні, аніж намагатися досягти примарного ідеалу. Адже абсолютної досконалості в цьому світі не існує...
В принципі, перфекціонізм, в розумних межах, – прекрасна риса, а перфекціоністи – наполегливі й організовані люди. На них завжди можна покластися. Вони надійні, і якщо кажуть, що виконають завдання з максимальною якістю, то так воно й буде. Але як живеться самим перфекціоністам і тим, хто з ними поруч? Адже надвисокі вимоги і стандарти привносять в життя людини чималі труднощі. Перфекціоніст-школяр по 10 разів переписує домашнє завдання, інженер – роками вдосконалює прилад, який давно вже міг би працювати, а господиня – день і ніч шкребе і так бездоганно чисту квартиру. Люди зі схильністю до перфекціонізму, відзначають психологи, не можуть звернутися по допомогу, бо це, на їх думку, ознака слабкості. Вони бояться захворіти або кудись поїхати, оскільки ніхто не виконає так добре, як вони самі, їхню роботу. Вони не довіряють навіть собі і часто перевіряють правильність власних дій, постійно хвилюються, переживають, бояться припуститися помилки. Якщо перфекціоніст змушений зупинитися, не досягнувши максимально високого результату, то його мучить незадоволення і почуття провини. Він живе у стані хронічного стресу. А нерідко гонитва за недосяжною досконалістю закінчується неврозом і навіть нервовим розладом.
Більшість перфекціоністів так само вимогливі і до оточуючих, тож роблять заручниками свого перфекціонізму не лише себе, а й своїх близьких. Вони постійно шукають недоліки і намагаються виправити помилки всіх навколо себе. Особливо від батьків-перфекціоністів страждають діти. Взагалі, хоча, на думку фахівців, схильність до перфекціонзму може бути вродженою, найчастіше перфекціоністами роблять дітей занадто вимогливі батьки. Дитина старається робити все бездоганно, аби їм догодити, боїться, що її розлюблять, якщо вона не буде ідеальною, якщо у неї щось не вийде. Але ж дитині, та й людині будь-якого віку, потрібно надусе, щоби її любили не за якісь чесноти, успіхи і досягнення, а просто так, тому, що вона є вона.
Перфекціонізм, мабуть, в більшій чи меншій мірі, закладено в кожному з нас. Але народна мудрість твердить: краще – ворог доброго. Мається на увазі, що простіше, надійніше, вигідніше, тобто, краще з усіх точок зору, зупинитися на досягнутому доброму рівні, аніж намагатися досягти примарного ідеалу. Адже абсолютної досконалості в цьому світі не існує...