Для української музичної культури ювілеї Моцарта і Шостаковича є великими подіями. Адже музика геніальних композиторів належить всьому світові, отже й Україні. Серед ювілейних заходів вирізняється масштабний цикл: упродовж кількох місяців прозвучать усі 15 симфоній Шостаковича. Причому, кілька концертів поєднають музику Шостаковича і Моцарта. Проект здійснюють два провідні симфонічні оркестри України. Після відкриття циклу кореспондент Радіо “Свобода” зустрілася з художнім керівником і диригентом Національного оркестру Володимиром Сіренком, який є автором проекту. Розмова торкнулася питання, що ж входить у поняття „українська музична культура”.
- На мою думку, українська музична культура – це не тільки українська музика. Це і величезний пласт виконавської культури. У нас достатньо високий рівень виконавської школи, і тому український скрипаль чи український віолончеліст, який добре грає Моцарта чи Бетховена, це теж є українська культура. І не треба замикатися на виконанні тільки української музики.
- А чи є якась специфіка, так би мовити, українського музичного погляду на творчість Моцарта, на Шостаковича?
- Якщо говорити про Шостаковича, то я думаю, що так, як відчувають і знають музику Шостаковича по цей бік кордону від Європи, бо ця музика написана кров’ю серця. Це музика часів тоталітарного режиму, і люди, котрі прожили все своє життя, скажімо, в гарних умовах, я не скажу, що в тепличних, але я не думаю, що вони боялися, що їх цієї ночі чи наступної ночі може забрати НКВД і вони більш ніколи не повернуться до сім’ї. То Шостакович майже все життя прожив у такому страхові, або кращі свої роки. І ми це знаємо. Якщо не самі знаємо, то знаємо від своїх батьків і дідів. Музика - це не просто ноти, це не просто виконання тексту, це ще і величезний світ напівтонів, підтекстів і співпереживання, і співзнання того, що тут відбувалося.
- А як у цьому сенсі виглядає Моцарт?
- А з Моцартом складніше. Знаєте, на жаль, у нас довгі роки вибивали ці аристократичні, гарні манери, хоча, звісно, це як форма. А сам склад і глибина, і сенс музики Моцарта не вкладається, знову ж таки, тільки в австрійський чи німецький, чи європейський контекст. Це зрозуміло кожній людині - чи нам, чи на Сході, чи на Заході. Він настільки величезний і величезний його світ, що кожний може знайти там те, що йому близьке.
- На мою думку, українська музична культура – це не тільки українська музика. Це і величезний пласт виконавської культури. У нас достатньо високий рівень виконавської школи, і тому український скрипаль чи український віолончеліст, який добре грає Моцарта чи Бетховена, це теж є українська культура. І не треба замикатися на виконанні тільки української музики.
- А чи є якась специфіка, так би мовити, українського музичного погляду на творчість Моцарта, на Шостаковича?
- Якщо говорити про Шостаковича, то я думаю, що так, як відчувають і знають музику Шостаковича по цей бік кордону від Європи, бо ця музика написана кров’ю серця. Це музика часів тоталітарного режиму, і люди, котрі прожили все своє життя, скажімо, в гарних умовах, я не скажу, що в тепличних, але я не думаю, що вони боялися, що їх цієї ночі чи наступної ночі може забрати НКВД і вони більш ніколи не повернуться до сім’ї. То Шостакович майже все життя прожив у такому страхові, або кращі свої роки. І ми це знаємо. Якщо не самі знаємо, то знаємо від своїх батьків і дідів. Музика - це не просто ноти, це не просто виконання тексту, це ще і величезний світ напівтонів, підтекстів і співпереживання, і співзнання того, що тут відбувалося.
- А як у цьому сенсі виглядає Моцарт?
- А з Моцартом складніше. Знаєте, на жаль, у нас довгі роки вибивали ці аристократичні, гарні манери, хоча, звісно, це як форма. А сам склад і глибина, і сенс музики Моцарта не вкладається, знову ж таки, тільки в австрійський чи німецький, чи європейський контекст. Це зрозуміло кожній людині - чи нам, чи на Сході, чи на Заході. Він настільки величезний і величезний його світ, що кожний може знайти там те, що йому близьке.
