Римський імператор і філософ Марк Аврелій колись говорив, що люди постійно шукають для себе якогось сховку: хатинку в сільській місцевості, на березі моря чи в горах. Але ніде людина не знайде прихистку кращого, ніж всередині самого себе, у власній душі.
Виявляється, думки великого римлянина дуже співзвучні висновкам сучасних психологів. Вони вважають, що кожному з нас потрібен подібний внутрішній прихисток, тихий куточок всередині самого себе, куди можна було б час від часу тікати від усіх тривог, переживань і турбот, аби відпочити і відновити душевні сили. Тут, наче в океанських глибинах, завжди панує спокій, навіть коли на поверхні –бурхливий шторм. Ця „кімната відпочинку”, створена нашою уявою, здатна знімати напругу, тривожність, стреси, поновлювати сили і творчу наснагу.
Спробуйте побудувати в своїй уяві таку „тиху кімнату”. Причому, фахівці радять „будувати” її не менш ретельно, ніж ми це робимо в реальному житті. Уявіть собі все до найменших деталей: пофарбуйте стіни в приємні кольори, розвісьте улюблені картини, умеблюйте зручними меблями на свій смак. А з вікна хай на вас дивиться улюблений краєвид: квітучий сад, широке поле, берег моря, гірські вершини – кому що до вподоби. Кожного дня, коли у вас є кілька вільних хвилин, вирушайте у свою „кімнату відпочинку”. Це може бути у транспорті, між діловими зустрічами чи перед прийняттям важливого рішення. Варто також зазирати туди щоразу, коли ви відчуваєте, що зростає внутрішня напруга, роздратування, збудження, невдоволення всім на світі. Кілька хвилин у своєму внутрішньому притулку – і ви вже заспокоїлися, відпочили, відновили сили.
Один відомий хірург, розповідаючи про „психологічні секрети” своєї праці, наголосив, що він обов’язково тікає у внутрішній „тихий куточок” перед кожною операцією та відразу після неї. Адже брати з собою до операційної роздратування, агресивність, особисті емоції та турботи аж ніяк не можна, це може скінчитися катастрофою для пацієнта. Водночас, найвища концентрація уваги і повна відстороненість, потрібні під час операції, зовсім не годяться для звичайних життєвих ситуацій.
Гадаю, подібна практика зовсім не зайва для кожного з нас незалежно від фаху і не лише на праці. Проте, маю одне важливе застереження. Не варто тікати у свій внутрішній прихисток, як равлик у мушлю, при перших же ознаках емоційної небезпеки. Почуття, переживання, емоції, часом – досить бурхливі, так само необхідні нашій душі, як і спокій та рівновага. А життя без них – одноманітне, збіднене і нецікаве.
Виявляється, думки великого римлянина дуже співзвучні висновкам сучасних психологів. Вони вважають, що кожному з нас потрібен подібний внутрішній прихисток, тихий куточок всередині самого себе, куди можна було б час від часу тікати від усіх тривог, переживань і турбот, аби відпочити і відновити душевні сили. Тут, наче в океанських глибинах, завжди панує спокій, навіть коли на поверхні –бурхливий шторм. Ця „кімната відпочинку”, створена нашою уявою, здатна знімати напругу, тривожність, стреси, поновлювати сили і творчу наснагу.
Спробуйте побудувати в своїй уяві таку „тиху кімнату”. Причому, фахівці радять „будувати” її не менш ретельно, ніж ми це робимо в реальному житті. Уявіть собі все до найменших деталей: пофарбуйте стіни в приємні кольори, розвісьте улюблені картини, умеблюйте зручними меблями на свій смак. А з вікна хай на вас дивиться улюблений краєвид: квітучий сад, широке поле, берег моря, гірські вершини – кому що до вподоби. Кожного дня, коли у вас є кілька вільних хвилин, вирушайте у свою „кімнату відпочинку”. Це може бути у транспорті, між діловими зустрічами чи перед прийняттям важливого рішення. Варто також зазирати туди щоразу, коли ви відчуваєте, що зростає внутрішня напруга, роздратування, збудження, невдоволення всім на світі. Кілька хвилин у своєму внутрішньому притулку – і ви вже заспокоїлися, відпочили, відновили сили.
Один відомий хірург, розповідаючи про „психологічні секрети” своєї праці, наголосив, що він обов’язково тікає у внутрішній „тихий куточок” перед кожною операцією та відразу після неї. Адже брати з собою до операційної роздратування, агресивність, особисті емоції та турботи аж ніяк не можна, це може скінчитися катастрофою для пацієнта. Водночас, найвища концентрація уваги і повна відстороненість, потрібні під час операції, зовсім не годяться для звичайних життєвих ситуацій.
Гадаю, подібна практика зовсім не зайва для кожного з нас незалежно від фаху і не лише на праці. Проте, маю одне важливе застереження. Не варто тікати у свій внутрішній прихисток, як равлик у мушлю, при перших же ознаках емоційної небезпеки. Почуття, переживання, емоції, часом – досить бурхливі, так само необхідні нашій душі, як і спокій та рівновага. А життя без них – одноманітне, збіднене і нецікаве.