Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ, 8 березня 2006 року.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Кирило Булкін
Ви слухаєте “Вечірню Свободу”. У студії ведучий Кирило Булкін. Вітаю вас!
На мою думку, вітати й шанувати жінок варто щодня, а не лише 8-го Березня.
Попри це, тим нашим слухачкам, які відзначають цей день як свято, щиро бажаю веселого свята й гарного настрою.
Ну, а ті, хто є принциповим противником святкування 8-го Березня (а таких теж чимало в суспільстві), нехай вважають тему сьогоднішньої “Вечірньої Свободи” просто випадковим збігом, оскільки на цю тему можна говорити щодня із запалом та завзяттям.
Ця тема така: “Жінка в сучасній Україні”. А підзаголовком програми стане погляд мистецький і політичний, оскільки гостями студії є письменники і політики: народні депутати України, лавреати Шевченківської премії Борис Олійник та Володимир Яворівський.
Не залишимося ми в нашій програмі й без чарівної жінки. На телефонному зв’язку зі студією буде лауреат премії імені Василя Стуса, лікар і авторка-виконавиця пісень Ольга Богомолець.
Вітаю вас, шановні гості, і дякую за участь в сьогоднішній “Вечірній Свободі”!
Зазначу для киян, що якщо ви слухаєте нас на радіо “Київ” (98 ФМ), то програма іде в запису, на годину пізніше. Решта ж слухачів чують нас у прямому ефірі й можуть телефонувати за таким номером телефону: 490-29-05.
Ну, а першу половину хочу почати все ж-таки із запитання про ставлення до святкування 8-го Березня.
Шановні гості, чи відзначаєте ви цей день якимось особливим чином у родинному колі? Якщо так, то чому? Якщо ні, то чому? Якщо якась третя відповідь, то теж чому? Борис Олійник
Свято матері, жінки, коханої, сестри для України особливе. Усі народи світу шанують матір.
Коли я говорив, що це у нас особливе свято, то це зумовлено особливою нашою історією, героїчною і трагічною, позаяк чоловіки майже завжди були на рубежах захисту від посягань ворогів, а всім іншим владарювала дружина, мати. Така її доля була.
Коли козак, скажімо, за легендами, міг не зняти шапку перед царем, а коли він підходив до рідної оселі, заздалегідь знімав шапку, перед матір’ю кланявся, перед жінкою з повинною головою, бо міг одержати таке: “Де ж ти оце був?!”
А щодо 8 Березня, то, можливо, у нас там десь і є якісь нальоти політичні, то ми не пам’ятали, що це там Клара Цеткін, а ми просто вітали наше дороге жіноцтво, яке і в наші часи, і в ті часи все-таки брало на свої плечі...
Кирило Булкін
Пане Яворівський, а як Ви ставитеся до цього свята чи не свята, як Ви його вважаєте?
Володимир Яворівський
Ви, Кириле, на початку вжили таку фразу, як “принципові противники цього свята”. Так я себе назвав би безпринципним противником цього свята. Чому безпринципним? А тому, що, з одного боку, я чоловік, в мене є донька, в мене є дружина, в мене є старша сестра, і у колі людей мені дуже близьких і теплих на душевний дотик, і люди, яких я вітав раніше і квіткою, і чимось іншим...
Але загалом я абсолютно переконаний в тому, що (тут Борис Ілліч вже сказав трішки, що там десь і Клара Цеткін до цього причетна) ми, українці, ближчими часами...
Я хотів би ще додати до того, що сказав Борис Олійник, що українка в українській історії відіграла особливу роль. Від княгині Ольги і глибше, до безіменних, яких ми не знаємо, від тієї ж Роксолани до Гулевичівни, яка засновувала Києво-Могилянську Академію і таке інше, українка в нашій історії відіграла роль унікальну.
Якщо чоловіки шаблею та інтелектом, то жінки зберегли усі найголовніші традиції, жінки зберегли суть української нації і в малюнках, і в звичаях, і у вишивках, і у писанці, і в усьому, що ми маємо.
Через те (я собі так думаю), дай Бог, щоб ми до цього дожили, щоб ми зробили своє українське свято. Не міжнародної солідарності, а якесь наше, домашнє, українське свято, яке було б весною, коли все цвіте. Щоб тоді ми могли все те, що ми нашкодимо жінкам за 364 дні, в цей один день їм трішечки щось повернули.
Борис Олійник
Український фонд культури вже давно працює над утвердженням свята Дня матері, жінки. Це воно б усе компенсувало. У нас перед матір’ю особливий пієтет.
Кирило Булкін
У чому, на вашу думку, насамперед має полягати щоденна турбота чоловіків про жінок, що найголовніше у цій турботі ви вбачаєте?
Володимир Яворівський
Я, як чоловік, закликав себе передусім в тому, щоб пам’ятати, що наші дружини несуть основний тягар домашній.
Я не хочу виходити на якісь планетні узагальнення, але моя дружина виховала мені прекрасних дітей, виховала мені доньку з прекрасним українським самоусвідомленням, яка працює на “Новому каналі”. Вона якось непомітно робить ті речі, до яких у мене не дотягуються руки.
Через те, мені здається, що має бути якась така щоденна тиха, нехай навіть і непоказна, але вдячність їм за те, що вони роблять. Без них ми давно огрубіли б, ми були б фальшивими, ми були б вульгарними, якими хочете.
Я кажу банальні речі. Я тут нічого не відкриваю. Але це наше продовження, це наша совість, це наша мораль, це якісь наші традиції. Вони досить непомітні. Чим непомітніша жінка, тим більше ми її любимо.
Правда, Борисе Іллічу?
Борис Олійник
Абсолютно.
В Україні ніколи не панував домострой, як у деяких сусідів. В нас завжди було щось все-таки від матріархату.
Єдине, що за певний період, коли чоловіки вдалися до чаю, який закусується салом сильно, то тут вони пошкодили своєму реноме і багато забрали енергії у наших дружин. Хоча дружини, так би мовити, ніколи не схилялися перед веселими своїми благовірними.
Якщо емансипація, то вона теж має бути до певної межі, тому що переступати через природу, бо ми все-таки з жінками запрограмовані на різних біологічних основах. Якщо вже фемінізувати до крайності, то вже тоді перестає бути цікавим життя. А так я за рівність. Особливо у відшкодуванні праці, тому що праця біля кухні – це жахливо.
Володимир Яворівський
Ми тут взяли, напевне, завдячуючи Борису Олійнику, якусь пишну, високу ноту. Я постійно своїй дружині нагадую слова з вірша Бориса Олійника: “А бісова дівка на кручі стоїть...” Галина читає дуже багато віршів Б.Олійника. Ми його дуже любимо як поета.
Але я хотів би, щоб ми сьогодні зачепили трошки, бо і Борис Ілліч, і я є селюками. Коренева наша система з села, і наші матері.
Я був на похороні, коли померла мама Бориса Олійника, привозив хлопців. До речі, моєї мами вже теж немає. Вона була неосвіченою. Я написав якісь там книжки, а вона жодної із них не могла прочитати...
Я хотів би, Кириле, аби ми з вами все-таки заторкнули цю тему, болісну, тему отієї українки, я сказав би, колгоспівської, якої біографія була така: школа, ферма, кладовище. Тепер вже і ферми немає. Тепер так виходить, що лише школа і кладовище.
Тобто, ми говоримо трошки якісь високі речі. Але українська жінка у 20 столітті від голодомору до 37-го, до Другої Світової війни – це щось таке, про що ми як літератори фактично нічого не сказали. У Бориса є дивовижний вірш про маму. Варто було би сказати, що українка у 20 столітті – це щось особливе.
Кирило Булкін
Які, на вашу думку, шановні гості, проблеми українського жіноцтва сьогодні?
Борис Олійник
Сучасна жінка, дружина... Ми різних поколінь...
Яка загроза? Все-таки наше суспільство за останнє десятиліття трошки скотилося до нульової відзнаки стосовно морально-етичного плану і духовного. Вся ця попса, яка ллється зі сцени, є агресивною. Авдієвському, нашому видатному маестро, важко знайти чистий голос. Тому ми повинні боронити матір від радіації цього екранного насильства, збоченства, тому що це все впливає навіть на плід, який готується мати подарувати світові.
Володимир Яворівський
Мені здається, що, можливо, один із таких найбільших тягарів жінки, який лягає їй на плечі,
За невеличким винятком, скажімо, там у Києві, десь, може, в обласних центрах, десь іноді в районних центрах. Трішки там жінки мають більш-менш нормальний побут, а, в основному селянство, жіноче селянство чи сільське жіноцтво, фактично, - це є неймовірний тягар цього побуту. Це годування курей, свиней, доїння корів, доглядання - він на такому печерному рівні сьогодні. А ще ці проблеми із газом, паливом і таким іншим. Ц, я вважаю, просто неймовірний тягар, який несуть всі наші жінки. А другий аспект, я хотів би його у нашій розмові сьогодні зачепити: ми – нація, яка вимирає. Ми щороку втрачаємо 168 тисяч людей – більше помирає, ніж народжується. Тобто, ми нація, яка стоїть перед демографічною катастрофою. Так зараз трішки вже зробив уряд і Юлії Тимошенко, і Віктора Ющенко, додавши цих 8 тисяч за народження дитини. Але ми сьогодні повинні додати інше. Народивши другу дитину – треба, мабуть, Борисе, подвоїти цю платню, третя дитина - можливо, навіть потроїти. Інакше, ми стоїмо перед вимиранням. І це та проблема, яка перед усім жіноча. А не чоловіча.
Кирило Булкін
Дякую, пане Яворівський. І, здається, вже є зв’язок з Ольгою Богомолець. Вітаю, пані Ольго, як нас чути?
Ольга Богомолець
Дякую, я вас дуже добре чую.
Володимир Яворівський
Олю, ви чули, що ми вам тут компліментів наговорили?
Ольга Богомолець
Ні, я спочатку не чула...
Володимир Яворівський
То ми наговорили, щоб ви знали.
Кирило Булкін
Пані Ольго, ми сьогодні говоримо, як ви знаєте, про проблеми жінок в сучасні Україні, незалежно від ставлення до свята Восьмого березня чи не свята. Попри це одне запитання: чи святкуєте Ви цей день? Якщо так, то чому, якщо ні, то чому?
Ольга Богомолець
Я цей день не святкую. І взагалі ставлення до цього свята у мене з дитинства було дуже негативне. І пов’язане з тим, що колись, коли ще в шкільні часи я їздила в трамваях, в тролейбусах, обов’язково Восьмого березня мені зустрічались у величезній кількості п’яні чоловіки, які їхали, хто вже лежачи, хто стоячи, з якоюсь квіточкою. Я завжди думала: “Як це можна отакий один день виділити жінкам і отак його попсувати”. Тому ставлення у мене трошки не таке, як було у Клари Цеткін і Рози Люксембург, але я вважаю, що жінку треба любити, кохати щодня, а Восьмого березня треба про це просто нагадувати чоловікам
Володимир Яворівський
Пані Олю. У мене одне прохання до вас: ви на оці біг-борди , де ваші фотографії, поставте якусь гіршу вашу фотографію. Я їду за кермом і весь час на вас задивляюся. Я боюсь, що можу не втриматись з управлінням машиною.
Кирило Булкін
Це від пана Яворівського комплімент. Я, як ведучий, перехоплюю ініціативу. І спитаю ось що. Пані Ольго, тут ми говорили сьогодні, які проблеми жінок є найголовнішими, найнагальнішими в Україні. Пан Яворівський говорив про жінок на селі, що є дуже болючою темою. Ви, як міська мешканка в уже в багатьох поколіннях, можливо, скажете про проблеми жінок в місті?
Ольга Богомолець
Ви знаєте, я так само можу сказати з величезною любов’ю і про життя жінок в селі. Бо я і тридцять соток городу садила картоплі, і добре знаю, що це таке, і що таке худоба, і що таке доїти корову. І, до речі, дуже це люблю.
І дуже хотіла б не погодитись з тим, що було сказано перед тим. Проблеми є. Але я мала можливості подорожувати світом – і завжди верталась в Україну. Як би було не погано. Але я завжди приїздила в Україну і бачила тих жінок і думала: у нас такі жінки, яких ніде в світі, ні в одній країні немає: гарних, мудрих, розумних, терпеливих, які мають Бога в серці.
І я хочу сказати, що ці жінки, як би їм тяжко не було, але і там в селі, і там , де тяжко, є щасливі жінки, які будують, закладають нашу українську націю. Наші жінки є найкращі. Проблеми є, і проблеми треба вирішувати.
І я не думаю, що чоловікам треба ховатися і говорити, що це – жіноча проблема, бо жінка без чоловіка – це як одне крило у птаха , вона не може злетіти. Щоб жінки родили дітей, їм потрібен захист, їм потрібен добрий, мудрий чоловік, який підтримає жінку, зробить її щасливою. Бо не потрібно просто збільшувати кількість населення України – це населення має бути якісне, а не кількісне.
Кирило Булкін
Трошки знову про політику. І такий матеріал хочу знову запропонувати до вашої уваги про те, як будуть представлені жінки в майбутній Верховній Раді. Виявляється, що реальний гендерний склад парламенту буде відчутно відрізнятись від того, що декларують партії у своїх виборчих списках. Зараз слово з цим матеріалом моєму колезі Сергієві Грабовському. А далі, можливо, короткі коментарі будуть від гостей.
Сергій Грабовський
Не так давно Центральна виборча комісія урочисто оголосила, що у списках зареєстрованих нею від партій та блоків кандидатів у народні депутати жінки становлять аж п‘яту частину. Ця новина викликала невеличкий суспільний фурор і була розтиражована в українських мас-медіа.
І справді: якщо серед депутатів Верховної Ради жіноцтво становитиме 20% замість теперішніх 5,3%, то це буде вже майже європейська ситуація, де прийнято, щоб депутати-жінки мали не менше, ніж 30% місць у парламентах.
Але що насправді стоїть за “справною цифрою”? Якщо взяти до уваги узагальнені соціологічні дані тільки щодо тих партій та блоків, які, найшвидше, подолають прохідний бар‘єр, і якщо подивитися, скільки у них жінок-кандидаток у депутати серед прохідної частини списку, то вималюється зовсім інша картина. Загалом у списках цих партій та блоків понад 17% жінок.
А от, скажімо, у теоретично прохідних частинах теоретично прохідних партій і блоків від 6% до 10% жінок. У соціалістів, які обіцяють “побудувати Європу в Україні” – 4% жінок-кандидатів у депутати у прохідній частині списку.
Водночас, у перших п‘ятірках різних політичних сил бачимо відомих і дуже відомих жінок, далеких від практичної політики і парламентської рутини. Цими іменами, скидається, досвідчені політичні гравці намагаються привабити виборців, для яких 99% інших персон у списках є просто невідомими.
Справа, втім, не тільки у конфігурації списків. Виборчі програми лідерів парламентських перегонів рясніють деклараціями, у яких проблема рівності прав жінок та чоловіків зафіксована у кращому разі на рівні початку ХІХ, а не ХХІ століття. Елементарні ж питання, скажімо, щодо жіночої рабської праці за кордоном – а це стосується кількох мільйонів українок – просто відсутні у цих програмах.
Отож, чи не займаються лідери більшості політичних сил на цих виборах новим різновидом секс-експлуатації, коли ставлять як приманку для виборця у чільні виборчі п‘ятірки “розкручених” жінок, далеких від політики, натомість ігноруючи жінок-фахівців, здатних на роботу у парламенті, чи відсуваючи їх у списках подалі?
Володимир Яворівський
Я переконаний, що виступ шанованого мною журналіста, я його люблю, Сергія, в даній ситуації є трошки навіть провокаційний. Те, що може собі дозволити говорити журналіст, собі не дозволю говорити я, як політик. Бо хотілося б сказати щось про Наталю Вітренко. Але сьогодні Восьме березня і ми з Сергієм Іллічем домовились жодного лихого слова про жінок не говорити.
Через те я переконаний, Сергію, що гендерні ці речі у нас дуже часто спекулятивні, дуже часто штучні. Якщо ми будемо штучно заганяти жінок у якісь там списки... Ми просто трішки ще нагадуємо папуасів, на превеликий жаль. Жінка в нас у ХХ столітті трішки відійшла на другий план, треба підтягувати. Головне – це, звичайно, інтелект, це совість, а не відсотки, хто, де, як і таке інше.
Кирило Булкін
Зрозуміло, дякую. Пане Олійник, прошу.
Борис Олійник
Так, я не думаю, що малий відсоток жінок – це свідоме, з розрахунком. Просто в нас відсутня та політична культура, яка є на Заході. Я маю обтяжливий обов’язок виконувати роль голови парламентської делегації уже десятиліття в Раді Європи.
Ви, мабуть, чули, Володимире, що я упрошував голову : “Дайте ж пару молодих жінок у нашу делегацію, бо постанова є бюро, що коли не буде хоча б одної жінки, то нас позбавлять голосу”.
І нарешті ми добилися хоча б заступника делегації. І це не тому, що хтось має щось супроти жінок, просто не вироблена оця культура європейська.
Кирило Булкін
З гендерного погляду Україна ще не дуже європейська. Зрозуміло. Пані Ольго, Ваш погляд на жінок у політиці, чи треба тут застосовувати принцип гендерної рівності?
Ольга Богомолець
Ви знаєте, я абсолютно погоджуюсь з чоловіками в студії. І хочу сказати журналісту: “Дайте жінкам ще трохи часу, і побачите, що, може, через кілька сезонів жінок у Верховній Раді може бути більше, ніж чоловіків”.
Але не можна гнати коней попереду, дайте час, і воно все вгамується. І я думаю, що треба людей налаштовувати на правду, на чесність, і це є головне, а не статевий розподіл.
Київ, 8 березня 2006 року.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Кирило Булкін
Ви слухаєте “Вечірню Свободу”. У студії ведучий Кирило Булкін. Вітаю вас!
На мою думку, вітати й шанувати жінок варто щодня, а не лише 8-го Березня.
Попри це, тим нашим слухачкам, які відзначають цей день як свято, щиро бажаю веселого свята й гарного настрою.
Ну, а ті, хто є принциповим противником святкування 8-го Березня (а таких теж чимало в суспільстві), нехай вважають тему сьогоднішньої “Вечірньої Свободи” просто випадковим збігом, оскільки на цю тему можна говорити щодня із запалом та завзяттям.
Ця тема така: “Жінка в сучасній Україні”. А підзаголовком програми стане погляд мистецький і політичний, оскільки гостями студії є письменники і політики: народні депутати України, лавреати Шевченківської премії Борис Олійник та Володимир Яворівський.
Не залишимося ми в нашій програмі й без чарівної жінки. На телефонному зв’язку зі студією буде лауреат премії імені Василя Стуса, лікар і авторка-виконавиця пісень Ольга Богомолець.
Вітаю вас, шановні гості, і дякую за участь в сьогоднішній “Вечірній Свободі”!
Зазначу для киян, що якщо ви слухаєте нас на радіо “Київ” (98 ФМ), то програма іде в запису, на годину пізніше. Решта ж слухачів чують нас у прямому ефірі й можуть телефонувати за таким номером телефону: 490-29-05.
Ну, а першу половину хочу почати все ж-таки із запитання про ставлення до святкування 8-го Березня.
Шановні гості, чи відзначаєте ви цей день якимось особливим чином у родинному колі? Якщо так, то чому? Якщо ні, то чому? Якщо якась третя відповідь, то теж чому? Борис Олійник
Свято матері, жінки, коханої, сестри для України особливе. Усі народи світу шанують матір.
Коли я говорив, що це у нас особливе свято, то це зумовлено особливою нашою історією, героїчною і трагічною, позаяк чоловіки майже завжди були на рубежах захисту від посягань ворогів, а всім іншим владарювала дружина, мати. Така її доля була.
Коли козак, скажімо, за легендами, міг не зняти шапку перед царем, а коли він підходив до рідної оселі, заздалегідь знімав шапку, перед матір’ю кланявся, перед жінкою з повинною головою, бо міг одержати таке: “Де ж ти оце був?!”
А щодо 8 Березня, то, можливо, у нас там десь і є якісь нальоти політичні, то ми не пам’ятали, що це там Клара Цеткін, а ми просто вітали наше дороге жіноцтво, яке і в наші часи, і в ті часи все-таки брало на свої плечі...
Кирило Булкін
Пане Яворівський, а як Ви ставитеся до цього свята чи не свята, як Ви його вважаєте?
Володимир Яворівський
Ви, Кириле, на початку вжили таку фразу, як “принципові противники цього свята”. Так я себе назвав би безпринципним противником цього свята. Чому безпринципним? А тому, що, з одного боку, я чоловік, в мене є донька, в мене є дружина, в мене є старша сестра, і у колі людей мені дуже близьких і теплих на душевний дотик, і люди, яких я вітав раніше і квіткою, і чимось іншим...
Але загалом я абсолютно переконаний в тому, що (тут Борис Ілліч вже сказав трішки, що там десь і Клара Цеткін до цього причетна) ми, українці, ближчими часами...
Я хотів би ще додати до того, що сказав Борис Олійник, що українка в українській історії відіграла особливу роль. Від княгині Ольги і глибше, до безіменних, яких ми не знаємо, від тієї ж Роксолани до Гулевичівни, яка засновувала Києво-Могилянську Академію і таке інше, українка в нашій історії відіграла роль унікальну.
Якщо чоловіки шаблею та інтелектом, то жінки зберегли усі найголовніші традиції, жінки зберегли суть української нації і в малюнках, і в звичаях, і у вишивках, і у писанці, і в усьому, що ми маємо.
Через те (я собі так думаю), дай Бог, щоб ми до цього дожили, щоб ми зробили своє українське свято. Не міжнародної солідарності, а якесь наше, домашнє, українське свято, яке було б весною, коли все цвіте. Щоб тоді ми могли все те, що ми нашкодимо жінкам за 364 дні, в цей один день їм трішечки щось повернули.
Борис Олійник
Український фонд культури вже давно працює над утвердженням свята Дня матері, жінки. Це воно б усе компенсувало. У нас перед матір’ю особливий пієтет.
Кирило Булкін
У чому, на вашу думку, насамперед має полягати щоденна турбота чоловіків про жінок, що найголовніше у цій турботі ви вбачаєте?
Володимир Яворівський
Я, як чоловік, закликав себе передусім в тому, щоб пам’ятати, що наші дружини несуть основний тягар домашній.
Я не хочу виходити на якісь планетні узагальнення, але моя дружина виховала мені прекрасних дітей, виховала мені доньку з прекрасним українським самоусвідомленням, яка працює на “Новому каналі”. Вона якось непомітно робить ті речі, до яких у мене не дотягуються руки.
Через те, мені здається, що має бути якась така щоденна тиха, нехай навіть і непоказна, але вдячність їм за те, що вони роблять. Без них ми давно огрубіли б, ми були б фальшивими, ми були б вульгарними, якими хочете.
Я кажу банальні речі. Я тут нічого не відкриваю. Але це наше продовження, це наша совість, це наша мораль, це якісь наші традиції. Вони досить непомітні. Чим непомітніша жінка, тим більше ми її любимо.
Правда, Борисе Іллічу?
Борис Олійник
Абсолютно.
В Україні ніколи не панував домострой, як у деяких сусідів. В нас завжди було щось все-таки від матріархату.
Єдине, що за певний період, коли чоловіки вдалися до чаю, який закусується салом сильно, то тут вони пошкодили своєму реноме і багато забрали енергії у наших дружин. Хоча дружини, так би мовити, ніколи не схилялися перед веселими своїми благовірними.
Якщо емансипація, то вона теж має бути до певної межі, тому що переступати через природу, бо ми все-таки з жінками запрограмовані на різних біологічних основах. Якщо вже фемінізувати до крайності, то вже тоді перестає бути цікавим життя. А так я за рівність. Особливо у відшкодуванні праці, тому що праця біля кухні – це жахливо.
Володимир Яворівський
Ми тут взяли, напевне, завдячуючи Борису Олійнику, якусь пишну, високу ноту. Я постійно своїй дружині нагадую слова з вірша Бориса Олійника: “А бісова дівка на кручі стоїть...” Галина читає дуже багато віршів Б.Олійника. Ми його дуже любимо як поета.
Але я хотів би, щоб ми сьогодні зачепили трошки, бо і Борис Ілліч, і я є селюками. Коренева наша система з села, і наші матері.
Я був на похороні, коли померла мама Бориса Олійника, привозив хлопців. До речі, моєї мами вже теж немає. Вона була неосвіченою. Я написав якісь там книжки, а вона жодної із них не могла прочитати...
Я хотів би, Кириле, аби ми з вами все-таки заторкнули цю тему, болісну, тему отієї українки, я сказав би, колгоспівської, якої біографія була така: школа, ферма, кладовище. Тепер вже і ферми немає. Тепер так виходить, що лише школа і кладовище.
Тобто, ми говоримо трошки якісь високі речі. Але українська жінка у 20 столітті від голодомору до 37-го, до Другої Світової війни – це щось таке, про що ми як літератори фактично нічого не сказали. У Бориса є дивовижний вірш про маму. Варто було би сказати, що українка у 20 столітті – це щось особливе.
Кирило Булкін
Які, на вашу думку, шановні гості, проблеми українського жіноцтва сьогодні?
Борис Олійник
Сучасна жінка, дружина... Ми різних поколінь...
Яка загроза? Все-таки наше суспільство за останнє десятиліття трошки скотилося до нульової відзнаки стосовно морально-етичного плану і духовного. Вся ця попса, яка ллється зі сцени, є агресивною. Авдієвському, нашому видатному маестро, важко знайти чистий голос. Тому ми повинні боронити матір від радіації цього екранного насильства, збоченства, тому що це все впливає навіть на плід, який готується мати подарувати світові.
Володимир Яворівський
Мені здається, що, можливо, один із таких найбільших тягарів жінки, який лягає їй на плечі,
За невеличким винятком, скажімо, там у Києві, десь, може, в обласних центрах, десь іноді в районних центрах. Трішки там жінки мають більш-менш нормальний побут, а, в основному селянство, жіноче селянство чи сільське жіноцтво, фактично, - це є неймовірний тягар цього побуту. Це годування курей, свиней, доїння корів, доглядання - він на такому печерному рівні сьогодні. А ще ці проблеми із газом, паливом і таким іншим. Ц, я вважаю, просто неймовірний тягар, який несуть всі наші жінки. А другий аспект, я хотів би його у нашій розмові сьогодні зачепити: ми – нація, яка вимирає. Ми щороку втрачаємо 168 тисяч людей – більше помирає, ніж народжується. Тобто, ми нація, яка стоїть перед демографічною катастрофою. Так зараз трішки вже зробив уряд і Юлії Тимошенко, і Віктора Ющенко, додавши цих 8 тисяч за народження дитини. Але ми сьогодні повинні додати інше. Народивши другу дитину – треба, мабуть, Борисе, подвоїти цю платню, третя дитина - можливо, навіть потроїти. Інакше, ми стоїмо перед вимиранням. І це та проблема, яка перед усім жіноча. А не чоловіча.
Кирило Булкін
Дякую, пане Яворівський. І, здається, вже є зв’язок з Ольгою Богомолець. Вітаю, пані Ольго, як нас чути?
Ольга Богомолець
Дякую, я вас дуже добре чую.
Володимир Яворівський
Олю, ви чули, що ми вам тут компліментів наговорили?
Ольга Богомолець
Ні, я спочатку не чула...
Володимир Яворівський
То ми наговорили, щоб ви знали.
Кирило Булкін
Пані Ольго, ми сьогодні говоримо, як ви знаєте, про проблеми жінок в сучасні Україні, незалежно від ставлення до свята Восьмого березня чи не свята. Попри це одне запитання: чи святкуєте Ви цей день? Якщо так, то чому, якщо ні, то чому?
Ольга Богомолець
Я цей день не святкую. І взагалі ставлення до цього свята у мене з дитинства було дуже негативне. І пов’язане з тим, що колись, коли ще в шкільні часи я їздила в трамваях, в тролейбусах, обов’язково Восьмого березня мені зустрічались у величезній кількості п’яні чоловіки, які їхали, хто вже лежачи, хто стоячи, з якоюсь квіточкою. Я завжди думала: “Як це можна отакий один день виділити жінкам і отак його попсувати”. Тому ставлення у мене трошки не таке, як було у Клари Цеткін і Рози Люксембург, але я вважаю, що жінку треба любити, кохати щодня, а Восьмого березня треба про це просто нагадувати чоловікам
Володимир Яворівський
Пані Олю. У мене одне прохання до вас: ви на оці біг-борди , де ваші фотографії, поставте якусь гіршу вашу фотографію. Я їду за кермом і весь час на вас задивляюся. Я боюсь, що можу не втриматись з управлінням машиною.
Кирило Булкін
Це від пана Яворівського комплімент. Я, як ведучий, перехоплюю ініціативу. І спитаю ось що. Пані Ольго, тут ми говорили сьогодні, які проблеми жінок є найголовнішими, найнагальнішими в Україні. Пан Яворівський говорив про жінок на селі, що є дуже болючою темою. Ви, як міська мешканка в уже в багатьох поколіннях, можливо, скажете про проблеми жінок в місті?
Ольга Богомолець
Ви знаєте, я так само можу сказати з величезною любов’ю і про життя жінок в селі. Бо я і тридцять соток городу садила картоплі, і добре знаю, що це таке, і що таке худоба, і що таке доїти корову. І, до речі, дуже це люблю.
І дуже хотіла б не погодитись з тим, що було сказано перед тим. Проблеми є. Але я мала можливості подорожувати світом – і завжди верталась в Україну. Як би було не погано. Але я завжди приїздила в Україну і бачила тих жінок і думала: у нас такі жінки, яких ніде в світі, ні в одній країні немає: гарних, мудрих, розумних, терпеливих, які мають Бога в серці.
І я хочу сказати, що ці жінки, як би їм тяжко не було, але і там в селі, і там , де тяжко, є щасливі жінки, які будують, закладають нашу українську націю. Наші жінки є найкращі. Проблеми є, і проблеми треба вирішувати.
І я не думаю, що чоловікам треба ховатися і говорити, що це – жіноча проблема, бо жінка без чоловіка – це як одне крило у птаха , вона не може злетіти. Щоб жінки родили дітей, їм потрібен захист, їм потрібен добрий, мудрий чоловік, який підтримає жінку, зробить її щасливою. Бо не потрібно просто збільшувати кількість населення України – це населення має бути якісне, а не кількісне.
Кирило Булкін
Трошки знову про політику. І такий матеріал хочу знову запропонувати до вашої уваги про те, як будуть представлені жінки в майбутній Верховній Раді. Виявляється, що реальний гендерний склад парламенту буде відчутно відрізнятись від того, що декларують партії у своїх виборчих списках. Зараз слово з цим матеріалом моєму колезі Сергієві Грабовському. А далі, можливо, короткі коментарі будуть від гостей.
Сергій Грабовський
Не так давно Центральна виборча комісія урочисто оголосила, що у списках зареєстрованих нею від партій та блоків кандидатів у народні депутати жінки становлять аж п‘яту частину. Ця новина викликала невеличкий суспільний фурор і була розтиражована в українських мас-медіа.
І справді: якщо серед депутатів Верховної Ради жіноцтво становитиме 20% замість теперішніх 5,3%, то це буде вже майже європейська ситуація, де прийнято, щоб депутати-жінки мали не менше, ніж 30% місць у парламентах.
Але що насправді стоїть за “справною цифрою”? Якщо взяти до уваги узагальнені соціологічні дані тільки щодо тих партій та блоків, які, найшвидше, подолають прохідний бар‘єр, і якщо подивитися, скільки у них жінок-кандидаток у депутати серед прохідної частини списку, то вималюється зовсім інша картина. Загалом у списках цих партій та блоків понад 17% жінок.
А от, скажімо, у теоретично прохідних частинах теоретично прохідних партій і блоків від 6% до 10% жінок. У соціалістів, які обіцяють “побудувати Європу в Україні” – 4% жінок-кандидатів у депутати у прохідній частині списку.
Водночас, у перших п‘ятірках різних політичних сил бачимо відомих і дуже відомих жінок, далеких від практичної політики і парламентської рутини. Цими іменами, скидається, досвідчені політичні гравці намагаються привабити виборців, для яких 99% інших персон у списках є просто невідомими.
Справа, втім, не тільки у конфігурації списків. Виборчі програми лідерів парламентських перегонів рясніють деклараціями, у яких проблема рівності прав жінок та чоловіків зафіксована у кращому разі на рівні початку ХІХ, а не ХХІ століття. Елементарні ж питання, скажімо, щодо жіночої рабської праці за кордоном – а це стосується кількох мільйонів українок – просто відсутні у цих програмах.
Отож, чи не займаються лідери більшості політичних сил на цих виборах новим різновидом секс-експлуатації, коли ставлять як приманку для виборця у чільні виборчі п‘ятірки “розкручених” жінок, далеких від політики, натомість ігноруючи жінок-фахівців, здатних на роботу у парламенті, чи відсуваючи їх у списках подалі?
Володимир Яворівський
Я переконаний, що виступ шанованого мною журналіста, я його люблю, Сергія, в даній ситуації є трошки навіть провокаційний. Те, що може собі дозволити говорити журналіст, собі не дозволю говорити я, як політик. Бо хотілося б сказати щось про Наталю Вітренко. Але сьогодні Восьме березня і ми з Сергієм Іллічем домовились жодного лихого слова про жінок не говорити.
Через те я переконаний, Сергію, що гендерні ці речі у нас дуже часто спекулятивні, дуже часто штучні. Якщо ми будемо штучно заганяти жінок у якісь там списки... Ми просто трішки ще нагадуємо папуасів, на превеликий жаль. Жінка в нас у ХХ столітті трішки відійшла на другий план, треба підтягувати. Головне – це, звичайно, інтелект, це совість, а не відсотки, хто, де, як і таке інше.
Кирило Булкін
Зрозуміло, дякую. Пане Олійник, прошу.
Борис Олійник
Так, я не думаю, що малий відсоток жінок – це свідоме, з розрахунком. Просто в нас відсутня та політична культура, яка є на Заході. Я маю обтяжливий обов’язок виконувати роль голови парламентської делегації уже десятиліття в Раді Європи.
Ви, мабуть, чули, Володимире, що я упрошував голову : “Дайте ж пару молодих жінок у нашу делегацію, бо постанова є бюро, що коли не буде хоча б одної жінки, то нас позбавлять голосу”.
І нарешті ми добилися хоча б заступника делегації. І це не тому, що хтось має щось супроти жінок, просто не вироблена оця культура європейська.
Кирило Булкін
З гендерного погляду Україна ще не дуже європейська. Зрозуміло. Пані Ольго, Ваш погляд на жінок у політиці, чи треба тут застосовувати принцип гендерної рівності?
Ольга Богомолець
Ви знаєте, я абсолютно погоджуюсь з чоловіками в студії. І хочу сказати журналісту: “Дайте жінкам ще трохи часу, і побачите, що, може, через кілька сезонів жінок у Верховній Раді може бути більше, ніж чоловіків”.
Але не можна гнати коней попереду, дайте час, і воно все вгамується. І я думаю, що треба людей налаштовувати на правду, на чесність, і це є головне, а не статевий розподіл.
