Народившись у Чорногорії, Слободан Мілошевіч, на відміну від свого брата Борислава, ніколи себе чорногорцем не вважав. Він завжди називав себе сербом. І ідентифікував себе саме із Сербією.
Саме до сербів Мілошевіч звернувся з фразою: "Ніхто не має права вас бити", - це гасло, проголошене на мітингу у 1987-му році у Косові, змінило хід югославської історії, так кажуть і історики, і очевидці. Тоді серби у цьому краю почули від свого лідера і такі слова:
"Не турбуйтеся і не бійтеся, ніколи не віддамо Косова!"
Того року Мілошевіч був головою ЦК компартії Сербії, а через три роки, у 89-му, його обрали президентом Сербії. Йому було 48 років.
Народився Слободан Мілошевіч у 1941-му році у чорногорському Пожарєвці. Мати – вчителька, батько – професор сербської та російської. Ще старшокласником Слободана прийняли до Союзу комуністів Югославії. У 1964-му він завершує юридичний факультет у Белграді. Наступного року – одружується з Мір"яною Марковіч, яка стає його політичною соратницею. Політичну кар"єру почав робити відразу після закінчення університету, а згодом – і фінансову: у 1973-му році очолив Белградський банк. Потім – кар"єра першого секретаря міського комітету Компартії Белграда. Після згаданого виступу у Косові, під час масових протестів, Мілошевіч здобуває особливу популярність серед сербського населення. Ставши президентом, він скасовує автономію Косова та іншого краю - Воєводини. Сербський націоналізм набирає нової сили.
Мілошевіч бачить себе лідером, який побудує Велику Сербію на руїнах Югославії. Війни початку 90-х зруйнували колишню державу Югославію. "Архітектором" цих подій називають саме Мілошевіча. Трибунал з воєнних злочинів у колишній Югославії звинувачував його з 66-х пунктів, включно з геноцидом, воєнними злочинами, злочинами проти людяності у війнах у Хорватії (з 90-го по 95-й роки), у Боснії-Герцеговині (92-95), і в Косові (98-99 роки).
Зараз один з чільних дипломатів, який разом з Мілошевічем підписував Дейтонські мирні угоди про закінчення війни у 1995-році, Річард Голбрук, каже про Мілошевіча:
"Він почав 4 війни. Він зруйнував південно-східну Європу, понад 300 тисяч людей загинуло. Понад 2 з половиною мільйони втратили домівку через Мілошевича. І він заплатив свою ціну. Хоч він і не відсидить багато років у в"язниці, він заплатив свою ціну тим, що закінчив своє життя у в"язниці".
Заарештували Мілошевіча у квітні, видали Гаазькому трибуналові у червні 2001 року. Процес розпочався в лютому 2002 року й мав би тривати, згідно з прогнозами, до середини наступного року.
Колишній суддя Міжнародного кримінального суду по колишній Югославії, Володимир Василенко розповів "Радіо Свобода" після смерті Мілошевіча:
"Мілошевіч сам обрав свою долю. Мені його як людину по-людськи жаль. І я можу висловити цей жаль. Але він вчинив, і під його орудою були вчинені злочини проти людства: знищено дуже багато людей. І саме тому він був притягнутий до відповідальності. Потім далі перед судом Гаазьким він відмовився від захисту. Сказав, що він себе буде захищати сам. Тобто, він протиставив себе нормальній цивілізованій інституції. Будучи людиною уже у віці, і хворою, він сам своєю волею взяв на себе колосальне навантаження. Це був його вибір. Йому би було забезпечено дуже кваліфікований захист. Це я вам гарантую. Неупереджений і нормальний. Він від цього відмовився. І, звичайно, ці, я б сказав, супернавантаження, (тому що там дуже великі обсяги роботи треба проробити для захисту) - вони далися взнаки. І от результат " .
Зараз, коли тривають суперечки про те, де поховати Мілошевіча, його брат Борислав каже із Москви:
"Таку людину, я не знаю, де можна ховати, окрім його країни. Я так гадаю. Нехай про це вирішує його родина. І ті, хто його прибічники, партія і народ, що найголовніше".
А останні дані про колишнього президента Югославії – це дані судмедекспертів:
“За висновками фахівців, причиною смерті Слободана Мілошевича став інфаркт міокарда. Крім того, експерти вказали на кілька захворювань серця, які й викликали напад. Прокуратура повідомила, що токсикологічний аналіз ще будуть проводити”.
Слободан Мілошевіч помер у камері завбільшки 5 квадратних метрів. У нього залишилося двоє дітей: син Марко і донька Марія.
Саме до сербів Мілошевіч звернувся з фразою: "Ніхто не має права вас бити", - це гасло, проголошене на мітингу у 1987-му році у Косові, змінило хід югославської історії, так кажуть і історики, і очевидці. Тоді серби у цьому краю почули від свого лідера і такі слова:
"Не турбуйтеся і не бійтеся, ніколи не віддамо Косова!"
Того року Мілошевіч був головою ЦК компартії Сербії, а через три роки, у 89-му, його обрали президентом Сербії. Йому було 48 років.
Народився Слободан Мілошевіч у 1941-му році у чорногорському Пожарєвці. Мати – вчителька, батько – професор сербської та російської. Ще старшокласником Слободана прийняли до Союзу комуністів Югославії. У 1964-му він завершує юридичний факультет у Белграді. Наступного року – одружується з Мір"яною Марковіч, яка стає його політичною соратницею. Політичну кар"єру почав робити відразу після закінчення університету, а згодом – і фінансову: у 1973-му році очолив Белградський банк. Потім – кар"єра першого секретаря міського комітету Компартії Белграда. Після згаданого виступу у Косові, під час масових протестів, Мілошевіч здобуває особливу популярність серед сербського населення. Ставши президентом, він скасовує автономію Косова та іншого краю - Воєводини. Сербський націоналізм набирає нової сили.
Мілошевіч бачить себе лідером, який побудує Велику Сербію на руїнах Югославії. Війни початку 90-х зруйнували колишню державу Югославію. "Архітектором" цих подій називають саме Мілошевіча. Трибунал з воєнних злочинів у колишній Югославії звинувачував його з 66-х пунктів, включно з геноцидом, воєнними злочинами, злочинами проти людяності у війнах у Хорватії (з 90-го по 95-й роки), у Боснії-Герцеговині (92-95), і в Косові (98-99 роки).
Зараз один з чільних дипломатів, який разом з Мілошевічем підписував Дейтонські мирні угоди про закінчення війни у 1995-році, Річард Голбрук, каже про Мілошевіча:
"Він почав 4 війни. Він зруйнував південно-східну Європу, понад 300 тисяч людей загинуло. Понад 2 з половиною мільйони втратили домівку через Мілошевича. І він заплатив свою ціну. Хоч він і не відсидить багато років у в"язниці, він заплатив свою ціну тим, що закінчив своє життя у в"язниці".
Заарештували Мілошевіча у квітні, видали Гаазькому трибуналові у червні 2001 року. Процес розпочався в лютому 2002 року й мав би тривати, згідно з прогнозами, до середини наступного року.
Колишній суддя Міжнародного кримінального суду по колишній Югославії, Володимир Василенко розповів "Радіо Свобода" після смерті Мілошевіча:
"Мілошевіч сам обрав свою долю. Мені його як людину по-людськи жаль. І я можу висловити цей жаль. Але він вчинив, і під його орудою були вчинені злочини проти людства: знищено дуже багато людей. І саме тому він був притягнутий до відповідальності. Потім далі перед судом Гаазьким він відмовився від захисту. Сказав, що він себе буде захищати сам. Тобто, він протиставив себе нормальній цивілізованій інституції. Будучи людиною уже у віці, і хворою, він сам своєю волею взяв на себе колосальне навантаження. Це був його вибір. Йому би було забезпечено дуже кваліфікований захист. Це я вам гарантую. Неупереджений і нормальний. Він від цього відмовився. І, звичайно, ці, я б сказав, супернавантаження, (тому що там дуже великі обсяги роботи треба проробити для захисту) - вони далися взнаки. І от результат " .
Зараз, коли тривають суперечки про те, де поховати Мілошевіча, його брат Борислав каже із Москви:
"Таку людину, я не знаю, де можна ховати, окрім його країни. Я так гадаю. Нехай про це вирішує його родина. І ті, хто його прибічники, партія і народ, що найголовніше".
А останні дані про колишнього президента Югославії – це дані судмедекспертів:
“За висновками фахівців, причиною смерті Слободана Мілошевича став інфаркт міокарда. Крім того, експерти вказали на кілька захворювань серця, які й викликали напад. Прокуратура повідомила, що токсикологічний аналіз ще будуть проводити”.
Слободан Мілошевіч помер у камері завбільшки 5 квадратних метрів. У нього залишилося двоє дітей: син Марко і донька Марія.
