Доля Слободана Мілошевіча, що помер 11-го березня у в’язниці в Гаазі, спонукає замислитися над природою диктатури взагалі та її проявів у Європі. Зокрема, порівнюючи режим Мілошевіча кінця 90-х з теперішнім режимом Олександра Лукашенка в Білорусі, який дехто з політиків називає “останньою диктатурою Європи”, завідувач кафедри політології Києво-Могилянської Академії Олександр Дем’янчук зазначає:
“Правління Мілошевіча було спрямовано в першу чергу на повернення до “Великої Югославії” У випадку Лукашенка ситуація дещо схожа, але все-таки відрізняється відсутністю прагнення до об’єднання якихось земель. Фактично, якщо Мілошевіча прагнув певним чином об’єднати чи возз’єднати колишню потужну націю, то для Лукашенка головне завдання – це вберегти самого себе і вберегти владу, яку він очолює”.
А доктор історичних наук Михайло Кирсенко у розвиток думки свого колеги відзначає одну з характерних рис, які відрізняють тоталітарний режим від авторитарного.
“Авторитаризм, як явище – він звернений в минуле, він консервативний, він прагне зберегти щось старе або поновити його. Тоталітаризм, натомість, як правило, молодий, динамічний, він рветься вперед, не рахуючись з мільйонами жертв”.
Що ж стосується майбутнього Білорусі, то обидва політологи бачать його як демократичне. Зокрема, Олександр Дем’янчук пов’язує такий прогноз з тим, що в майбутній Європі не буде такого різкого поділу, як є сьогодні між країнами ЄС та Білоруссю, за рівнем демократичності, заможності, економічного розвитку.
“Я думаю все ж-таки, що років через 15-20 це буде об’єднана, нормальна Європа з досить високим статком. І я думаю, що Білорусь, якщо не зараз, то через рік, через 5 років, стане демократичною державою, з якою можна буде нормально торгувати, нормально спілкуватися”.
Утім, пан Дем’янчук підкреслює, що згаданий термін перетворення Білорусі на демократичну державу є умовним. На його думку, робити прогнози на майбутнє в політиці – справа ризикована і невдячна.
“Правління Мілошевіча було спрямовано в першу чергу на повернення до “Великої Югославії” У випадку Лукашенка ситуація дещо схожа, але все-таки відрізняється відсутністю прагнення до об’єднання якихось земель. Фактично, якщо Мілошевіча прагнув певним чином об’єднати чи возз’єднати колишню потужну націю, то для Лукашенка головне завдання – це вберегти самого себе і вберегти владу, яку він очолює”.
А доктор історичних наук Михайло Кирсенко у розвиток думки свого колеги відзначає одну з характерних рис, які відрізняють тоталітарний режим від авторитарного.
“Авторитаризм, як явище – він звернений в минуле, він консервативний, він прагне зберегти щось старе або поновити його. Тоталітаризм, натомість, як правило, молодий, динамічний, він рветься вперед, не рахуючись з мільйонами жертв”.
Що ж стосується майбутнього Білорусі, то обидва політологи бачать його як демократичне. Зокрема, Олександр Дем’янчук пов’язує такий прогноз з тим, що в майбутній Європі не буде такого різкого поділу, як є сьогодні між країнами ЄС та Білоруссю, за рівнем демократичності, заможності, економічного розвитку.
“Я думаю все ж-таки, що років через 15-20 це буде об’єднана, нормальна Європа з досить високим статком. І я думаю, що Білорусь, якщо не зараз, то через рік, через 5 років, стане демократичною державою, з якою можна буде нормально торгувати, нормально спілкуватися”.
Утім, пан Дем’янчук підкреслює, що згаданий термін перетворення Білорусі на демократичну державу є умовним. На його думку, робити прогнози на майбутнє в політиці – справа ризикована і невдячна.