Спостерігаючи за перебігом передвиборчих баталій, я зауважила одну цікаву особливість. Переважна більшість політиків, незалежно від їхнього спрямування, під час різноманітних дискусій абсолютно не слухають своїх співрозмовників. Вони можуть годинами викривати й розвінчувати супротивників, розповідати про власні засади і програми, але, здається, просто фізично не здатні почути, що їм каже опонент. Саме тому численні дискусії, які відбувається у теле- та радіоефірі, проходять в режимі суцільних монологів. Навіть на прямі й конкретні питання журналістів деякі політики знаходять спосіб відповідати, продовжуючи самодостатній монолог.
Один відомий політолог розповідав, що, консультуючи досить впливових політиків, вирішив перевірити їхне вміння слухати. Він заходив до кабінетів цих достойників з секундоміром і починав розповідати щось, пов’язане з проблемою, яка їх цікавила. Результати хронометражу були вражаючі. Більшість політиків слухали лише кілька секунд, а потім перебивали і починали говорити щось своє.
Втім, анітрохи не менше ця проблема стосується і пересічних громадян. Адже люди дуже часто скаржаться на труднощі, пов’язані з власним самовираженням, з потребою, щоби їх правильно зрозуміли, але вкрай рідко на те, як важко зрозуміти і навіть просто вислухати іншого.
Проте визнано, що культура людини значною мірою визначається її вмінням слухати. Але, на думку психологів, ця важлива якість відсутня у 75% людей. Найчастіше ми слухаємо самих себе і собі ж відповідаємо. Саме так чинять і наші красномовні політики. Та природа спілкування за своєю суттю діалогічна. Діалог – основа будь-якого людського контакту. Коли говорить один партнер, інший має слухати, причому ці дії повинні чергуватися. Ця проста істина далеко не завжди враховується в практиці спілкування, а в політичних дискусіях – і поготів! Головна помилка багатьох людей полягає у тому, що, бажаючи, аби їх зрозуміли, вони безупинно висловлюють власні думки і почуття та не дають співрозмовнику часу для реагування на них і самовираження у відповідь. Психологи вважають, що здатність слухати іншого може розвинути у себе кожна людина. Для цього потрібне лише бажання, практика спілкування та інтерес до співрозмовника. Адже, якщо ми хочемо бути почутими, то маємо й самі слухати і чути інших.
Цю просту істину у ці напружені дні перед виборами мені хотілося б нагадати нашим шановним політикам. Бож, якщо вони хочуть, аби їхні заклики почули виборці, насамперед, їм самим варто було б вислухати – і почути! – людей.
Один відомий політолог розповідав, що, консультуючи досить впливових політиків, вирішив перевірити їхне вміння слухати. Він заходив до кабінетів цих достойників з секундоміром і починав розповідати щось, пов’язане з проблемою, яка їх цікавила. Результати хронометражу були вражаючі. Більшість політиків слухали лише кілька секунд, а потім перебивали і починали говорити щось своє.
Втім, анітрохи не менше ця проблема стосується і пересічних громадян. Адже люди дуже часто скаржаться на труднощі, пов’язані з власним самовираженням, з потребою, щоби їх правильно зрозуміли, але вкрай рідко на те, як важко зрозуміти і навіть просто вислухати іншого.
Проте визнано, що культура людини значною мірою визначається її вмінням слухати. Але, на думку психологів, ця важлива якість відсутня у 75% людей. Найчастіше ми слухаємо самих себе і собі ж відповідаємо. Саме так чинять і наші красномовні політики. Та природа спілкування за своєю суттю діалогічна. Діалог – основа будь-якого людського контакту. Коли говорить один партнер, інший має слухати, причому ці дії повинні чергуватися. Ця проста істина далеко не завжди враховується в практиці спілкування, а в політичних дискусіях – і поготів! Головна помилка багатьох людей полягає у тому, що, бажаючи, аби їх зрозуміли, вони безупинно висловлюють власні думки і почуття та не дають співрозмовнику часу для реагування на них і самовираження у відповідь. Психологи вважають, що здатність слухати іншого може розвинути у себе кожна людина. Для цього потрібне лише бажання, практика спілкування та інтерес до співрозмовника. Адже, якщо ми хочемо бути почутими, то маємо й самі слухати і чути інших.
Цю просту істину у ці напружені дні перед виборами мені хотілося б нагадати нашим шановним політикам. Бож, якщо вони хочуть, аби їхні заклики почули виборці, насамперед, їм самим варто було б вислухати – і почути! – людей.