Аудіозапис програми:
(Скорочена версія. Повну версію слухайте в аудіо записі.)
Київ, 7 квітня 2006 року.
Надія Степула
Символами давнього щастя, знаками невимовної любові та нездоланної ненависті, спогадами про світи проминулі та просто пам”ятними віхами історії стоять на українській землі замки і фортеці. А також – руїни замків, сліди нетлінних колись величних споруд.
Як житиме далі у віках ця безцінна культурна й історична спадщина? Які сучасні шляхи повернення до життя цих споруд?
Про це – у нинішніх “Вимірах життя”.
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі СВОБОДИ!
Понад дві сотні замків присутні на українських просторах сьогодні в достатньо пристойному стані. Хоч більше, ніж половина з них все ж потребує негайної реставрації. Окрім того, є ще сотні споруд, які становлять культурну та історичну вартість, проте перебувають у вкрай жалюгідному стані. Їх, по суті, слід відтворювати буквально за фрагментами. Використовуючи давні світлини, малюнки сучасників, креслення та інші документи з архівів. Ентузіастів безкорисливої реставрації подібних споруд надто мало, щоб не сказати – взагалі нема. Коли інші країни давно мають приклади меценатського підходу до такого оновлення давнини, то в Україні про це поки що доводиться тільки мріяти.
Проте безжальний час руйнує вже й те, що само собою збереглося у вирах історичних перемін. І треба з тим щось робити. У держави коштів на реставрацію всіх історичних споруд нема, що й не дивно. Один зі способів збереження замкових комплексів - їх музеєфікація - складний і теж коштовний процес – загалом ситуації не рятує.
Тому актуальною в усіх вимірах виглядає ініціатива Президента України Віктора Ющенка, озвучена ним під час недавнього – у березні цього року - відвідання древнього Тернополя та живописних середньовічних місточок Тернопілля. “Ми повинні взяти на себе обов”язок – зберегти ті пам”ятники, які в нас є”, - сказав тоді Глава держави. І додав, що позитивно ставиться до ідеї передавати у приватну власність замки та палаци з метою їх ефективного відновлення та збереження. Співпрацю з недержавними структурами, приватними і громадськими організаціями Президент означив як одне з конкретних завдань державної політики 2006 року. Присутнім представникам органів центральної та місцевої влади було доручено за кілька тижнів опрацювати програму дій на 2006-2007 роки, спрямовану на розв”язання нагальних завдань щщодо збереження і реставрації пам”ятників культури, архітектури, історії.
Ініціатива підхоплена.
Як відбувається розвиток проблеми, у яких вимірах?
Радник міністра культури і туризму - Броніслав Омецинський на днях висловив думку, що міністерству вже відомо семеро людей, готових взяти в концесію або приватизувати той чи інший замок.При цьому пан Омецинський наголосив, що “Сьогодні немає нормативно-правової бази для національного та іноземного інвестора...”.
Ймовірно, що три унікальні замки Львівщини –Олеський, Золочівський і Підгорецький, які складають Золоте кільце, перейдуть у підпорядкування міністерства культури та туризму. Листи із таким проханням від місцевої влади уже подані на розгляд урядовців. Ще один замок - у Свіржі, який теж належить до унікальних пам»яток архітектури і є перлиною регіону, віддадуть в оренду приватним особам. Наразі невідома і доля палацу Потоцьких у Львові.
Дізнавалась подробиці майбутнього історичних пам»яток Львівщини та розгортає виміри теми моя колега зі Львова – Галя Терещук:
Допоки в Україні розмірковують на тему замків, вони просто руйнуються і з”їдають десятки тисяч гривень із бюджету. Натомість цілуом поруч, у сусідній Польщі, питання збереження старовинних замків давно вирішене. – Більшість із них перебувають в приватній власності. Будь-яке найменше нищення пам”ятника архітектури для власника означає – позбавлення майна. Неподалік Львова, у маленькому містечку Перемишль в мальвничому куточку розашований Красічинський замок. Тут – музейні експонати, готель, конференц-зал, неймовірний старий парк, атракції для відвідувачів – і лицарські турніри, і стріляння з арбалетів, денні та нічні екскурсії. У пивницях можна зустріти і поспілкуватися із духами колишніх мешканців замку. Уїкенд у Красічинському замку – не з дешевих. Але й частими відвідувачами є саме українці. Адже альтернативи такого відпочинку, скажімо, на Львівщині, де діють два замки - Золочівський і Олеський – немає. Зеновій Мазурик, голова європейської музейної Ради, зауважив: навіть немає ініціативи створювати якусь інфраструктуру. Цими днями в Міністерство культури та туризму обласна адміністрація передала лист, з проханням про передачу трьох замків і безпосереднє підпорядкування їх під фінансування із державного бюджету. Це сприятиме відновленню замків – кажуть фахівці. Але, за словами пана Зеновія, цього аж ніяк не достатньо. Не можна відреставрувати замки і зробити їх цвинтарями мистецьких творів. – Замки мають жити для людей, - говорить Зеновій Мазурик: “Олеський замок, крім того, як він використовується зараз, - треба робити там інфраструктуру, бо він вже не в стані пропускати ту кількість людей, які приїжджають. А вони приїжджають, і чекають – чергами. За той час людям можна щось інше показати.Вони можуть це довкілля вивчити. Це могло би і приносити прибуток. Це є інший організаційно- правовий стасус цього замку.”
Галина Терещук
Ще один замок – Свіржський – місцева влада має намір передати в оренду на 50 років. Цей замок є найбільш інвестиційно привабливим серед усіх замків області. Він у найкращому стані. Претендентів на оренду є троє – повідомив голова обладміністрації Петро Олійник, який каже “Не дай Бог, допустити, щоб зі Свіржа зробили те, що зробили біля пам”ятника Міцкевича, побудувавши “чемодани”, які називають “Укрсоцбанк”...- в історичному центрі Львова”.
Наразі в українському суспільстві, на відміну від польського, відсутня відповідальність за збереження безцінних пам”яток культури. Немає цього і серед заможніх українців, які готові купити перлини архітектури.
Надія Степула
Питання про можливість тривалої оренди чи приватизації замків в Україні постає справді гостро – в силу передусім відсутності законодавчої бази. Але до обговорення проблеми долучаються і фахівці, і широкі кола небайдужих.
Відомий художник і письменник Юрій Логвин висловив колегою своє ставлення до питань збереження і відновлення старожитностей:
Юрій Логвин
Чи є достатня кількість археологів, які будуть найняті тими людьми, які візьмуть в оренду всі ці місцевості, де є ці замки, чи були колись замки, - чи зможуть вони своєчасно дослідити...
Добре. Людина бере в оренду. Але, справа в тому, що ми сьогодні не маємо справжнього архітектурно-археологічного реєстру замків України. Досліджень ніде немає. В одних місцях ми маємо Кам”янець-подільську прекрасну стару фортецю, яка є музеєм-заповідником. Ми маємо вже відреставрований більш-менш Хотинський замок на правобережжі Дністра. Але, наприклад, в Кременці, там лишилася одна чи дві стіни від колишньої вежі того замку. Якщо навіть на якихось тих руїнах почнуть зводити всі ті замки. Це що – реконструкція, реставрація, консервація? Як це зрозуміти? Всяке втручання в історичний грунт без вивчення, без фіксації – це абсолютне нищення і вандалізм. Прикладом найяскравішим цього є остаточне знищення Золотих воріт в Києві. Якщо сьогодні давати в оренду на 49 років замки, які в різному стані збереження...
Треба досліджувати і консервувати. А будувати, добудовувати – це буде новобуд, це будуть павільйони, і будуть вони виражати тільки рівень компетентності тих людей, які будуть за це братись.
Надія Степула
Сьогодні на ринку європейської нерухомості серед пропозицій – десятки замків. Серед перлин є такі, що вимагають не просто реставрації, а – особливого мистецького оновлення, яке потребує значиних коштів. Та і втакому вигляді замки розпродуються – є попит. Ціни від кількох мільйонів євро до кількох десятків мільйонів. Наприклад, цитадель 13 століття в передмісті Зальцбурга пропонується за 20 мільйонів. Унікальну італійську віллу в замковому стилі 17 століття можна придбати за 4 з половиною мільйона євро. Реформи у податковій системі, що стосуувалися податків на маєтки і відбулися в європейських країнах ще кількадесят літ тому, спричинилися дло того, що багато хто з аристократів або змушений був продати свій маєток, або перетворити його на музей, готель чи місце корпоративного відпочинку.
Наскільки можливий для засвоєння в Україні досвід Європи? Які особливості української майбутньої приватизації замків? Про це розмірковує кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність”
Сергій Грабовський
У Європі чимала кількість середньовічних та новочасних замків перебуває у приватних руках. Частина власників – нащадки старої аристократії, прямі чи не дуже (все ж таки війни та революції буяли впродовж кількох століть). Ще частина – нувориші. Точніше, в абсолютній більшості, колишні нувориші. Та публіка, котра впродовж минулого століття заробила гроші – чи то банковою справою, чи акторською, чи виноробною – і вклала їх у замкові споруди. А разом із будівлями та стінами здобула зразок для наслідування – аристократизм поведінки та духу. Наразі чимало європейських замків, хоча й перебувають у приватній власності, відкриті для відвідин. Господарі нерідко самі розповідають публіці про минуле своїх успадкованих, а чи й куплених помість, про справи того чи іншого шляхетного роду. І це зрозуміло: таким чином вони й самі долучаються до Великої історії в очах відвідувачів, а на додачу – екскурсії зазвичай платні – поповнюють свій бюджет.
А як буде в Україні, якщо значна частина замків перейде у приватні руки? Ясна річ, матеріальна сторона справи виграє, будівлі та стіни будуть реставровані. Та чи зуміють і чи захочуть власники-нувориші зберігати дух лицарської старовини, чи прагнутимуть вони зробити свою власність складовою не просто бізнесово-розважальної, але й культурно-історичної інфраструктури країни? Адже не таємниця, що на теренах України аристократичні традиції впродовж ХХ століття практично повністю винищені разом із їхніми носіями, тому живого взірця для наслідування гідних уваги справ перед очима нувориші не мають. Щодо поодиноких дивом уцілілих представників шляхетських родів, котрі також можуть фігурувати серед власників українських замків, то чи зроблять вони погоду? І чи не розгубили вони у вирах історичних подій шляхетність духу та поведінки? Іншими словами, приватизація замкових споруд в Україні викликає дуже багато запитань. Бо ж практичний досвід уже показав, що певні реформи, які мають позитивний наслідок у Чехії чи Польщі, на українських теренах виливаються у щось геть незрозуміле. Водночас нема сумнівів, що тотальна державна власність на замки України матиме наслідком остаточну руйнацію більшості цих замків. То ж де вихід?
Надія Степула
Запитань про те, “де ж вихід” і подібних дуже багато. Поки що відповідей немає, їх треба шукати всім разом – і державі, і бізнесменам, інвесторам і енгтузіастам. Всім. Адже українські замки і фортеці – то не тільтки мовчазні свідки історичних подій і культурних “ціх”, як сказав би Іван Франко. За товщами стін і бійницями іноді ховається ще безліч таємниць. Десь у підвалах є замуровані скарби. Десь углибині румовищ має бути захована у віках бібліотека Ярослава Мудрого. Цінні полотна художників минулих епох часом лежать запилюжені на горищах старовинних палаців.... А найголовніше – що за кожним каменем, не зрушеним історичними та природніми катаклізмами, дихає та історія, та культура, без якої нинішнє та майбутнє життя України може багато втратити. Бо стіни та мури ховають у собі пам”ять. – Пам”ять, котра може бути єдиним ключем, що відмикає вічність.
Виміри життя відзвучали. Дякуємо за увагу, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко. Радійте життю І залишайтеся зі Свободою!
(Скорочена версія. Повну версію слухайте в аудіо записі.)
Київ, 7 квітня 2006 року.
Надія Степула
Символами давнього щастя, знаками невимовної любові та нездоланної ненависті, спогадами про світи проминулі та просто пам”ятними віхами історії стоять на українській землі замки і фортеці. А також – руїни замків, сліди нетлінних колись величних споруд.
Як житиме далі у віках ця безцінна культурна й історична спадщина? Які сучасні шляхи повернення до життя цих споруд?
Про це – у нинішніх “Вимірах життя”.
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі СВОБОДИ!
Понад дві сотні замків присутні на українських просторах сьогодні в достатньо пристойному стані. Хоч більше, ніж половина з них все ж потребує негайної реставрації. Окрім того, є ще сотні споруд, які становлять культурну та історичну вартість, проте перебувають у вкрай жалюгідному стані. Їх, по суті, слід відтворювати буквально за фрагментами. Використовуючи давні світлини, малюнки сучасників, креслення та інші документи з архівів. Ентузіастів безкорисливої реставрації подібних споруд надто мало, щоб не сказати – взагалі нема. Коли інші країни давно мають приклади меценатського підходу до такого оновлення давнини, то в Україні про це поки що доводиться тільки мріяти.
Проте безжальний час руйнує вже й те, що само собою збереглося у вирах історичних перемін. І треба з тим щось робити. У держави коштів на реставрацію всіх історичних споруд нема, що й не дивно. Один зі способів збереження замкових комплексів - їх музеєфікація - складний і теж коштовний процес – загалом ситуації не рятує.
Тому актуальною в усіх вимірах виглядає ініціатива Президента України Віктора Ющенка, озвучена ним під час недавнього – у березні цього року - відвідання древнього Тернополя та живописних середньовічних місточок Тернопілля. “Ми повинні взяти на себе обов”язок – зберегти ті пам”ятники, які в нас є”, - сказав тоді Глава держави. І додав, що позитивно ставиться до ідеї передавати у приватну власність замки та палаци з метою їх ефективного відновлення та збереження. Співпрацю з недержавними структурами, приватними і громадськими організаціями Президент означив як одне з конкретних завдань державної політики 2006 року. Присутнім представникам органів центральної та місцевої влади було доручено за кілька тижнів опрацювати програму дій на 2006-2007 роки, спрямовану на розв”язання нагальних завдань щщодо збереження і реставрації пам”ятників культури, архітектури, історії.
Ініціатива підхоплена.
Як відбувається розвиток проблеми, у яких вимірах?
Радник міністра культури і туризму - Броніслав Омецинський на днях висловив думку, що міністерству вже відомо семеро людей, готових взяти в концесію або приватизувати той чи інший замок.При цьому пан Омецинський наголосив, що “Сьогодні немає нормативно-правової бази для національного та іноземного інвестора...”.
Ймовірно, що три унікальні замки Львівщини –Олеський, Золочівський і Підгорецький, які складають Золоте кільце, перейдуть у підпорядкування міністерства культури та туризму. Листи із таким проханням від місцевої влади уже подані на розгляд урядовців. Ще один замок - у Свіржі, який теж належить до унікальних пам»яток архітектури і є перлиною регіону, віддадуть в оренду приватним особам. Наразі невідома і доля палацу Потоцьких у Львові.
Дізнавалась подробиці майбутнього історичних пам»яток Львівщини та розгортає виміри теми моя колега зі Львова – Галя Терещук:
Допоки в Україні розмірковують на тему замків, вони просто руйнуються і з”їдають десятки тисяч гривень із бюджету. Натомість цілуом поруч, у сусідній Польщі, питання збереження старовинних замків давно вирішене. – Більшість із них перебувають в приватній власності. Будь-яке найменше нищення пам”ятника архітектури для власника означає – позбавлення майна. Неподалік Львова, у маленькому містечку Перемишль в мальвничому куточку розашований Красічинський замок. Тут – музейні експонати, готель, конференц-зал, неймовірний старий парк, атракції для відвідувачів – і лицарські турніри, і стріляння з арбалетів, денні та нічні екскурсії. У пивницях можна зустріти і поспілкуватися із духами колишніх мешканців замку. Уїкенд у Красічинському замку – не з дешевих. Але й частими відвідувачами є саме українці. Адже альтернативи такого відпочинку, скажімо, на Львівщині, де діють два замки - Золочівський і Олеський – немає. Зеновій Мазурик, голова європейської музейної Ради, зауважив: навіть немає ініціативи створювати якусь інфраструктуру. Цими днями в Міністерство культури та туризму обласна адміністрація передала лист, з проханням про передачу трьох замків і безпосереднє підпорядкування їх під фінансування із державного бюджету. Це сприятиме відновленню замків – кажуть фахівці. Але, за словами пана Зеновія, цього аж ніяк не достатньо. Не можна відреставрувати замки і зробити їх цвинтарями мистецьких творів. – Замки мають жити для людей, - говорить Зеновій Мазурик: “Олеський замок, крім того, як він використовується зараз, - треба робити там інфраструктуру, бо він вже не в стані пропускати ту кількість людей, які приїжджають. А вони приїжджають, і чекають – чергами. За той час людям можна щось інше показати.Вони можуть це довкілля вивчити. Це могло би і приносити прибуток. Це є інший організаційно- правовий стасус цього замку.”
Галина Терещук
Ще один замок – Свіржський – місцева влада має намір передати в оренду на 50 років. Цей замок є найбільш інвестиційно привабливим серед усіх замків області. Він у найкращому стані. Претендентів на оренду є троє – повідомив голова обладміністрації Петро Олійник, який каже “Не дай Бог, допустити, щоб зі Свіржа зробили те, що зробили біля пам”ятника Міцкевича, побудувавши “чемодани”, які називають “Укрсоцбанк”...- в історичному центрі Львова”.
Наразі в українському суспільстві, на відміну від польського, відсутня відповідальність за збереження безцінних пам”яток культури. Немає цього і серед заможніх українців, які готові купити перлини архітектури.
Надія Степула
Питання про можливість тривалої оренди чи приватизації замків в Україні постає справді гостро – в силу передусім відсутності законодавчої бази. Але до обговорення проблеми долучаються і фахівці, і широкі кола небайдужих.
Відомий художник і письменник Юрій Логвин висловив колегою своє ставлення до питань збереження і відновлення старожитностей:
Юрій Логвин
Чи є достатня кількість археологів, які будуть найняті тими людьми, які візьмуть в оренду всі ці місцевості, де є ці замки, чи були колись замки, - чи зможуть вони своєчасно дослідити...
Добре. Людина бере в оренду. Але, справа в тому, що ми сьогодні не маємо справжнього архітектурно-археологічного реєстру замків України. Досліджень ніде немає. В одних місцях ми маємо Кам”янець-подільську прекрасну стару фортецю, яка є музеєм-заповідником. Ми маємо вже відреставрований більш-менш Хотинський замок на правобережжі Дністра. Але, наприклад, в Кременці, там лишилася одна чи дві стіни від колишньої вежі того замку. Якщо навіть на якихось тих руїнах почнуть зводити всі ті замки. Це що – реконструкція, реставрація, консервація? Як це зрозуміти? Всяке втручання в історичний грунт без вивчення, без фіксації – це абсолютне нищення і вандалізм. Прикладом найяскравішим цього є остаточне знищення Золотих воріт в Києві. Якщо сьогодні давати в оренду на 49 років замки, які в різному стані збереження...
Треба досліджувати і консервувати. А будувати, добудовувати – це буде новобуд, це будуть павільйони, і будуть вони виражати тільки рівень компетентності тих людей, які будуть за це братись.
Надія Степула
Сьогодні на ринку європейської нерухомості серед пропозицій – десятки замків. Серед перлин є такі, що вимагають не просто реставрації, а – особливого мистецького оновлення, яке потребує значиних коштів. Та і втакому вигляді замки розпродуються – є попит. Ціни від кількох мільйонів євро до кількох десятків мільйонів. Наприклад, цитадель 13 століття в передмісті Зальцбурга пропонується за 20 мільйонів. Унікальну італійську віллу в замковому стилі 17 століття можна придбати за 4 з половиною мільйона євро. Реформи у податковій системі, що стосуувалися податків на маєтки і відбулися в європейських країнах ще кількадесят літ тому, спричинилися дло того, що багато хто з аристократів або змушений був продати свій маєток, або перетворити його на музей, готель чи місце корпоративного відпочинку.
Наскільки можливий для засвоєння в Україні досвід Європи? Які особливості української майбутньої приватизації замків? Про це розмірковує кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність”
Сергій Грабовський
У Європі чимала кількість середньовічних та новочасних замків перебуває у приватних руках. Частина власників – нащадки старої аристократії, прямі чи не дуже (все ж таки війни та революції буяли впродовж кількох століть). Ще частина – нувориші. Точніше, в абсолютній більшості, колишні нувориші. Та публіка, котра впродовж минулого століття заробила гроші – чи то банковою справою, чи акторською, чи виноробною – і вклала їх у замкові споруди. А разом із будівлями та стінами здобула зразок для наслідування – аристократизм поведінки та духу. Наразі чимало європейських замків, хоча й перебувають у приватній власності, відкриті для відвідин. Господарі нерідко самі розповідають публіці про минуле своїх успадкованих, а чи й куплених помість, про справи того чи іншого шляхетного роду. І це зрозуміло: таким чином вони й самі долучаються до Великої історії в очах відвідувачів, а на додачу – екскурсії зазвичай платні – поповнюють свій бюджет.
А як буде в Україні, якщо значна частина замків перейде у приватні руки? Ясна річ, матеріальна сторона справи виграє, будівлі та стіни будуть реставровані. Та чи зуміють і чи захочуть власники-нувориші зберігати дух лицарської старовини, чи прагнутимуть вони зробити свою власність складовою не просто бізнесово-розважальної, але й культурно-історичної інфраструктури країни? Адже не таємниця, що на теренах України аристократичні традиції впродовж ХХ століття практично повністю винищені разом із їхніми носіями, тому живого взірця для наслідування гідних уваги справ перед очима нувориші не мають. Щодо поодиноких дивом уцілілих представників шляхетських родів, котрі також можуть фігурувати серед власників українських замків, то чи зроблять вони погоду? І чи не розгубили вони у вирах історичних подій шляхетність духу та поведінки? Іншими словами, приватизація замкових споруд в Україні викликає дуже багато запитань. Бо ж практичний досвід уже показав, що певні реформи, які мають позитивний наслідок у Чехії чи Польщі, на українських теренах виливаються у щось геть незрозуміле. Водночас нема сумнівів, що тотальна державна власність на замки України матиме наслідком остаточну руйнацію більшості цих замків. То ж де вихід?
Надія Степула
Запитань про те, “де ж вихід” і подібних дуже багато. Поки що відповідей немає, їх треба шукати всім разом – і державі, і бізнесменам, інвесторам і енгтузіастам. Всім. Адже українські замки і фортеці – то не тільтки мовчазні свідки історичних подій і культурних “ціх”, як сказав би Іван Франко. За товщами стін і бійницями іноді ховається ще безліч таємниць. Десь у підвалах є замуровані скарби. Десь углибині румовищ має бути захована у віках бібліотека Ярослава Мудрого. Цінні полотна художників минулих епох часом лежать запилюжені на горищах старовинних палаців.... А найголовніше – що за кожним каменем, не зрушеним історичними та природніми катаклізмами, дихає та історія, та культура, без якої нинішнє та майбутнє життя України може багато втратити. Бо стіни та мури ховають у собі пам”ять. – Пам”ять, котра може бути єдиним ключем, що відмикає вічність.
Виміри життя відзвучали. Дякуємо за увагу, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко. Радійте життю І залишайтеся зі Свободою!
