На українській території Національна академія наук та ЮНЕСКО налічують понад тридцять тисяч пам’яток історії та архітектури – міжнародного, всеукраїнського, обласного і міського значення. Найбільше щодо догляду і підтримки у належному вигляду пощастило тим пам’яткам, які розташовані у великих містах: якщо не держава чи міська влада, то котрийсь з меценатів підтримає. У провінції ж пам’яткам виживати складніше. Розповідає професор університету у Пенсильванії (США) Олександр Лєсков, який позаминулого року з американськими колегами відвідав Крим:
“Ми приїхали на Ай – Кайю, це знаменита гірська гряда, Біла Скеля у перекладі з татарської мови. Це – знаменитий некрополь скіфських ватажків, царів. Те, що ми там побачили – справжнісінький жах: семи – десятиметрові кургани розносились ущент потужними бульдозерами та ескалаторами! Це працювали “чорні археологи”, і це тривало не день і не тиждень – роки. І не на одному кургані. А на кількох”.
Директорка Ржищівського краєзнавчого музею Надія Сергійчук каже, що одна з найбільших проблем – це брак коштів на утримання музею і розвиток музейної справи:
“Ми вважаємося – Ржищівське відділення Київського обласного археологічного музею. Тобто, ми – бюджетна організація. І охорона, і ремонтні роботи, які тут проводяться, і опалення – все це іде за рахунок бюджетних коштів музею. Звичайно, не можна обминути добродійників наших: це – товариство “Коло Ра”, яке забезпечує і постійно знаходить спонсорів і фінансує як розкопки на території Ржищєва, так і реставрації, які на сьогодні є у музеї”.
Тим часом, в Україні побутує думка, що збереження і реставрація пам’яток історії та культури – це шлях залучення іноземних туристів, які залишатимуть тут гроші, частину з яких можна використати на підтримку історико-культурної спадщини держави. Подібним шляхом іде Європа, - стверджує директор туристичної фірми “Феєрія” Ігор Захаренко, і додає:
“В Європі це все збережене. Не так, як у нас: відреставрували хатинку, розваляли, потім побудували нову. Тобто, це вже не реставрація. У нас (в Україні) є що подивитись, треба все відреставрувати, але треба подивитись, як у Європі кожен камінчик – у тому ж Берліні, який був повністю розвалений – як оці камінчики складають як мозаїку. Розкладають у кожен музей, щоби використати – те, що було справжнім”.
“Ми приїхали на Ай – Кайю, це знаменита гірська гряда, Біла Скеля у перекладі з татарської мови. Це – знаменитий некрополь скіфських ватажків, царів. Те, що ми там побачили – справжнісінький жах: семи – десятиметрові кургани розносились ущент потужними бульдозерами та ескалаторами! Це працювали “чорні археологи”, і це тривало не день і не тиждень – роки. І не на одному кургані. А на кількох”.
Директорка Ржищівського краєзнавчого музею Надія Сергійчук каже, що одна з найбільших проблем – це брак коштів на утримання музею і розвиток музейної справи:
“Ми вважаємося – Ржищівське відділення Київського обласного археологічного музею. Тобто, ми – бюджетна організація. І охорона, і ремонтні роботи, які тут проводяться, і опалення – все це іде за рахунок бюджетних коштів музею. Звичайно, не можна обминути добродійників наших: це – товариство “Коло Ра”, яке забезпечує і постійно знаходить спонсорів і фінансує як розкопки на території Ржищєва, так і реставрації, які на сьогодні є у музеї”.
Тим часом, в Україні побутує думка, що збереження і реставрація пам’яток історії та культури – це шлях залучення іноземних туристів, які залишатимуть тут гроші, частину з яких можна використати на підтримку історико-культурної спадщини держави. Подібним шляхом іде Європа, - стверджує директор туристичної фірми “Феєрія” Ігор Захаренко, і додає:
“В Європі це все збережене. Не так, як у нас: відреставрували хатинку, розваляли, потім побудували нову. Тобто, це вже не реставрація. У нас (в Україні) є що подивитись, треба все відреставрувати, але треба подивитись, як у Європі кожен камінчик – у тому ж Берліні, який був повністю розвалений – як оці камінчики складають як мозаїку. Розкладають у кожен музей, щоби використати – те, що було справжнім”.