Доступність посилання

ТОП новини

ООН та Магате ретушують наслідки Чорнобильської катастрофи.


Юлія Жмакіна Київ, 25 квітня 2006 (RadioSvoboda.Ua) ІНТЕРВ’Ю З ЗАСТУПНИКОМ ДИРЕКТОРА ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА “Greenpeace” У БЕРЛІНІ ТОБІАСОМ МЮНХМАЙЄРОМ.


Тобіас Мюнхмайєр, 1968 року народження. Політолог, славіст, еколог, заступник директора політичного представництва “Грінпіс” у Берліні. Упродовж 5 років (від 2000 до 2004 року) був персоною нон-грата в Україні та Росії. Причина заборони в’їзду у ці країни – активна боротьба проти видачі кредитів Європейського банку реконструкції і розвитку на добудову атомних електростанцій у Рівному і Хмельницькому. Одружений з українкою. Має двох дочок.

Юля Жмакіна: Дуже часто різні конференції мають назву – “Уроки Чорнобиля”, “Спадок Чорнобиля” і тому подібне. Які ж уроки винесла Європа і Україна після цієї трагедії? І чи виконала вона їх?

Тобіас Мюнхмайєр: 20 річчя Чорнобиля – це одна з найбільш важливих дат не лише в історії України, а й в історії Німеччини. Ця дата серйозно вплинула на усю енергетичну політику і загальноєвропейську, і німецьку. І зараз наша мета – саме показати, наскільки серйозні наслідки Чорнобильської катастрофи, які ООН і МАГАТЕ намагаються ретушувати.

ЮЖ: Якими будуть наслідки сенсаційного дослідження постчорнобильської ситуації, проведеного міжнародною організацією “Грінпіс”, у якій Ви працюєте? (примітка RL\RFE: сенсаційність дослідження “Грінпіс”, зробленого спеціально до 20-річчя аварії на ЧАЕС, полягає у суттєвій відмінності даних щодо хвороб людей після аварії від даних організацій ООН та МАГАТЕ. Різниця даних у десятки разів).

ТМ: “Грінпіс” вдалося ангажувати для свого останнього дослідження (дані якого, дійсно, вражаюче відрізняються від даних доповіді МАГАТЕ щодо наслідків – зокрема, захворювань у людей) близько 60 видатних вчених не лише України, Білорусі та Росії, але і потужні сили закордоном. Вони провели незалежне дослідження. Воно враховувало, на відміну від дослідження МАГАТЕ, багато аспектів здоров’я людей після Чорнобильської аварії. Низькі цифри МАГАТЕ пов’язані із тим, що їхні спеціалісти свідомо розглядали лише онкологічні захворювання. Вони залишили поза дослідженням серцево-судинні, ендокринні хвороби, які активізувалися після Чорнобильської катастрофи. А також “Грінпіс”, на відміну від МАГАТЕ, розглядав наслідки для здоров’я людей не лише в Україні, Білорусі та Росії, а й по всій Європі.

ЮЖ: Тобіасе, а що дає така сенсація від “Грінпіс”? Вона змінить погляди на майбутнє ядерної енергетики? Чи це збільшить фінансування чорнобильських програм?

ТМ: Чорнобильська катастрофа взагалі ключове питання у дебатах про енергетичну політику у світі. Так, скажімо, на недавній Міжнародній конференції у Монреалі (Канада), присвяченої всесвітньому захисту клімату мова зайшла про те, чи не є атомна енергетика (коли емісії вуглекислого газу в атмосферу настільки великі) реальним виходом у цій ситуації. Тобто – треба будувати більше атомних станцій і тоді ця проблема вирішиться сама собою. І виникла величезна дискусія на цю тему. Бо, з одного боку, там були люди, які казали: ну що там Чорнобиль – загинули 30-40 людей. Нічого, мовляв, страшного. З іншого боку, були і ті, хто казав, що Чорнобиль – трагедія небаченого масштабу. І які б не були дебати щодо майбутнього світової енергетики, а це ключове питання у світі, весь час ми вертаємося до України, до того, що таке Чорнобиль, що таке його наслідки.

ЮЖ: Чи синхронні позиції щодо атомної енергетики України і Євросоюзу?

ТМ: Насправді, не існує ніякої спільної політики країн Євросоюзу в енергетичній сфері. У ЄС 25 держав і з них 12 мають атомні станції і 13 – не мають. І, скажімо, є країни, що взяли курс на повну відмову від атомної енергетики. Це Німеччина, Швеція, Бельгія, Іспанія. Є країни, що, раптом, почали будувати нові атомні станції. Яскравий приклад – Фінляндія. І є країни в ЄС, у яких якраз нині почалися дебати з цього питання. Це Великобританія.

ТМ: Немає ніякої спільної політики. І тому немає чому відповідати. Тобто є країни, для яких шлях України неправильний і вони не можуть його підтримувати. І є країни у ЄС, яким навіть вигідна участь України в атомному процесі.

ЮЖ: Як змінилося ставлення Німеччини до атомної енергетики за останній час?

ТМ: У Німеччині відмова від атомної енергетики набула законодавчої сили. У 2000 році ухвалили відповідний закон і згідно із ним відбувається поступовий вивід атомних електростанцій з експлуатації. Це відбулося із 2 великими станціями. Упродовж найближчого часу така ж доля спіткає ще 4 АЕС.

ЮЖ: Ви довгий час перебували в Україні і знаєте ситуацію зсередини. Наскільки адекватною є реакція влади на це питання?

ТМ: Для пересічного громадянина Німеччини просто дивно – наскільки мало змінилося з часів Чорнобильської аварії. У 70-ті роки і у Німеччині існувала думка, що атомна енергетика прогресивна. У середині 80-х Чорнобиль став колективним шоком для будь-якого нормального громадянина Німеччини. Це стало величезною зміною в особистому житті кожної людини. Закрили дитячі майданчики, не можна було займатися спортом, не можна було споживати певні продукти. І це вплинуло на людей, шокуючий вплив. І навіть хоча це не було, як в Україні чи Білорусі для сотень тисяч чи навіть мільйонів людей чимось доленосним – це повністю змінило ставлення до атомної енергетики як такої. Чому цього не відбулося в Україні? Це, думаю, пов’язано ще й з тим, що у 1986 році гласності ще не було. А по суті і досі не відбулося жодних серйозних послідовних дебатів з цього питання. І ця ситуація призвела до того, що в Україні досі існує думка, що без атомної енергетики не прожити. Що атомна енергетика – це те, від чого ми маємо залежати.

ЮЖ: Що може змінити ставлення українського уряду до атомної енергетики?

ТМ: Я тут бачу 3 фактори. Перш за все Україна – чемпіон Європи з розбазарювання енергії. Тому перш за все потрібні якісь ефективні програми енергозбереження та енергоефективності. Вона визначається тим, скільки енергії треба витратити для виробництва певного товару. За цим показником Україна посідає 3 місце з кінця. Це доволі сумні цифри. Але саме тут є великий простір для змін. Це перший фактор. Другий – це розвиток регенеративних джерела енергії. Маю на увазі гідро- і вітряні електростанції. Існувала думка, що це такі собі іграшки для божевільних. Насправді, якщо поглянути на Німеччину, альтернативні джерела виробляють 12 відсотків енергії, потрібних країни. США будують дуже багато вітряних електростанцій. Цей же процес відбувається і в Іспанії. І навіть у Китаї цю технологію розглядають, як технологію майбутнього. А це і є технологія майбутнього. І третій фактор, який, на жаль, не можна виключати, ми усі залежимо від газу. Не лише Україна, а й Німеччина. І цей аспект, як би нам не було неприємно, ми не можемо виключити у найближчі десятиліття.
XS
SM
MD
LG