- Шлях до примирення між українцями і поляками започаткували інтелектуали з обох боків. І лише на останньому етапі до них долучилися політики. Що об’єднує, а що роз’єднує українців і поляків напередодні відкриття пам’ятника українцям, загиблим у Павлокомі?
- Примирення – це процес. Це вагома подія в польсько-українських відносинах.
Після того, коли в 2003 році в Павлівці на Волині були вшановані польські жертви, які загинули від українських рук, то тепер маємо в Павлокомі вшанувати українські жертви, яких вбивали поляки.
Між іншим європейська цивілізація полягає на тому, що могили тих, хто загинув, які померли, святі. Як ми дійдемо до того, що от маємо ці могили, які є для нас святими, тоді, напевне, нам буде краще і легше отримати взаємну симпатію, порозуміння і солідарну політику. Не тільки двосторонню, але й міжнародну.
- Тоді, коли президенти домовлялися минулого року при відкритті меморіалу у Львові, мало хто взагалі знав про назву “Павлокоми” і в Польщі, і в Україні. Чи не є це примиренням еліт, лише еліт, а не самих народів?
- Примирення – це процес. Він буде тривати, якщо ще довгі роки не буде, очевидно, якихось спеціальних перепон.
Я сказала б, що це є природно, що він мусить тривати, тому що є свідомість людей, ще живуть люди, які пройшли через цей конфлікт. Є поляки, які пам’ятають, як вбивали українці їхніх рідних. Є українці, які пам’ятають поляків, які вбивали їхніх рідних. То не так просто з суспільною свідомістю.
Завжди є так, що якщо в якомусь місці збираються великі політики, то (слово незрозуміле) інтерес мас-медіа. Наприклад, також вашого радіо.
Але в Польщі, коли йдеться про Павлокому, то, по-перше, вже впродовж кількох тижнів йдуть різні програми на телеканалах, також буде пряма трансляція всіх подій в Павлокомі в суботу. Тобто, уся Польща матиме змогу дивитися на те, що відбуватиметься в Павлокомі.
Отже, після подій в суботу значна частина поляків вже буде знати, що означає Павлокома, що там гинули українці.
Я не уявляю, що знайдуться будь-які українські медіа, які не скажуть про те, що Ющенко з Качинським тут відкрили цвинтар.
Те, щоб ми вміли підбити історичні розрахунки, – це дуже важливо для поточної політики, тому що відносини між самостійними Україною та Польщею доводять нам одне, що немає принципових розходжень, коли йдеться про сучасну політику, немає принципових розходжень, коли йдеться про економічні відносини.
Одинокий сегмент, який був джерелом конфліктів, - це була історія. Тобто, подолання історії – це праця, з одного боку, істориків, які будуть спокійно, можливо, повільно, але послідовно роз’яснювати різні “білі сторінки” історії, а з другого боку, ми віддамо шану загиблим.
Це просто для нас відкриває можливість нової інтенсифікації відносин між Польщею і Україною.
- Примирення – це процес. Це вагома подія в польсько-українських відносинах.
Після того, коли в 2003 році в Павлівці на Волині були вшановані польські жертви, які загинули від українських рук, то тепер маємо в Павлокомі вшанувати українські жертви, яких вбивали поляки.
Між іншим європейська цивілізація полягає на тому, що могили тих, хто загинув, які померли, святі. Як ми дійдемо до того, що от маємо ці могили, які є для нас святими, тоді, напевне, нам буде краще і легше отримати взаємну симпатію, порозуміння і солідарну політику. Не тільки двосторонню, але й міжнародну.
- Тоді, коли президенти домовлялися минулого року при відкритті меморіалу у Львові, мало хто взагалі знав про назву “Павлокоми” і в Польщі, і в Україні. Чи не є це примиренням еліт, лише еліт, а не самих народів?
- Примирення – це процес. Він буде тривати, якщо ще довгі роки не буде, очевидно, якихось спеціальних перепон.
Я сказала б, що це є природно, що він мусить тривати, тому що є свідомість людей, ще живуть люди, які пройшли через цей конфлікт. Є поляки, які пам’ятають, як вбивали українці їхніх рідних. Є українці, які пам’ятають поляків, які вбивали їхніх рідних. То не так просто з суспільною свідомістю.
Завжди є так, що якщо в якомусь місці збираються великі політики, то (слово незрозуміле) інтерес мас-медіа. Наприклад, також вашого радіо.
Але в Польщі, коли йдеться про Павлокому, то, по-перше, вже впродовж кількох тижнів йдуть різні програми на телеканалах, також буде пряма трансляція всіх подій в Павлокомі в суботу. Тобто, уся Польща матиме змогу дивитися на те, що відбуватиметься в Павлокомі.
Отже, після подій в суботу значна частина поляків вже буде знати, що означає Павлокома, що там гинули українці.
Я не уявляю, що знайдуться будь-які українські медіа, які не скажуть про те, що Ющенко з Качинським тут відкрили цвинтар.
Те, щоб ми вміли підбити історичні розрахунки, – це дуже важливо для поточної політики, тому що відносини між самостійними Україною та Польщею доводять нам одне, що немає принципових розходжень, коли йдеться про сучасну політику, немає принципових розходжень, коли йдеться про економічні відносини.
Одинокий сегмент, який був джерелом конфліктів, - це була історія. Тобто, подолання історії – це праця, з одного боку, істориків, які будуть спокійно, можливо, повільно, але послідовно роз’яснювати різні “білі сторінки” історії, а з другого боку, ми віддамо шану загиблим.
Це просто для нас відкриває можливість нової інтенсифікації відносин між Польщею і Україною.