Стародавня столиця Чорногорії лежить у мальовничій долині біля підніжжя гори Ловчен. Гори обступили місто, ніби захищаючи його від ворогів, бо їх було чимало за понад півтисячолітню історію міста. Цетиньє у п’ятнадцятому столітті заснував чорногорський князь Іван Црноєвич. Сюди він втікав від турецької навали. Найстаршою будовою міста є Влашська, тобто Волоська церква, яка відігравала не лише духовну, а оборонну функцію, про що нагадує незвичайний паркан навколо церкви зроблений з дул з ворожих гармат.
В Цетиньє від часу заснування міста перебувала резиденція митрополитів Чорногорської автокефальної церкви. Ставалося так, що деякі з них були одночасно і главами держави. Найвідоміші у чорногорській історії - митрополит Данило та славний поет Петар Петрович Нєґош. Твори останнього друкувалися тут же, а цетинська друкарня зіграла свого часу велику роль у поширенні кириличного письма та православної культури на Балканах.
Князь Никола на початку ХХ столiття проголосив Чорногорське князівство королiвством. Пiд час Першої свiтової вiйни вiн був змушений покинути країну, а пiсля вiйни просербськi сили проголосили з’єднання з Сербiєю. Король помер в емiграцiї. Чорногорiя вiд того часу, на думку самостiйникiв, перебувала пiд сербською окупацiєю.
Белград скасував автокефалiю чорногорської церкви, а столицею замiсть iсторичного Цетинє проголосили Подґорицу, яку назвали Тiтоґрадом. Колишня столиця, яка розташована в горах далеко вiд транзитних шляхiв, стала економiчно вiдставати. Наразi Цетиньє має менше 20 тисяч мешканцiв. Цетиньє проголосили столицею ще кiлька рокiв тому. Однак адмiнiстративним і культурним центром досі залишилася Подґориця.
Але саме в Цетиньє живе дух незалежної чорногорської нації. Саме тут розпочинали кампанію і потім святкували перемогу на референдумі прихильники незалежності. На центральній площі міста вони співали державний гімн, який починається словами: “Ой свiтла травнева зоре, мати наша Чорногоріє”.
Прем’єр Мило Дюканович не раз патетично заявляв, що вiдновленням незалежностi чорногорський народ вiддає iсторичний борг королю Николi та героїчним предкам, котрi зберегли незалежнiсть у часи турецького панування на Балканах.
Пiдтримку прихильникам незалежностi надавав, мiж iншими, архiтектор Никола Петрович, нащадок короля Николи. Вiн громадянин Францiї, де народився 60 рокiв тому. Рiдну мову вивчив нещодавно в дев’яностi роки. Вiд того часу принц, як його називають, в влаштовує Чорногорiї культурнi та гуманiтарнi акції. Проте вiн завзятий республiканець і не хоче й чути про вiдновлення династiї. На думку оглядачiв, його участь у кампанiї за незалежнiсть сприяла перемозi.
В Цетинє останнiм часом вiдбудували всi будинки, якi нагадують героїчне минуле та колишню чорногорську державу: парламент, резиденцію господаря, як називали короля, давнiй монастир... А на мавзолеї поета Нєґоша, що на горi Ловчен над мiстечком, яку чорногорцi називають священною i з якої видно майже всю Чорногорiю, знову замайорiв багряний нацiональний прапор iз золотим орлом.
В Цетиньє від часу заснування міста перебувала резиденція митрополитів Чорногорської автокефальної церкви. Ставалося так, що деякі з них були одночасно і главами держави. Найвідоміші у чорногорській історії - митрополит Данило та славний поет Петар Петрович Нєґош. Твори останнього друкувалися тут же, а цетинська друкарня зіграла свого часу велику роль у поширенні кириличного письма та православної культури на Балканах.
Князь Никола на початку ХХ столiття проголосив Чорногорське князівство королiвством. Пiд час Першої свiтової вiйни вiн був змушений покинути країну, а пiсля вiйни просербськi сили проголосили з’єднання з Сербiєю. Король помер в емiграцiї. Чорногорiя вiд того часу, на думку самостiйникiв, перебувала пiд сербською окупацiєю.
Белград скасував автокефалiю чорногорської церкви, а столицею замiсть iсторичного Цетинє проголосили Подґорицу, яку назвали Тiтоґрадом. Колишня столиця, яка розташована в горах далеко вiд транзитних шляхiв, стала економiчно вiдставати. Наразi Цетиньє має менше 20 тисяч мешканцiв. Цетиньє проголосили столицею ще кiлька рокiв тому. Однак адмiнiстративним і культурним центром досі залишилася Подґориця.
Але саме в Цетиньє живе дух незалежної чорногорської нації. Саме тут розпочинали кампанію і потім святкували перемогу на референдумі прихильники незалежності. На центральній площі міста вони співали державний гімн, який починається словами: “Ой свiтла травнева зоре, мати наша Чорногоріє”.
Прем’єр Мило Дюканович не раз патетично заявляв, що вiдновленням незалежностi чорногорський народ вiддає iсторичний борг королю Николi та героїчним предкам, котрi зберегли незалежнiсть у часи турецького панування на Балканах.
Пiдтримку прихильникам незалежностi надавав, мiж iншими, архiтектор Никола Петрович, нащадок короля Николи. Вiн громадянин Францiї, де народився 60 рокiв тому. Рiдну мову вивчив нещодавно в дев’яностi роки. Вiд того часу принц, як його називають, в влаштовує Чорногорiї культурнi та гуманiтарнi акції. Проте вiн завзятий республiканець і не хоче й чути про вiдновлення династiї. На думку оглядачiв, його участь у кампанiї за незалежнiсть сприяла перемозi.
В Цетинє останнiм часом вiдбудували всi будинки, якi нагадують героїчне минуле та колишню чорногорську державу: парламент, резиденцію господаря, як називали короля, давнiй монастир... А на мавзолеї поета Нєґоша, що на горi Ловчен над мiстечком, яку чорногорцi називають священною i з якої видно майже всю Чорногорiю, знову замайорiв багряний нацiональний прапор iз золотим орлом.