Вранці у неділю 22 червня 1941 року авіація нацистів бомбардувала військові заводи та аеродроми у Києві і в інших містах України, а також скупчення радянських військ біля західного кордону Радянського Союзу. Одразу після нальотів літаків наземні німецькі частини перейшли кордон. Наступ на територію України вели німецька армійська група «Південь» і угорська та румунська армії, їм протистояли Київський та Одеський військові округи. Того ж дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ про мобілізацію військовозобо’язаних, у тому числі на території Київського, Одеського та Харківського округів.
Упродовж першого тижня війни найбільший опір чинили бійці прикордонних застав біля Перемишля, Сокаля, Рави-
Руської та Володимира-Волинського. Від 23 червня упродовж шести днів тривала танкова битва в районі Луцька–Бродів–Рівного. В інших районах німецька армія зосереджувала значні сили на окремих ділянках, легко проривала радянську оборону і розвивала наступ, залишаючи оточені радянські частини у своєму тилу. 25 червня радянська армія залишила Луцьк, 28-го – Рівне, 30-го – Львів.
Відступ Червоної армії супроводжувався масовими розстрілами політичних в’язнів у Луцьку, Самборі, Дубні, Дрогобичі, Перемишлі, Тернополі, Калуші, Жовкві, Стрию, Чорткові, Вінниці та інших містах України. Зокрема, у в’язницях Львова було розстріляно, за різними джерелами, від чотирьох до десяти тисяч осіб. Перед відступом спеціальні радянські підрозділи знищували промислові підприємства, залізниці, копальні та запаси збіжжя. На схід вивозилися партійні та радянські чиновники та їхні родини, а також інтеліґенти і кваліфіковані робітники.
З першого дня війни до України із заходу вирушили похідні групи, організовані бандерівською та мельниківською частинами Організації Українських Націоналістів. Вони мали на меті створювати на окупованій території українську адміністрацію та вести просвітницьку роботу з населенням. І вже 30 червня бандерівці скликали у Львові у будинку Товариства «Просвіта» громадські збори, які проголосили відновлення Української держави.
Упродовж першого тижня війни найбільший опір чинили бійці прикордонних застав біля Перемишля, Сокаля, Рави-
Руської та Володимира-Волинського. Від 23 червня упродовж шести днів тривала танкова битва в районі Луцька–Бродів–Рівного. В інших районах німецька армія зосереджувала значні сили на окремих ділянках, легко проривала радянську оборону і розвивала наступ, залишаючи оточені радянські частини у своєму тилу. 25 червня радянська армія залишила Луцьк, 28-го – Рівне, 30-го – Львів.Відступ Червоної армії супроводжувався масовими розстрілами політичних в’язнів у Луцьку, Самборі, Дубні, Дрогобичі, Перемишлі, Тернополі, Калуші, Жовкві, Стрию, Чорткові, Вінниці та інших містах України. Зокрема, у в’язницях Львова було розстріляно, за різними джерелами, від чотирьох до десяти тисяч осіб. Перед відступом спеціальні радянські підрозділи знищували промислові підприємства, залізниці, копальні та запаси збіжжя. На схід вивозилися партійні та радянські чиновники та їхні родини, а також інтеліґенти і кваліфіковані робітники.
З першого дня війни до України із заходу вирушили похідні групи, організовані бандерівською та мельниківською частинами Організації Українських Націоналістів. Вони мали на меті створювати на окупованій території українську адміністрацію та вести просвітницьку роботу з населенням. І вже 30 червня бандерівці скликали у Львові у будинку Товариства «Просвіта» громадські збори, які проголосили відновлення Української держави.