Проблема дотримання прав ув’язнених і запобігання тортурам хвилює не лише представників громадських організацій. Наприклад, професор кафедри кримінального права Харківського Національного університету внутрішніх справ, полковник міліції, кандидат юридичних наук Олег Мартиненко присвятив цій проблемі цілу монографію. В інтерв’ю радіо “Свобода” пан Мартиненко виклав свою оцінку стану з дотриманням прав ув’язнених в Україні:
“Якщо оцінювати статистичні показники, то на тлі, наприклад, сусідньої Росії ми виглядаємо значно краще, хоча й гірше за решту європейських країн. Але інша річ, що ті 10 відсотків, які, за попередніми оцінками, посідають тортури серед злочинів працівників міліції – це не та цифра, яка дає підстави заспокоюватися. За ними стоїть набагато більший шар правопорушень, які приховані від громадського контролю. І в цьому напрямку, звісно, є перспектива для роботи і самої міліції, і правозахисних організацій, і будь-яких форм громадського контролю за діяльністю силових структур”.
З такою оцінкою погоджується співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Але він особливо підкреслює, що в Україні дуже важко визначити масштаб проблем, пов’язаних із катуваннями, оскільки набуттям гласності стає лише верхівка айсбергу цих злочинів.
“Катування в міліції – це можна порівняти з таким великим айсбергом, де видна верхівка, і дуже великий масив абсолютно не видно. Є такі дослідження, що якщо людину, яка була в міліції, запитувати, били її чи ні, і вона каже, що били, так от таких людей загалом до півмільйона на рік. Це дуже багато. А якщо звернутись до кримінальних справ, порушених саме за ці речі, то минулого року було засуджено тільки 5 осіб”.
Про одну з причин широкого застосування тортур в українській пенітенціарній системі розповів адвокат Євген Бущенко.
“Через те, що наші підрозділи, які мають виконувати завдання по боротьбі зі злочинністю, оснащені дуже погано і не володіють сучасними методиками розслідування злочинів, вони застосовують катування, щоб досягти завдань, які поставило перед ними суспільство. Тому система спонукає діячів цієї системи застосовувати катування”.
На думку правозахисників, змінити цю ситуацію на краще можна, лише змінивши свідомість працівників органів внутрішніх справ. Коли вони твердо знатимуть, що катування – це злочин, який в Україні не залишається безкарним, їхнє ставлення до дотримання прав ув’язнених зміниться.
“Якщо оцінювати статистичні показники, то на тлі, наприклад, сусідньої Росії ми виглядаємо значно краще, хоча й гірше за решту європейських країн. Але інша річ, що ті 10 відсотків, які, за попередніми оцінками, посідають тортури серед злочинів працівників міліції – це не та цифра, яка дає підстави заспокоюватися. За ними стоїть набагато більший шар правопорушень, які приховані від громадського контролю. І в цьому напрямку, звісно, є перспектива для роботи і самої міліції, і правозахисних організацій, і будь-яких форм громадського контролю за діяльністю силових структур”.
З такою оцінкою погоджується співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Але він особливо підкреслює, що в Україні дуже важко визначити масштаб проблем, пов’язаних із катуваннями, оскільки набуттям гласності стає лише верхівка айсбергу цих злочинів.
“Катування в міліції – це можна порівняти з таким великим айсбергом, де видна верхівка, і дуже великий масив абсолютно не видно. Є такі дослідження, що якщо людину, яка була в міліції, запитувати, били її чи ні, і вона каже, що били, так от таких людей загалом до півмільйона на рік. Це дуже багато. А якщо звернутись до кримінальних справ, порушених саме за ці речі, то минулого року було засуджено тільки 5 осіб”.
Про одну з причин широкого застосування тортур в українській пенітенціарній системі розповів адвокат Євген Бущенко.
“Через те, що наші підрозділи, які мають виконувати завдання по боротьбі зі злочинністю, оснащені дуже погано і не володіють сучасними методиками розслідування злочинів, вони застосовують катування, щоб досягти завдань, які поставило перед ними суспільство. Тому система спонукає діячів цієї системи застосовувати катування”.
На думку правозахисників, змінити цю ситуацію на краще можна, лише змінивши свідомість працівників органів внутрішніх справ. Коли вони твердо знатимуть, що катування – це злочин, який в Україні не залишається безкарним, їхнє ставлення до дотримання прав ув’язнених зміниться.