РС: Пане Андрію, скажіть, будь-ласка, як Ви опинилися у Стокгольмі?
Андрій Котлярчук: До Стокгольма я приїхав по проекту, щоб писати книгу «Шведи в історії і культурі Білорусі», бо раніше таких досліджень не було скандинавських, і тому Шведський інститут оплатив мою річну працю. Я почав писати, написав, видав, а потім уже залишився в університеті працювати – в іншому університеті, бо приїхав в Упсалу, а потім уже залишився працювати у Стокгольмі.
РС: А за яким проектом Ви приїхали зараз до України?
Андрій Котлярчук: До України я приїхав продовжувати вивчати село Старошведське Херсонської області, бо це унікальна колонія. В усій колишній Російській імперії була лише одна шведська колонія поза межами Фінляндії та Естонії – це Херсонська губернія, це село Старошведське (зараз це Зміївка), де досі живуть шведи. Від 1781 року вони живуть, і мета великого нашого проекту – дослідити історію цього села і на підставі джерел українських архіві та російських архівів написати історію села.
РС: Ці шведи за часів радянської влади постраждали?
Андрій Котлярчук: Так, і дуже сильно. Спочатку їм пощастило – 1929 року все село, всі тисяча осіб, велике село виїхало до Швеції, але потім під впливом комуністичної пропаганди 300 осіб повернулися до радянської України. І вони потрапили під голодомор 32-го – 33-го, вони потрапили під репресії 37-го – 38-го років, коли практично вбили всіх батьків у шведських родинах у цьому селі – за те, що вони шведи, за те, що вони були у Швеції, за те, що вони повернулися до України.
РС: Було загалом 900 селян, а повернулися тільки 300?
Андрій Котлярчук: Близько трьохсот – 264 особи.
РС: І скільки зараз там?
Андрій Котлярчук: Ну, зараз, знов же, офіційні відомості за останнім переписом України близько трьохсот осіб показали свою національність як шведську.
РС: І це нащадки отих шведів?
Андрій Котлярчук: Це всі нащадки тих шведів.
РС: Але вони вже майже не володіють шведською мовою.
Андрій Котлярчук: Старі люди – 19 осіб – це ті, що розмовляють шведською мовою, до того ж на двох варіантах: на діалекті – цьому архаїчному діалекті, там ХVI–XVII століття, – і на стандартній такій, більш-менш сучасній шведській мові, 19 осіб старих людей.
РС: Це асиміляція відбувається?
Андрій Котлярчук: Вона фактично відбулася, і ми дуже щасливі, що проект іде зараз. Бо, шкода звичайно, казати, це трагічно, але через 5, може 10, років уже ми б не зустріли нікого, хто б міг нам шведською відповісти.
РС: Чи є якесь зацікавлення до цього проекту з боку української держави чи українських науковців?
Андрій Котлярчук: Щодо українських науковців я точно не знаю, ну, те, що я знаю, що Державний архів Херсонської області нам допомагає в проекті – нема ніяких проблем. Так само ми працювали в Одесі, де був центр цих колоністів. Так само нам дуже-дуже допомагав Державний архів Одеської області. Українське посольство у Швеції дуже добре сприйняло цю новину і консультативно допомагало нам різними порадами.
РС: Чи можна сподіватися на те, що Ваша книга з цієї теми буде перекладена українською мовою?
Андрій Котлярчук: Побачимо, бо це загалом великий проект, це дев’ятеро дослідників, я конкретно пишу про часи сталінського терору. Але я планую спочатку видати книгу по-шведськи, а потім, можливо, за допомоги Шведського інституту, для України – по-українськи. Чому ні, якщо допоможуть з перекладом.
Андрій Котлярчук: До Стокгольма я приїхав по проекту, щоб писати книгу «Шведи в історії і культурі Білорусі», бо раніше таких досліджень не було скандинавських, і тому Шведський інститут оплатив мою річну працю. Я почав писати, написав, видав, а потім уже залишився в університеті працювати – в іншому університеті, бо приїхав в Упсалу, а потім уже залишився працювати у Стокгольмі.
РС: А за яким проектом Ви приїхали зараз до України?
Андрій Котлярчук: До України я приїхав продовжувати вивчати село Старошведське Херсонської області, бо це унікальна колонія. В усій колишній Російській імперії була лише одна шведська колонія поза межами Фінляндії та Естонії – це Херсонська губернія, це село Старошведське (зараз це Зміївка), де досі живуть шведи. Від 1781 року вони живуть, і мета великого нашого проекту – дослідити історію цього села і на підставі джерел українських архіві та російських архівів написати історію села.
РС: Ці шведи за часів радянської влади постраждали?
Андрій Котлярчук: Так, і дуже сильно. Спочатку їм пощастило – 1929 року все село, всі тисяча осіб, велике село виїхало до Швеції, але потім під впливом комуністичної пропаганди 300 осіб повернулися до радянської України. І вони потрапили під голодомор 32-го – 33-го, вони потрапили під репресії 37-го – 38-го років, коли практично вбили всіх батьків у шведських родинах у цьому селі – за те, що вони шведи, за те, що вони були у Швеції, за те, що вони повернулися до України.
РС: Було загалом 900 селян, а повернулися тільки 300?
Андрій Котлярчук: Близько трьохсот – 264 особи.
РС: І скільки зараз там?
Андрій Котлярчук: Ну, зараз, знов же, офіційні відомості за останнім переписом України близько трьохсот осіб показали свою національність як шведську.
РС: І це нащадки отих шведів?
Андрій Котлярчук: Це всі нащадки тих шведів.
РС: Але вони вже майже не володіють шведською мовою.
Андрій Котлярчук: Старі люди – 19 осіб – це ті, що розмовляють шведською мовою, до того ж на двох варіантах: на діалекті – цьому архаїчному діалекті, там ХVI–XVII століття, – і на стандартній такій, більш-менш сучасній шведській мові, 19 осіб старих людей.
РС: Це асиміляція відбувається?
Андрій Котлярчук: Вона фактично відбулася, і ми дуже щасливі, що проект іде зараз. Бо, шкода звичайно, казати, це трагічно, але через 5, може 10, років уже ми б не зустріли нікого, хто б міг нам шведською відповісти.
РС: Чи є якесь зацікавлення до цього проекту з боку української держави чи українських науковців?
Андрій Котлярчук: Щодо українських науковців я точно не знаю, ну, те, що я знаю, що Державний архів Херсонської області нам допомагає в проекті – нема ніяких проблем. Так само ми працювали в Одесі, де був центр цих колоністів. Так само нам дуже-дуже допомагав Державний архів Одеської області. Українське посольство у Швеції дуже добре сприйняло цю новину і консультативно допомагало нам різними порадами.
РС: Чи можна сподіватися на те, що Ваша книга з цієї теми буде перекладена українською мовою?
Андрій Котлярчук: Побачимо, бо це загалом великий проект, це дев’ятеро дослідників, я конкретно пишу про часи сталінського терору. Але я планую спочатку видати книгу по-шведськи, а потім, можливо, за допомоги Шведського інституту, для України – по-українськи. Чому ні, якщо допоможуть з перекладом.