Декілька тижнів керівництво газети “Нью Йорк Таймс” обговорювало із урядовцями можливі наслідки оприлюднення подробиць таємної програми стеження за фінансовими операціями американців. Рішення надати цій інформації публічного розголосу редактор газети Білл Келлер назвав “важким вибором”. Водночас, він відзначив, що після терактів 11 вересня Адміністрація Буша запровадила цілу низку таємних програм, які можуть обмежувати громадянські права американців. Зокрема, в останні місяці стало відомо про прослуховування правоохоронцями телефонних розмов. Отже, на думку редактора газети, журналісти були зобов’язані розповісти і про цю програму аби піддавати дії уряду контролю з боку преси. Натомість, американські урядовці вважають, що поширенням цієї інформації газета лише зашкодить боротьбі із тероризмом. А американські союзники будуть обережнішими у співпраці із Вашингтоном.
Отже, реакція Білого Дому була миттєвою і надзвичайно гострою. Вже наступного дня після появи статті у “Нью Йорк Таймс” віце-президент США Дік Чейні засудив дії журналістів:
“Позиція преси, яка вважає, що не важливо чи інформація засекречена і вона може друкувати щозавгодно – це помилка. Якщо Президент чи інший високопосадовець звертається до журналістів із проханням не друкувати статтю, то вони повинні серйозно над цим замислитися.”
На вихідних із критикою дій журналістів виступили міністр фінансів Джон Сноу та речник Білого Дому Тоні Сноу. І вчора із спеціальною промовою виступив Президент Буш, який засудив не лише журналістів, але й тих урядовців, хто надав їм таємну інформацію:
“Конгресмени були поінформовані про цю програму і те, що ми робили, було в рамках закону. Отже оприлюднення цієї інформації є ганебним вчинком. Ми ведемо війну з особами, які хочуть зашкодити Сполученим Штатам Америки. І надавати таку інформацію журналістам, а пресі її друкувати завдає великої шкоди Сполученим Штатам.”
Поки що на захист журналістів виступили здебільшого представники правозахисних організацій. Професор журналістики Університету Джорджа Вашингтона Марк Фельдштейн вважає, що дії журналістів були виправданими:
“Після В’єтнаму та Вотергейту, відбулися карколомні зміни у журналізмі та політиці, і репортери зараз стали набагато скептичніші ніж раніше у ставленні до влади та брехні можновладців. Вони були свідками того, як президенти посилалися на національну безпеку тоді, коли йшлося лише про їхню політичну безпеку – уникнення політичного сорому.”
Інші експерти також вбачають у реакції лідерів республіканців політичні мотиви. Якщо анти-терористична кампанія знову стану центральним питанням цьогорічних виборів до американського Конгресу, до республіканська партія може уникнути прогнозованої поразки від демократів.
Отже, реакція Білого Дому була миттєвою і надзвичайно гострою. Вже наступного дня після появи статті у “Нью Йорк Таймс” віце-президент США Дік Чейні засудив дії журналістів:
“Позиція преси, яка вважає, що не важливо чи інформація засекречена і вона може друкувати щозавгодно – це помилка. Якщо Президент чи інший високопосадовець звертається до журналістів із проханням не друкувати статтю, то вони повинні серйозно над цим замислитися.”
На вихідних із критикою дій журналістів виступили міністр фінансів Джон Сноу та речник Білого Дому Тоні Сноу. І вчора із спеціальною промовою виступив Президент Буш, який засудив не лише журналістів, але й тих урядовців, хто надав їм таємну інформацію:
“Конгресмени були поінформовані про цю програму і те, що ми робили, було в рамках закону. Отже оприлюднення цієї інформації є ганебним вчинком. Ми ведемо війну з особами, які хочуть зашкодити Сполученим Штатам Америки. І надавати таку інформацію журналістам, а пресі її друкувати завдає великої шкоди Сполученим Штатам.”
Поки що на захист журналістів виступили здебільшого представники правозахисних організацій. Професор журналістики Університету Джорджа Вашингтона Марк Фельдштейн вважає, що дії журналістів були виправданими:
“Після В’єтнаму та Вотергейту, відбулися карколомні зміни у журналізмі та політиці, і репортери зараз стали набагато скептичніші ніж раніше у ставленні до влади та брехні можновладців. Вони були свідками того, як президенти посилалися на національну безпеку тоді, коли йшлося лише про їхню політичну безпеку – уникнення політичного сорому.”
Інші експерти також вбачають у реакції лідерів республіканців політичні мотиви. Якщо анти-терористична кампанія знову стану центральним питанням цьогорічних виборів до американського Конгресу, до республіканська партія може уникнути прогнозованої поразки від демократів.