Перша людина, яку я зустріла на фестивалі – київський музикант Олесь Царук – абсолютно переконаний у тому, що ми разом опинились у країні мрій:
“Це – фестиваль, в якому я приймав, приймаю і буду приймати участь, оскільки він відповідає моєму уявленню про фестиваль, про те, як мусять спілкуватися фольклорні музиканти. Це дуже велика справа, яка робиться особисто Олегом Скрипкою”.
Сам Олег Скрипка примудрявся упродовж трьох днів з‘являтися всюди – на сценах і дитячому майданчику, у прес-центрі і на Алеї майстрів. І, звичайно, він виступав на сцені і проводив “музичну розминку” зі своїми французькими друзями – групою Red Cardelle:
Крім музики, у Країні мрій можна було розписати писанку, вирізати з дерева ложку, зліпити з глини горщик – а якщо ну зовсім нема до того таланту, то майстри продавали ті всі речі, зроблені ними власноруч. А потім, з лялькою чи свистулькою у руках, дорослі і малі влаштовувалися на схилі, розстилали скатертину і ласували українськими стравами, що їх теж можна було придбати у Країні Мрій.
А коли вже зовсім не лишалося сил на мандри поміж обрядовою і центральною сценами, між кобзарським куточком та майстернею танців, можна було попроситися на пересувну сцену – справжню фуру, запряжену двійкою вгодованих коней. Тим більше, що на ній їздили по всій території мрій виконавці балканських, українських, циганських мелодій – одеський гурт “Фанфаре Оркестр”.
У Країні Мрій ми всі дихали повітрям українських гір, степів, лугів, а гості з інших країв познайомили нас зі своїми культурою, традиціями, надбаннями. А отже, Країні Мрій ніде не зникла – вона існує у наших душах, у споминах, у мелодіях і легендах від Криму і Карпат – до Балтійського і Чорного морів.
“Це – фестиваль, в якому я приймав, приймаю і буду приймати участь, оскільки він відповідає моєму уявленню про фестиваль, про те, як мусять спілкуватися фольклорні музиканти. Це дуже велика справа, яка робиться особисто Олегом Скрипкою”.
Сам Олег Скрипка примудрявся упродовж трьох днів з‘являтися всюди – на сценах і дитячому майданчику, у прес-центрі і на Алеї майстрів. І, звичайно, він виступав на сцені і проводив “музичну розминку” зі своїми французькими друзями – групою Red Cardelle:
Крім музики, у Країні мрій можна було розписати писанку, вирізати з дерева ложку, зліпити з глини горщик – а якщо ну зовсім нема до того таланту, то майстри продавали ті всі речі, зроблені ними власноруч. А потім, з лялькою чи свистулькою у руках, дорослі і малі влаштовувалися на схилі, розстилали скатертину і ласували українськими стравами, що їх теж можна було придбати у Країні Мрій.
А коли вже зовсім не лишалося сил на мандри поміж обрядовою і центральною сценами, між кобзарським куточком та майстернею танців, можна було попроситися на пересувну сцену – справжню фуру, запряжену двійкою вгодованих коней. Тим більше, що на ній їздили по всій території мрій виконавці балканських, українських, циганських мелодій – одеський гурт “Фанфаре Оркестр”.
У Країні Мрій ми всі дихали повітрям українських гір, степів, лугів, а гості з інших країв познайомили нас зі своїми культурою, традиціями, надбаннями. А отже, Країні Мрій ніде не зникла – вона існує у наших душах, у споминах, у мелодіях і легендах від Криму і Карпат – до Балтійського і Чорного морів.