Автор альбому "Чужина" - поет-пісняр Олександр Смик.Олександр Смик: - Тому що трудова міграція дала нам біль покинутих дітей. Ми дивимося на парламент, на економіку, на енергоносії, а основна проблема – це проблема саме трудової міграції. Близько семи мільйонів наших співвітчизників нині піднімають економіку інших країн, піднімаючи таким чином деякою мірою і нашу економіку. Я не хотів би з політичного боку дивитися на цю проблему – для цього є фахівці, бо більше всього мене вражає кількість розбитих сімей завдяки цій четвертій хвилі еміграції. У нас ростуть діти, які користуються легкими для них і дуже важкими для батьків грошима. Мама надсилає їх сюди з радістю – а ці гроші пропиваються, проколюються, прокурюються. І коли мені сьогодні кажуть жінки, які залишилися тут, а там – їхні чоловіки – „ну хіба ж я можу прожити тут за 700 доларів у місяць?” – у мене починають кипіти серце і голова – невже вони не розуміють, де вони живуть, і які тут дійсно статки?
- Як здійснювався проект?
- Його розпочав продюсерський центр „Груліст”, який знаходиться в Тернополі – ми з Ярославом Громадським дали йому назву „Чужина”. Ну чим ми можемо їм допомогти? Практично держава „бортонула” цих людей. Тому це так звана духовна „гуманітарна допомога” для цих людей, на їхню підтримку. До проекту долучилися практично всі виконавці, які хоч трішечки розуміються на цій темі – самі їздили і це бачили – ось і вийшов перший диск „Чужина” - їх планується три. Нас цікавить звоторотній зв’язок. Таким чином ми можемо їх підтримати там, і звернути увагу політиків, які про них згадують, лише коли настають вибори, і їздять до них, агітуючи за ту чи іншу Україну. Якщо нас зрозуміють, допоможуть нам матеріально, бо це величезний проект – з нуля записані речі, то я гадаю, що українці зроблять свій внесок у ту культуру, яка сьогодні існує , і про яку так мало говорять.
- Але українців за кордоном мільйони, то яким тиражем ви збираєтеся це видати?
- Близько десяти - п’ятнадцяти тисяч для початку. Ми хочемо, щоб держава захистила цей проект, наші авторські права, бо але крадуть наші права, потім перепродають, - я б міг назвати зараз фірми, у яких наші співвітчизники крадуть наш інтелектуальний продукт і продають за кордоном. Я хотів би, щоб цей проект був захищений. Всі кажуть – ось Волинь, Галичина, трішечки Поділля – Боже мій, та практично вся Україна там. Ті, хто вміє і може працювати, іде по кону виживання за кордон. От я зараз говорю більше соціальні речі, але проект мистецький , і я хотів би щоб він був поцінований і тими людьми, для кого це пишеться, і тими, які живуть на Україні – застерегти їх: не все так погано у нашому домі, але, чесно кажучи, у нас уже нікому працювати. Тож держава повинна хоча би вберегти те, що є.