Сиріл Клеман в Україні і загалом у Східній Європі вперше. А все почалося на перший погляд доволі банально, в одному зі стриптиз-барів данської столиці. Серед стриптизерок особливо виділялася українка, колишня танцівниця з Києва. Після нетривалого зв’язку між нею і Сирілом їхні стосунки розірвалися, оскільки француз, як він зізнався у розмові, не готовий був у найближчому майбутньому одружуватися. Він поїхав у Париж, а вона через деякий час повернулася до Києва. Про це Сиріл Клеман довідався нещодавно, знову відвідавши Копенгаген з метою пошуку українки. Виявилося, що вона виїхала в Україну років три тому.
До цієї ситуації можна використати один французький вислів, котрий знають навіть ті, хто не володіє французькою. До Києва Сиріл Клеман приїхав “chercher la femme”, шукати жінку, дуже конкретну жінку.
Почуття до неї підштовхнули француза до України, а події на Майдані понад півтора року тому привели його до вивчення української мови, яку він почав штудіювати рік тому за американською методикою. Раніше він не дуже розрізняв Україну і Росію. Для нього це був пострадянський простір, тим більше, що виростав у родині з сильними лівацькими поглядами: його батьки – комуністи, а сестра – троцькістка.
Сиріл Клеман каже, що для зрозуміння української ситуації йому були потрібні різні інструменти, і не в останню чергу такий як мова:
“Вивчення української мови мене вразило, тому що невдовзі після початку занять, коли я слухав російську, це стало неможливим для мене. Відтоді я не терплю російської мови. А українська мені видається дуже-дуже гарною мовою, вельми мелодійною і музикальною”.
Вивчає українську Сиріл Клеман потрохи, але щодня. Перший місяць він по вісім годин на день повторював уголос різні українські слова, речення, фрази і вправи.
“...що для мене було феноменальним зусиллям, але увінчаним справжньою нагородою – дуже гарною мовою. Для мене слова – це, можливо, найкращі речі, які існують. Мабуть, тому я є письменником. Я взагалі не люблю речей, я люблю слова, тому що слова прив’язані до емоцій”.
Сиріл Клеман почав у своїй паризькій квартирі ловити на коротких хвилях усе, що мовило українською:
“Саме так минулого року я відкрив для себе Радіо Свобода, яке почав слухати у Франції. Я був надзвичайно задоволений. Це мене вразило, тому що російські радіостанції часто навіюють смертельну нудьгу. Справді, я буквально тремтів, коли чув українську мову”.
Він вельми жалкує, що більше не може ловити Радіо Свобода на коротких хвилях.
Одним із найбільших його здивувань у Києві було те, що більшість на його запитання, вимовлені українською, відповідали російською. Сиріл Клеман каже, що для нього, француза, який звик до присутности своєї мови на своїй землі, цього не збагнути:
“Я не можу цього пояснити. Дивно. Це все, що я можу сказати”.
До цієї ситуації можна використати один французький вислів, котрий знають навіть ті, хто не володіє французькою. До Києва Сиріл Клеман приїхав “chercher la femme”, шукати жінку, дуже конкретну жінку.
Почуття до неї підштовхнули француза до України, а події на Майдані понад півтора року тому привели його до вивчення української мови, яку він почав штудіювати рік тому за американською методикою. Раніше він не дуже розрізняв Україну і Росію. Для нього це був пострадянський простір, тим більше, що виростав у родині з сильними лівацькими поглядами: його батьки – комуністи, а сестра – троцькістка.
Сиріл Клеман каже, що для зрозуміння української ситуації йому були потрібні різні інструменти, і не в останню чергу такий як мова:
“Вивчення української мови мене вразило, тому що невдовзі після початку занять, коли я слухав російську, це стало неможливим для мене. Відтоді я не терплю російської мови. А українська мені видається дуже-дуже гарною мовою, вельми мелодійною і музикальною”.
Вивчає українську Сиріл Клеман потрохи, але щодня. Перший місяць він по вісім годин на день повторював уголос різні українські слова, речення, фрази і вправи.
“...що для мене було феноменальним зусиллям, але увінчаним справжньою нагородою – дуже гарною мовою. Для мене слова – це, можливо, найкращі речі, які існують. Мабуть, тому я є письменником. Я взагалі не люблю речей, я люблю слова, тому що слова прив’язані до емоцій”.
Сиріл Клеман почав у своїй паризькій квартирі ловити на коротких хвилях усе, що мовило українською:
“Саме так минулого року я відкрив для себе Радіо Свобода, яке почав слухати у Франції. Я був надзвичайно задоволений. Це мене вразило, тому що російські радіостанції часто навіюють смертельну нудьгу. Справді, я буквально тремтів, коли чув українську мову”.
Він вельми жалкує, що більше не може ловити Радіо Свобода на коротких хвилях.
Одним із найбільших його здивувань у Києві було те, що більшість на його запитання, вимовлені українською, відповідали російською. Сиріл Клеман каже, що для нього, француза, який звик до присутности своєї мови на своїй землі, цього не збагнути:
“Я не можу цього пояснити. Дивно. Це все, що я можу сказати”.