Від самого початку Першої світової війни Україна була одним з основних театрів бойових дій в Європі. Вже 6 серпня 1914 року російська армія перейшла східний кордон Австро-Угорщини і до кінця року окупувала Галичину, Буковину та Закарпаття. Головнокомандувач російською армією великий князь Миколай Миколайович у своєму зверненні до галичан назвав російське вторгнення «завершенням справи великого князя Івана Калити».
3 вересня російська армія захопила Львів. Незабаром російська військова адміністрація закрила всі українські часописи та заборонила діяльність Товариства «Просвіта», Наукового товариства імені Шевченка, українських кооперативів, музичних товариств та театральних труп. Так само були заборонені і єврейські організації, а 27 вересня російські солдати влаштували в єврейських кварталах Львова погром, під час якого загинули 47 городян.
За розпорядженням генерал-губернатора Галичини графа Бобринського були закриті українські гімназії та школи, натомість запроваджені школи з російською мовою навчання. Під заборону потрапила не тільки торгівля українськими книгами, а і видача їх у бібліотеках. Позицію російського уряду із цього питання висловив міністр закордонних справ Сазонов (цитата): «Якраз тепер прийшов найвідповідніший час, щоб раз і назавжди покінчити з українством».
18 вересня російська влада заарештувала ієрархів Греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким і вивезла їх на заслання до Росії, натомість до Галичини були привезені священики Російської церкви. Російський головнокомандувач навіть скаржився, що цивільна влада використовує для перевезення православних священиків військові ешелони, які мали б доставляти боєприпаси для фронту. До Росії також були вивезені українські вчителі, кооператори, банкіри, політики та представники культурницької еліти.
У квітні 1915 року почався відступ російської армії з Галичини. Він тривав до серпня і супроводжувався масовими арештами та депортацією десятків тисяч галичан на схід.
3 вересня російська армія захопила Львів. Незабаром російська військова адміністрація закрила всі українські часописи та заборонила діяльність Товариства «Просвіта», Наукового товариства імені Шевченка, українських кооперативів, музичних товариств та театральних труп. Так само були заборонені і єврейські організації, а 27 вересня російські солдати влаштували в єврейських кварталах Львова погром, під час якого загинули 47 городян.
За розпорядженням генерал-губернатора Галичини графа Бобринського були закриті українські гімназії та школи, натомість запроваджені школи з російською мовою навчання. Під заборону потрапила не тільки торгівля українськими книгами, а і видача їх у бібліотеках. Позицію російського уряду із цього питання висловив міністр закордонних справ Сазонов (цитата): «Якраз тепер прийшов найвідповідніший час, щоб раз і назавжди покінчити з українством».
18 вересня російська влада заарештувала ієрархів Греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким і вивезла їх на заслання до Росії, натомість до Галичини були привезені священики Російської церкви. Російський головнокомандувач навіть скаржився, що цивільна влада використовує для перевезення православних священиків військові ешелони, які мали б доставляти боєприпаси для фронту. До Росії також були вивезені українські вчителі, кооператори, банкіри, політики та представники культурницької еліти.
У квітні 1915 року почався відступ російської армії з Галичини. Він тривав до серпня і супроводжувався масовими арештами та депортацією десятків тисяч галичан на схід.