Втім, він повідомив, що вартість майна, відібраного у кримських татар під час депортації 1944 року сягає 30 мільярдів американських доларів, тоді як за всі 15 років повернення репатріантів держава на їхнє облаштування виділила лише 500 мільйонів гривень. 1-й заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, який скептично ставиться до ініціативи радикалів, каже, що сума збитків трохи менша, аніж назвав Надир Бекиров, – близько 2 мільярдів доларів, а державна допомога трохи більша – 700 мільйонів гривень. Проте і такі суми дозволяють ініціаторам петиційної кампанії говорити про свою правоту. Правда, Надир Бекиров відзначає, що вони не вірять українському керівництву й апелюватимуть виключно до міжнародної громадськості.
Голова комісії Верховної Ради Криму з відновлення прав репресованих Микола Козицький каже, що дві третини всіх звернень до цієї структури надходять від раніше депортованих громадян. Як і цього разу їм доводиться відмовляти: “За нинішньої правової бази це неможливо, оскільки немає закону про реституцію. А по-друге, немає документів про те, що було залишено депортованими.Фактично в архівах їх дуже мало. А крім того, багато будинків, що раніше належали кримським татарам, зараз зайняті, у них живуть інші люди і викинути їх звідти – практично неможливо”.
Проте серед депутатів кримського парламенту є й прихильники цієї ідей. Представник Народного руху Леонід Пилунський каже, що розуміє всю складність проблеми відшкодування збитків, завданих депортацією кримськотатарського народу. “Не піднімати цього питання – це робити вигляд, що депортації не було. Його треба піднімати та обговорювати, шукати шляхи вирішення. Я впевнений, з часом ми їх і знайдемо”.