Нова туристична атракція Словаччини – спуск у шахту.

Сама думка про спуск на глибину триста метрів під землю прискорює биття серця і вкидає чималу дозу адреналіну у кров. А коли, разом з колегами – туристами, я отримала спецодяг і комплект індивідуального порятунку (маска з киснем, протигаз і шахтарський ліхтарик) – зрозуміла, що реаліті шоу під назвою “Спуск у шахту “Цігель” річ справді серйозна. Оскільки старі гірники, які на півтори години перетворились на наших поводирів лабіринтами підземелля, постійно повторювали: “Будьте уважними! Ідіть одне за одним! НЕ повертайте в інші коридори!”. І туристам було не до сміху і жартів.

---- звук потягу – вагонетки

Два з половиною кілометри наша група проїхала вагонетками. По тому метрів чотириста ішла підземним коридором, зі стелі, закріпленою бетонними перекриттями, крапала вода, (---звук!), а попереду на нас чекали дві видовжені підземні зали з технікою, яку використовують шахтарі для видобутку і вивезення з шахти вугілля. Яскраві враження від перебування у шахті має одна з українських туристок – Оксана Олексів:

“Насамперед, я якось дуже образно підійшла до самої пропозиції спуститися так глибоко: мені здавалося, що це більш романтично, аніж виявилось насправді. А насправді, у мене склалося відчуття такої оголеної реальності – такої, що на ній око не може зупинитись як на чомусь стабільному і на чомусь приємному.

Коли краплі води, коли котяться зі стелі, монотонно довбають саму породу, і твій мозок одночасно, від того якось стає моторошно. Я подумала: це ж екскурсія. І начебто екскурсія, підібрана під сучасну людину, яка може пройти тих кілька метрів. А що говорити про людей, які там працюють – про шахтарів?! У мене було таке шокуюче відчуття, особливо коли під вагою лампочки на касці голова починає хилитись і ти вже там її не можеш тримати, тримаєш ту лампочку у руці. Ти мусиш тримати три з половиною кілограми акумулятор, який висить на тобі. І за якийсь час це все починало сильно гнітити. Для мого тонкого відчуття світу це була занадто разюча реальність!”.

Шахта “Цігель” розробляється від 1950-тих років, діє досі, хоча запаси вугілля у ній зменшились, і незабаром на шахту чекає закриття. Тобто – перепрофілювання на підземний екскурсійно-туристичний центр, в якому працюватимуть вчорашні гірники. Подібне сталося з шахтами, які за доби Австро-Угорщини поповнювали золоті та срібні запаси імперії, у словацькому містечку Баньська Штявніца. 9-річний киянин Радомир Ковшер спускався у колишню золоту шахту, яка зупинилась п’ять років тому і відтоді перетворилася на туристичний центр. Про свої враження Радомир розповідає коротко:

“Шахта була не з кращих, але для того, щоб екскурсії проводити – дуже гарна! Способи добування золота нам показували. Треба робити такі пішоходні екскурсії як у шахту, в яку я ходив”.

Українським туристам підземні екскурсії до вподоби – виховують внутрішню дисципліну і дають змогу побачити на власні очі, якою важкою і небезпечною є шахтарська праця.