Аудіозапис програми:
Київ, 8 серпеня 2006 року
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
На хвилях радіо “Свобода” щотижнева передача “Свобода совісті” і я, її ведучий Віктор Єленський.
Політики в Україні, які щиро (або не дуже) вважають себе демократами і які часто апелюють до Церкви, здивувалися б, думаю, якщо б ознайомилися з деякими церковними оцінками демократії. Адже відносини християнства і демократії ніколи не були простими.
“Демонократія”, “свобода від відповідальності”, “нехристиянській винахід” – це далеко не найгостріші визначення демократії, що їх знаходимо у деяких церковних публіцистів.
Демократія байдужа до святощів; авторитет – хай навіть жорсткий і безжальний – більш потрібний суспільству, ніж рівність його членів; “всезагальна свобода” є фікцією, яку підтримують творці механізмів з маніпуляції громадськістю; законність і правопорядок найефективніше забезпечує монарх, якщо його правління є релігійно санкціонованим і сакрально виправданим – ці та інші аргументи зовсім не зі скриптів трьохсотрічної давнини, їх продовжують продукувати наші сучасники.
“Християнство ніколи не змириться із тим, що головним і єдиним джерелом влади є демос, єдиним джерелом авторитету є Господь,” - говорять вони.
Серед тих богословів, які чи не найбільш плідно розробляють проблему зв’язку демократії з християнством, – ігумен Веніамін Новік. Отець Веніамін вимогливо ставиться до інтерпретацій демократії в православній традиції. Так вимогливо, як тільки, власне, може ставитися до них особа, котра перебуває всередині цієї традиції.
Демократія – це влада народу, у східній ж християнській традиції частіше йдеться про іншу владу.
Веніамін Новік: У Православ’ї люблять говорити про владу Бога. У православ’ї говорять про теократію, а не про демократію.
Великий православний подвижник Іоанн Кронштадський проголосив колись знамениту фразу: “Демократія у пеклі, а на небі царство”.
Що таке народ? Народ може помилятися. В Основах соціальної концепції Руської православної церкви йдеться: ідеальний суспільно-політичний устрій – це, звісно, теократія. Так, як це було у Старому Заповіті.
Потім, мірою духовної деградації, приходить інший режим – монархія. Їй відповідає біблійна епоха Царств.
Подальша деградація призводить до зміни монархій демократичними режимами. Народ знаходиться у такому духовному стані, коли на монархію він не здатний, йому треба щось простіше, демократію до прикладу.
Тому в Основах соціальної концепції таке ставлення: демократія – це не найкраще, але що ж... Для наявного стану народу це може і найбільше підходить.
Віктор Єленський: Ігумен Веніамін визнає, що поєднання християнства і демократії, творення християнської демократії є західним продуктом. Але часом і представники Католицької церкви, передовсім у посттоталітарних країнах Латинської Америки та Східної Європи, не можуть прийняти цінності вільного ринку, релігійного і ціннісного плюралізму, лібералізму насамкінець.
Легендарний польський інтелектуал Адам Міхнік, який порівнював виступ “Солідарності” з церковною Реформацією з гіркотою писав:
“Католицька церква має проблеми з польською демократією. Демократія має проблеми з Польською Католицькою церквою. Кожен польський священик має спитати себе: як могло статися, що Церква, котра зробила такий внесок у польську свободу, нині критикується у вільній Польщі? Як сталося, питає себе пересічний поляк, що та сама демократія, котра повернула Церкві всі її права, карається цією Церквою у виразах, брутальніших за такі, які вона коли-небудь застосовувала проти тоталітарних комуністичних диктатур? Чому “толерантність” стала підозрілим словом?”
Віктор Єленський: Так, Церкві важко змиритися, що демократія принесла з собою не лише свободу для неї та її вірних, але й дискусії про евтаназію, одностатеві шлюби, вседозволеність на сторінках преси. Це виклик для церков посткомуністичного світу, виклик, на якій вони лише вчаться відповідати.
Релігійні діячі погоджуються часом, що демократія як явище має глибоке коріння в Євангелії. Але демократичні форми, сказати б, літера демократії, що доповнює її дух, просякають у Церкву ззовні.
От як говорить про це лідер 150-тисячного Всеукраїнського Союзу євангельських християн-баптистів В’ячеслав Нестерук:
В’ячеслав Нестерук: Слово “демократія” не присутнє для релігійної термінології. Але присутні “свобода”, “воля”. І особливо ми наголошуємо, що людина має бути незалежна духовно.
З точки зору євангельських християн - баптистів, один з семи принципів баптистів - це те, що кожна помісна церква є незалежна, тобто вона вибирає собі демократично пресвітера на загальних зборах. Ми собі вибираємо демократично Голову Союзу, Голову області на загальних зборах, і голосування у нас проходить таємне. Це Біблійна точка зору.
У зв’язку з політичними ситуаціями воно (поняття “демократія”) перейшло і на церкву. Ми навіть кажемо, що у нас демократично проводяться вибори, замість того, щоби вживати слово “вільно”. Уже ця термінологія і це поняття увійшло у поняття церкви і людей, вони усі стали політизовані. І ця термінологія і навіть ці поняття переходять десь на церковні лави.
Віктор Єленський: Часом священнослужителі не обтяжують себе богословськими і суспільно-філософськими розвідками і ототожнюють з демократією якийсь світлий ідеал.
Для священика Української греко-католицької церкви Валерія Шкарубського демократія – це антитеза підлості, користолюбству й брехні. Саме тому на переконання отця Валерія поняття “демократія” дуже важко застосувати до українського політикуму.
Валерій Шкарубський: Перш за все, щоб політики не на словах говорили, що вони християни, а на ділі.
Христос каже: “Не той приходить до мене, хто каже: “Господи, Господи!”. А хто дотримується Моїх заповідей”. А коли політик говорить, що він християнин, а у той самий час говорить про подальше знищення нації, то тим самим він порушує заповідь “Не убий”. Коли політик говорить, що він християнин, і у той самий час каже, що треба нищити мову і звичаї народу, то тим самим він порушує заповідь “Шануй батька і матір свою”. Чи у такому випадку може бути демократія?
Віктор Єленський: Демократія є найгіршою з суспільно-політичних устроїв, за винятком всіх інших. Цей застережливий афоризм, що його приписують Уїнстону Черчиллю, є дуже зрозумілим християнам.
Демократія, скидається, таки краща за всі відомі нам політичні спроби улаштування суспільного життя, але вона, як і будь-який інший земний режим, не може бути досконалим.
Самої ідеї демократії виявляється недостатньо, як попереджає ігумен Веніамін Новік.
Веніамін Новік: Всі ми грішники, кожна людина грішник, а що, зібрання грішників не може помилятися? Звісно, може. Тому демократія має бути урівноваженою концепцією прав людини, ліберальною ідеєю.
Ці ідеї дещо суперечать одна одній. Все це дуже важко осмислюється православною свідомістю. Чому? Тому, що в нас не було своїх православних соціальних філософів. Свого Фоми Аквінського, свого Гегеля, Канта, Джона Локка... Був Володимир Соловйов, але його ідеї виявилися незасвоєними.
Православ’я есхатологічне, воно не орієнтовано на благоустрій земного життя, на духовне осмислення політичних режимів.
Віктор Єленський: Християнське розуміння прав людини ґрунтується на трьох фундаментальних засадах. Насамперед, кожна людська особа незалежно від статусу й роду активності, має у собі Божий відблиск. Наділена гідністю згори, ця особа має коло прав, які виправдані й вкарбовані сакрально. По-друге, людина народжена вільною і покликана жити у світі як син або донька Господа. По-третє, людина є соціальною одиницею; вона створена для життя в гармонії з іншими особами в любові й справедливості.
Ці три фундаментальні цінності: гідність, свобода та соціальність і складають підвалини розвитку прав людини в історичній земній перспективі.
Слід особливо наголосити: те, що людина має права тільки тому, що вона є людиною, не батьком чи матір’ю, не роботодавцем чи робітником, не громадянином навіть, а просто людиною, вже сама така постановка питання є революційною.
Один Бог, який викликав до життя цілісне творіння і створив людину за своєю подобою, – ось джерело розуміння природності і невідчуженості прав людини.
Освячення натурального права Божою санкцією, яка виходить поза межі буденної марноти, робить це право непідсудним ані урядам, ані суспільству. Без релігійного духу, без трансцендентного виміру найдосконаліші правові документи стають папірцями, якими брутально нехтують. Це розуміли тисячі років, до цього вимушені повернутися і на початку ІІІ Мілленіуму.
От як казав про це Вацлав Гавел:
“Політики можуть тисячі раз повторювати, що новий світовий порядок має ґрунтуватися на повазі до людських прав. Але це нічого не означатиме доти, доки такий імператив не випливатиме з поваги до таємниці буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці”.
Віктор Єленський: Християнство – це релігія свободи і саме християнству адекватною є така форма земного устрою, яка спирається на повагу до людської гідності, визнання невідчуженості його прав і моральної зрілості і, водночас, як не парадоксально, недосконалості.
“Я демократ, тому, що вірю у гріхопадіння, - писав чудовий християнський апологет Клайв Льюїс. – Істинне виправдання демократії у тому, що ми занепалі творіння, і людині не можна довіряти владу над своїми братами“.
Дуже схоже сформував свою максиму знаменитий протестантський теолог Рейнхольд Нібур: “Здатність людини до справедливості робить демократію можливою, схильність людини до несправедливості робить її необхідною”.
Правова держава – не ідол і не нова релігія, це радше антиотрута проти зловживання владою, яке обертається насильством і рабством.
Оскільки Ісус Христос є Господом, Кесар Богом бути не може. Тому найбільш прийнятним для християнства, яке, знов таки, не вважає жоден із земних устроїв досконалим, є лад, котрий відповідає принаймні таким вимогам до влади. Це, по-перше, має бути влада обмежена, по-друге, плюралістична, відкрита до критики і змін. Найбільш значущий політичний внесок Христової Церкви – це завжди, за будь-яких умов залишатися Церквою.
Ви слухали програму “Свобода совісті”. З вами були її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 8 серпеня 2006 року
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
На хвилях радіо “Свобода” щотижнева передача “Свобода совісті” і я, її ведучий Віктор Єленський.
Політики в Україні, які щиро (або не дуже) вважають себе демократами і які часто апелюють до Церкви, здивувалися б, думаю, якщо б ознайомилися з деякими церковними оцінками демократії. Адже відносини християнства і демократії ніколи не були простими.
“Демонократія”, “свобода від відповідальності”, “нехристиянській винахід” – це далеко не найгостріші визначення демократії, що їх знаходимо у деяких церковних публіцистів.
Демократія байдужа до святощів; авторитет – хай навіть жорсткий і безжальний – більш потрібний суспільству, ніж рівність його членів; “всезагальна свобода” є фікцією, яку підтримують творці механізмів з маніпуляції громадськістю; законність і правопорядок найефективніше забезпечує монарх, якщо його правління є релігійно санкціонованим і сакрально виправданим – ці та інші аргументи зовсім не зі скриптів трьохсотрічної давнини, їх продовжують продукувати наші сучасники.
“Християнство ніколи не змириться із тим, що головним і єдиним джерелом влади є демос, єдиним джерелом авторитету є Господь,” - говорять вони.
Серед тих богословів, які чи не найбільш плідно розробляють проблему зв’язку демократії з християнством, – ігумен Веніамін Новік. Отець Веніамін вимогливо ставиться до інтерпретацій демократії в православній традиції. Так вимогливо, як тільки, власне, може ставитися до них особа, котра перебуває всередині цієї традиції.
Демократія – це влада народу, у східній ж християнській традиції частіше йдеться про іншу владу.
Веніамін Новік: У Православ’ї люблять говорити про владу Бога. У православ’ї говорять про теократію, а не про демократію.
Великий православний подвижник Іоанн Кронштадський проголосив колись знамениту фразу: “Демократія у пеклі, а на небі царство”.
Що таке народ? Народ може помилятися. В Основах соціальної концепції Руської православної церкви йдеться: ідеальний суспільно-політичний устрій – це, звісно, теократія. Так, як це було у Старому Заповіті.
Потім, мірою духовної деградації, приходить інший режим – монархія. Їй відповідає біблійна епоха Царств.
Подальша деградація призводить до зміни монархій демократичними режимами. Народ знаходиться у такому духовному стані, коли на монархію він не здатний, йому треба щось простіше, демократію до прикладу.
Тому в Основах соціальної концепції таке ставлення: демократія – це не найкраще, але що ж... Для наявного стану народу це може і найбільше підходить.
Віктор Єленський: Ігумен Веніамін визнає, що поєднання християнства і демократії, творення християнської демократії є західним продуктом. Але часом і представники Католицької церкви, передовсім у посттоталітарних країнах Латинської Америки та Східної Європи, не можуть прийняти цінності вільного ринку, релігійного і ціннісного плюралізму, лібералізму насамкінець.
Легендарний польський інтелектуал Адам Міхнік, який порівнював виступ “Солідарності” з церковною Реформацією з гіркотою писав:
“Католицька церква має проблеми з польською демократією. Демократія має проблеми з Польською Католицькою церквою. Кожен польський священик має спитати себе: як могло статися, що Церква, котра зробила такий внесок у польську свободу, нині критикується у вільній Польщі? Як сталося, питає себе пересічний поляк, що та сама демократія, котра повернула Церкві всі її права, карається цією Церквою у виразах, брутальніших за такі, які вона коли-небудь застосовувала проти тоталітарних комуністичних диктатур? Чому “толерантність” стала підозрілим словом?”
Віктор Єленський: Так, Церкві важко змиритися, що демократія принесла з собою не лише свободу для неї та її вірних, але й дискусії про евтаназію, одностатеві шлюби, вседозволеність на сторінках преси. Це виклик для церков посткомуністичного світу, виклик, на якій вони лише вчаться відповідати.
Релігійні діячі погоджуються часом, що демократія як явище має глибоке коріння в Євангелії. Але демократичні форми, сказати б, літера демократії, що доповнює її дух, просякають у Церкву ззовні.
От як говорить про це лідер 150-тисячного Всеукраїнського Союзу євангельських християн-баптистів В’ячеслав Нестерук:
В’ячеслав Нестерук: Слово “демократія” не присутнє для релігійної термінології. Але присутні “свобода”, “воля”. І особливо ми наголошуємо, що людина має бути незалежна духовно.
З точки зору євангельських християн - баптистів, один з семи принципів баптистів - це те, що кожна помісна церква є незалежна, тобто вона вибирає собі демократично пресвітера на загальних зборах. Ми собі вибираємо демократично Голову Союзу, Голову області на загальних зборах, і голосування у нас проходить таємне. Це Біблійна точка зору.
У зв’язку з політичними ситуаціями воно (поняття “демократія”) перейшло і на церкву. Ми навіть кажемо, що у нас демократично проводяться вибори, замість того, щоби вживати слово “вільно”. Уже ця термінологія і це поняття увійшло у поняття церкви і людей, вони усі стали політизовані. І ця термінологія і навіть ці поняття переходять десь на церковні лави.
Віктор Єленський: Часом священнослужителі не обтяжують себе богословськими і суспільно-філософськими розвідками і ототожнюють з демократією якийсь світлий ідеал.
Для священика Української греко-католицької церкви Валерія Шкарубського демократія – це антитеза підлості, користолюбству й брехні. Саме тому на переконання отця Валерія поняття “демократія” дуже важко застосувати до українського політикуму.
Валерій Шкарубський: Перш за все, щоб політики не на словах говорили, що вони християни, а на ділі.
Христос каже: “Не той приходить до мене, хто каже: “Господи, Господи!”. А хто дотримується Моїх заповідей”. А коли політик говорить, що він християнин, а у той самий час говорить про подальше знищення нації, то тим самим він порушує заповідь “Не убий”. Коли політик говорить, що він християнин, і у той самий час каже, що треба нищити мову і звичаї народу, то тим самим він порушує заповідь “Шануй батька і матір свою”. Чи у такому випадку може бути демократія?
Віктор Єленський: Демократія є найгіршою з суспільно-політичних устроїв, за винятком всіх інших. Цей застережливий афоризм, що його приписують Уїнстону Черчиллю, є дуже зрозумілим християнам.
Демократія, скидається, таки краща за всі відомі нам політичні спроби улаштування суспільного життя, але вона, як і будь-який інший земний режим, не може бути досконалим.
Самої ідеї демократії виявляється недостатньо, як попереджає ігумен Веніамін Новік.
Веніамін Новік: Всі ми грішники, кожна людина грішник, а що, зібрання грішників не може помилятися? Звісно, може. Тому демократія має бути урівноваженою концепцією прав людини, ліберальною ідеєю.
Ці ідеї дещо суперечать одна одній. Все це дуже важко осмислюється православною свідомістю. Чому? Тому, що в нас не було своїх православних соціальних філософів. Свого Фоми Аквінського, свого Гегеля, Канта, Джона Локка... Був Володимир Соловйов, але його ідеї виявилися незасвоєними.
Православ’я есхатологічне, воно не орієнтовано на благоустрій земного життя, на духовне осмислення політичних режимів.
Віктор Єленський: Християнське розуміння прав людини ґрунтується на трьох фундаментальних засадах. Насамперед, кожна людська особа незалежно від статусу й роду активності, має у собі Божий відблиск. Наділена гідністю згори, ця особа має коло прав, які виправдані й вкарбовані сакрально. По-друге, людина народжена вільною і покликана жити у світі як син або донька Господа. По-третє, людина є соціальною одиницею; вона створена для життя в гармонії з іншими особами в любові й справедливості.
Ці три фундаментальні цінності: гідність, свобода та соціальність і складають підвалини розвитку прав людини в історичній земній перспективі.
Слід особливо наголосити: те, що людина має права тільки тому, що вона є людиною, не батьком чи матір’ю, не роботодавцем чи робітником, не громадянином навіть, а просто людиною, вже сама така постановка питання є революційною.
Один Бог, який викликав до життя цілісне творіння і створив людину за своєю подобою, – ось джерело розуміння природності і невідчуженості прав людини.
Освячення натурального права Божою санкцією, яка виходить поза межі буденної марноти, робить це право непідсудним ані урядам, ані суспільству. Без релігійного духу, без трансцендентного виміру найдосконаліші правові документи стають папірцями, якими брутально нехтують. Це розуміли тисячі років, до цього вимушені повернутися і на початку ІІІ Мілленіуму.
От як казав про це Вацлав Гавел:
“Політики можуть тисячі раз повторювати, що новий світовий порядок має ґрунтуватися на повазі до людських прав. Але це нічого не означатиме доти, доки такий імператив не випливатиме з поваги до таємниці буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці”.
Віктор Єленський: Християнство – це релігія свободи і саме християнству адекватною є така форма земного устрою, яка спирається на повагу до людської гідності, визнання невідчуженості його прав і моральної зрілості і, водночас, як не парадоксально, недосконалості.
“Я демократ, тому, що вірю у гріхопадіння, - писав чудовий християнський апологет Клайв Льюїс. – Істинне виправдання демократії у тому, що ми занепалі творіння, і людині не можна довіряти владу над своїми братами“.
Дуже схоже сформував свою максиму знаменитий протестантський теолог Рейнхольд Нібур: “Здатність людини до справедливості робить демократію можливою, схильність людини до несправедливості робить її необхідною”.
Правова держава – не ідол і не нова релігія, це радше антиотрута проти зловживання владою, яке обертається насильством і рабством.
Оскільки Ісус Христос є Господом, Кесар Богом бути не може. Тому найбільш прийнятним для християнства, яке, знов таки, не вважає жоден із земних устроїв досконалим, є лад, котрий відповідає принаймні таким вимогам до влади. Це, по-перше, має бути влада обмежена, по-друге, плюралістична, відкрита до критики і змін. Найбільш значущий політичний внесок Христової Церкви – це завжди, за будь-яких умов залишатися Церквою.
Ви слухали програму “Свобода совісті”. З вами були її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
