Відома польська дослідниця, нині співробітниця Посольства Польщі у Києві Оля Гнатюк повідомила:
“Бувший військовий прокурор пан Амонс опублікував книгу “Биківнянська трагедія”, він польському журналістові, який помістив цю інформацію у “Газеті виборчій” – Вацлаву Радзивіновичу – говорив, що справді є польський слід. І є слід “Катинського списку” саме у Биківні. Згідно з тим, що каже пан Амонс, все вказує на те, що у Биківні є останки людей з того списку. І свідчать про це також знахідки, здійснені групою польських дослідників, які працюють у Биківні: вони знайшли такі характерні речі, як ґудзики від польських мундирів, польські монети... Одним словом, у Биківні знаходяться поховання польських солдатів і польських громадян, це є дві групи”.
Пані Оля каже, що точна кількість похованих у Биківні вояків і громадян довоєнної Польщі, але дослідник Амонс називає цифру у три тисячі осіб мінімально.
Київський дослідник Максим Стріха розповідає, за яких обставин відбувалися розстріли мирних поляків і військовослужбовців Польської армії НКВД-істами і червоноармійцями у 1939 – 1940-му роках:
“Після так званого “золотого вересня”, коли Радянська Армія розпочала бліц – криг, “звільняючи” східні території Речі Посполитої навіть без оголошення війни, у полон потрапило кілька десятків тисяч польських солдатів та офіцерів. Значна частина їх за національністю були українцями та білорусами. Доля цих людей склалася по-різному: частину їх було долучено до формування згодом частин Армії Людової; частина через територію Ірану змогла переїхати на захід і взяла участь у боях на боці армії Польського іміграційного уряду у Лондоні. Однак значну частину було розстріляно з наказу Сталіна. Найрезонансніший випадок – це Катинь. Однак місця поховань розстріляних поляків є і на території України, де найвідоміше таке місце – Харків. Очевидно, що Биківнянський ліс, де здійснювалися розстріли упродовж другої половини 1930-х і аж до захоплення німцями у вересні 1941 року, так само став могилою для полонених солдатів польської армії”.
І Оля Гнатюк, і Максим Стріха вважають, що точні цифри і імена загиблих існують, але вони заховані у московських архівах колишнього НКВД – КДБ, і доступ туди українських і польських дослідників закритий.
“Бувший військовий прокурор пан Амонс опублікував книгу “Биківнянська трагедія”, він польському журналістові, який помістив цю інформацію у “Газеті виборчій” – Вацлаву Радзивіновичу – говорив, що справді є польський слід. І є слід “Катинського списку” саме у Биківні. Згідно з тим, що каже пан Амонс, все вказує на те, що у Биківні є останки людей з того списку. І свідчать про це також знахідки, здійснені групою польських дослідників, які працюють у Биківні: вони знайшли такі характерні речі, як ґудзики від польських мундирів, польські монети... Одним словом, у Биківні знаходяться поховання польських солдатів і польських громадян, це є дві групи”.
Пані Оля каже, що точна кількість похованих у Биківні вояків і громадян довоєнної Польщі, але дослідник Амонс називає цифру у три тисячі осіб мінімально.
Київський дослідник Максим Стріха розповідає, за яких обставин відбувалися розстріли мирних поляків і військовослужбовців Польської армії НКВД-істами і червоноармійцями у 1939 – 1940-му роках:
“Після так званого “золотого вересня”, коли Радянська Армія розпочала бліц – криг, “звільняючи” східні території Речі Посполитої навіть без оголошення війни, у полон потрапило кілька десятків тисяч польських солдатів та офіцерів. Значна частина їх за національністю були українцями та білорусами. Доля цих людей склалася по-різному: частину їх було долучено до формування згодом частин Армії Людової; частина через територію Ірану змогла переїхати на захід і взяла участь у боях на боці армії Польського іміграційного уряду у Лондоні. Однак значну частину було розстріляно з наказу Сталіна. Найрезонансніший випадок – це Катинь. Однак місця поховань розстріляних поляків є і на території України, де найвідоміше таке місце – Харків. Очевидно, що Биківнянський ліс, де здійснювалися розстріли упродовж другої половини 1930-х і аж до захоплення німцями у вересні 1941 року, так само став могилою для полонених солдатів польської армії”.
І Оля Гнатюк, і Максим Стріха вважають, що точні цифри і імена загиблих існують, але вони заховані у московських архівах колишнього НКВД – КДБ, і доступ туди українських і польських дослідників закритий.