Доступність посилання

ТОП новини

До Дня Незалежності України – погляд ветерана УПА


Валентина Одарченко Рівне, 14 серпня 2006 року ( RadioSvoboda.Ua) - Очікуваного визнання на державному рівні борцям за волю України не дав і п’ятнадцятий рік Незалежності. Однак ці люди й досі не зневірилися, й не нарікають на свою стражденну долю. Бо вони ще мають Україну і хочуть, щоб онуки її втримали. Однією з таких легендарних постатей є ветеран УПА Галина Петренко-Кухарчук.


Пані Галина – донька петлюрівського полковника, випускниця Львівського педагогічного товариства, зв’язкова отамана поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. У боях з фашистами та енкавидистами втратила чоловіка, батька і братів, а згодом були 15 років Сибіру «за зраду» Совєцької Родіни… До її скромного помешкання я потрапила після того, як у «Союзі українок» повідомили, що пані Галина більше не з’являється тут під час різноманітних заходів – вона повністю втратила зір. Та ця людина не нарікає на долю – вона живе країною, за яку віддали життя найрідніші їй люди.

“Я цієї звістки ждала все життя. Я тоді була якраз удома. І коли проголошували, то я впала на коліна: «Боже мій, то велика радість і велике щастя, що ми дожили до того великого-великого дня!». Я знаю, що ворогів у нас дуже багато, що їм дуже трудно слухати про те, що в нас є незалежна Україна. І багато їх стараються на кожному крокові пошкодити, але ми віримо в те, що Бог не дозволить…”

Галина Петрівна пригадує, що на Рівненщині цій події передувала Всеукраїнська проща на Козацьких могилах під Берестечком, куди тоді з’їхалися близько півмільйона людей. І була тоді незвичайна для неї зустріч з патріархом Мстиславом.

“Дуже була щаслива, що побачила покійного Мстислава, котрий пам’ятає ще мого батька. Мій батько брав участь у тих змаганнях, і тут він не раз зустрічався з покійним Мстиславом, бо він теж був тут, у Рівному. Він добре його пам’ятав, бо він брав участь у всіх боях, навіть був поранений, коли був Петлюра…” Коли у нинішньому році на Козацьких могилах стався конфлікт між представниками влади й опозиції, пані Галина, почувши про це по радіо, була шокована:

“Як так – це таке місце, це такі люди лежать святі, і там можна було сваритися. Проявляти якусь ненависть? Плакала, бо дуже шкода…”

Чи не жалкуєте Ви, що все життя поклали на те, щоб Україна була?

”Бог бачить - я віддала для України молодість, сім’ю, здоров’я. І хоч нелегко живеться, але все одно я рада, що можу сміло сказати комусь про Україну. Але ще дуже мало хочуть знати. Деякі кажуть, що було добре. То нас мільйони невільників на тяжких роботах по Сибірах за колючими дротами робили на те добро. Я не шкодую. Я рада, що є тризуб, є прапор наш. У своїй хаті своя правда, і сила, і воля. Ми повинні її зберегти. Втратити оце – то й жити не треба. Готова за одним хлібом жити, за однією водою – якби тільки була Україна…”

Чимало хто із краєзнавців мріє віднайти закопану в Березнівському лісі повстанську друкарню, котра продукувала відомі листівки Ніла Хасевича на всю Галичину й Волинь. Те місце нині може показати хіба що Галина Петренко. Котра була свідком її захоронення. За умови, якщо їй допоможуть повернути найдорожче – яскравий світ у власних очах.
XS
SM
MD
LG