Леонід Кравчук- Найбільше завоювання української незалежності те – що вона є. Те що незалежність є і що Україна, як держава відбулася. І що Україна, як держава визнана світом. І що вона є державою.
Ми можемо говорити , яка це держава за якістю, чи вона демократична, чи не демократична або наскільки демократична. Але те, що вона на карті світу є державою і що з нею рахуються, рахуються, коли думають про європейську безпеку, коли думають про світову безпеку, рахуються, коли Європа вирішує свої внутрішні питання, у тому числі економічні, у тому числі енергетичні.
Вони рахуються з тим, що Україна, як держава є, і що вона ухвалює рішення, які можуть вплинути не тільки на становище українського народу, але й на ситуацію в Європі. Оце є найбільше, на мою думку, завоювання. Що нація, держава, народ, Батьківщина зараз є поняттям не абстрактними, а абсолютно реальними і вони входять у свідомість все більшої і більшої кількості людей не тільки в Україні а й в усьому світі.
- А тоді, що на ваш погляд, було втрачено за ці п’ятнадцять років, було найбільшим стратегічним прорахунком для української держави?
- Думаю, що найбільшим прорахунком української держави було те, що ми і до цього часу ще не можемо точно і ясно визначити загальнонаціональний політичний і економічний курс України. Визначаючи цей курс, Україна повинна або влада українська, держава українська, повинна рахуватися з особливостями України з історичним, ментальними, національними, релігійними і іншими.
Те що Україна на Сході одна, на Заході – інша. І це реальний факт. Вона повинна рахуватися з цим і повинна рахуватися із зовнішніми впливами. Східним, північно-східним, впливом і західним впливом. Ці впливи часто перетинаються між собою і Україна стає інколи заручником цих впливів.
Тому політика наша, на жаль, сьогодні не формується лише керуючись національними, стратегічними інтересами українського народу. Вона часто, густо формується впливами. І в залежності від того, який вплив бере верх або влада, яка прийшла, на який вплив більше орієнтується, то і політика наша також мімікрує. Вона змінюється в залежності від влади і від особливостей впливу.
- А як Ви вважаєте, оці останні переговори, Круглий стіл, вони сприяли вирішенню цієї проблеми на майбутнє?
- Ну Круглий стіл був потрібен для того щоб еліта українська, український народ подивилися у прямому поданні, прямому ефірі – хто є хто. Хто як мислить, хто як прогнозує і хто на яких позиціях сьогодні стоїть. Це було надзвичайно важливо. І я брав участь у цьому круглому столі і я відчув наскільки це важливо.
Друге – цей стіл був не зовсім круглим. Скоріше він нагадував вже на останньому, на другому етапі засідання таку собі нараду невеличку. Але без цього Круглого столу, вірогідно, не можна було б подолати ту політичну кризу в Україні і парламентську кризу, яка загострювалася з кожним днем. Її вдалося вирішити.
Я не можу вам сказати з точністю, що це вирішив Круглий стіл але я можу сказати, що без Круглого стола її вирішувати було б складніше і може довше і могли б бути ще невідомі, не прогнозовані, наслідки.
Я, знову ж таки, акцентую увагу на тому, що це зовсім не означає, що ми всі політичні кризові явища подолали, це зовсім не означає, що ми вже виробили на довгу перспективу стратегічний і економічний, політичний курс України.
І я не можу сказати, що Універсал став гарантією що Україна на тривалий час вже остаточно визначилась у своєму зовнішньому і політичному курсі. Універсал і цей Круглий стіл не мали таких повноважень.
Це можна буде сказати тільки тоді, коли уряд український внесе до Верховної Ради, згідно Конституції, проект Основ внутрішньої політики і проект Основ зовнішньої політики. І коли парламент розгляне і схвалить цей документ, передбачений Конституцією обов‘язково, тоді можна буде говорити про те, що Україна на новому етапі свого життя, нам новому етапі свого розвитку визначила основи внутрішньої і зовнішньої політики, які є обов‘язковими для виконання і президентом, і урядом України, і всіма інституціями які є в Україні, які відповідають за реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики держави.
- Пане Кравчук, а як на Вашу думку впливають на Україну, як державу, україно-російські стосунки?
- Українсько – російські стосунки впливають на українську державу хвилями. Тобто, ця хвиля то піднімається високо і створює складності для української політики. Інколи вона, скажімо, стає більш низькою ця хвиля і Україна тоді має більшу свободу в своїх політичних кроках.
Я хочу сказати, що по-іншому можливо навіть важко прогнозувати, тому, що іще Єльцин будучи президентом, і цей документ був надрукований у засобах масової інформації. Були визначені російські стратегічні політичні напрями розвитку російської політики. І в цих напрямках Україна вважалася однією з країн як є у сфері впливу російської політики. Відверто і щиро було про це сказано у документі.
Таким чином Росія давно про це заявила і сьогодні вона не відмовилася від тієї стратегії зовнішньо – політичної, яка включає Україну в орбіту російської політики. І тому впливає, я повторюю, і позитивно, і негативно.
Позитивно чому, тому що якщо складаються з Росією нормальні стосунки, враховуючи те, що східний регіон України орієнтується виходячи з ментальності населення, його національного складу, орієнтується на російський вектор, то, звичайно, є позитивні наслідки такого впливу. Тобто, ми одержуємо енергоносії, ми маємо ринок російський, а він дуже великий.
Поки-що Західний ринок не такий великий для нас, як ринок СНД і, особливо, російський. Як тільки стосунки загострюються, ну скажімо, коли Віктор Андрійович Ющенко прийшов до президентського крісла, наші стосунки з Росією загострилися. І це відразу позначилось на ринках збуту, на енергоносіях, на м‘ясо-молочній продукції, на всьому тому, що Україна мала ринок в Росії.
Чи правильно поступала Росія в даному випадку, чи не правильно - це вже питання не до мене. Це питання до російських політиків. Але я знаю, що мудрість політична українська, маючи такі реалії повинна зважувати на те, що Росія є сусідкою нашою, і що рахуватися з нею потрібно обов‘язково, не наголошуючи на тому, що Росія погана, чи Росія добра, а наголошуючи на тому, щоб українська політика була б настільки мудрою, що незалежно від того чи добра чи погана Росія наші стосунки були на користь України.
- Пам’ятаєте, ви були президентом, і тоді ще багато, так би мовити, недоброзичливців з російського боку говорили, ну, не мине десяти років – Україна втратить свою незалежність...
- Було!
- І ось минуло вже п‘ятнадцять років і ці погрози, розмови ще лунають. Як ви вважаєте, 15 років незалежності – цього досить щоб вона стала незворотною?
- Я абсолютно переконаний що ніколи вже Україна залежною, у тому розумінні слова, якому я це викладаю, скажімо, залежною в складі якогось союзного об‘єднання, раніше це був Радянський Союз, може це може бути щось інше, уже такого ніколи не буде. Україна відбулася, як незалежна держава.
Ми можемо мати або краще життя, або гірше життя. Або більшу економічну свободу, або меншу економічну свободу. Це дуже важливі моменти я говорю. І це вже буде залежати не стільки від Росії, а скільки від нас.
Я повторюю всім нашим українським політикам одну й ту ж істину – ніколи не думай, що хтось винен, коли тобі погано. Якщо наша ментальність буде зводитися до того, що ми будемо шукати ворогів. Мовляв, якщо нам десь погано, ну - винні євреї...Якщо десь ще погано - винні, скажімо, Москва, москалі... Якщо ще десь погано – винні там поляки, і так далі, і так далі... Це –російське слово є таке – "ущербная" філософія. Нею не можна користуватися в політиці. Це просто поблажливість до себе, що, мовляв, я добрий, я такий ...але от винні вороги навколо нас і не дають мені нормально жити.
Треба боротися за себе. Треба проводити таку політику щоб ті б опоненти, які навіть і недружелюбні до тебе, не могли діяти на шкоду тобі. От коли ти це робиш, і ти це робиш майстерно, не хизуєшся тим, що ти сидиш в кріслі, не виводиш свої амбіції на самий верх, який тільки можна, аж тримтять...Тоді всі бачать – ти солідний політик, ти солідний керівник, ти знаєш свою справу, ти знаєш що буде в майбутньому, і з тобою треба рахуватися.
