Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 10:43
У Чорнобильській зоні залишилися тисячі тонн техніки та металевих споруд, які пам’ятають дихання Чорнобиля. Більшу частину – або нелегально розібрано на метал, або ж легально – поховано під землею на полігоні «Буряківка». Утім у Чорнобильській зоні просто неба – дві величезні купи зараженого металобрухту. Перша – тимчасове звалище техніки біля відселеного села Розсоха, друге – радіолокаційна станція загоризонтного стеження «Чорнобиль-2», на захід від мертвого міста Прип’ять.

Автівка звернула із доглянутої асфальтової дороги, і оминаючи повалені гнилі стовбури, посунула майже непомітним путівцем. Подекуди, наче привиди, виникають у заростях будинки покинутих сіл. Шибку з вибитим склом із відчайдушним рипінням хитає вітер. Попереду в заростях колись багате і веселе село Розсоха. А біля нього – тимчасовий полігон для техніки, яка вхопила високих доз радіації під час ліквідації аварії.

Журналістів сюди не возять. Учасників ознайомлювальних екскурсій до Чорнобиля – і поготів. Двоє охоронців за колючим дротом і напівдикий собака, який їм допомагає нести небезпечну службу – оніміли, побачивши нас. Номери кількох автівок, які тут бувають, вони знають напам’ять. Пояснюю, що їхали на прес-тур і заблукали. Колега тим часом знімає.

Розсоху добре видно з космосу. На знімках – ряди важких вантажівок, довгі лопасті вертольотів, автобуси, іржаві від часу. З часу знімку минуло декілька років. Вертольоти – без лопатей, увесь метал, товщий за півтора міліметри, вся латунь та алюміній – зникли. Охоронець каже, що забрали найменш радіоактивний метал, додатково дезактивували і вивезли на переплавку. Решту – поховають назавжди: закопають під землю на полігоні біля покинутого села Буряківка.

Від полігону до межі зони – дуже близько. І з сусідніх сіл ночами ідуть і йдуть люди, які, не маючи роботи, готові різати і здавати на брухт отруйне покиддя Чорнобиля.

Пізніше, в Адміністрації зони відчуження нам розповіли, що на полігоні «Розсоха» майже не лишилося техніки, і що її відправляють на переробку легально. І кошти йдуть на потреби зони відчуження.

Насправді, переплавлене радіоактивне залізяччя – дає чистий від радіонуклідів метал, каже Віктор, знайомий інженер із «Запоріжсталі». Навіть якщо він не відмитий дезактивуючими розчинами. Просто в такому разі радіація потрапить у дим мартенівських печей. До речі, міські санепідстанції Запоріжжя і Донецька підтверджують, що дим металургійних підприємств завжди має дещо підвищену радіацію.

Те, що заражений метал не зникає із зони відчуження у великих кількостях – неправда. Система контролю радіації на Запоріжсталі, крізь яку проходять вагони брухту, пищить по декілька разів на рік. За дивним збігом обставин, жодного разу не знайшли того першого в ланцюжку посередника, хто вивіз велику партію (вагон!) металу із зони.

Недаремно Сергій Курикін, колишній міністр охорони довкілля, говорить, що увага до Чорнобиля та його проблем притуплюється.

«Чорнобиль менш безпечним не став. Змінюється ставлення до нього – маємо феномен «звикання до Чорнобиля». Менше виділяється коштів, менше уваги держави. Така легковажність може бути фатальною як для України, так і для інших держав, про це свідчить досвід Фукусіми».

Жодного разу в офіційній екскурсії чи у прес-турі нам не вдалося побувати ні на одному, ні на іншому полігонах техніки.

Валерій, один із екскурсоводів зони (ім’я ми змінили) – стенає плечима: «Нам заборонили показувати полігони і радіолокаційну станцію. Чому – хтозна. Директива прийшла після зміни влади. Сказали: нікого туди не возити – і все».
Радіолокаційна станція «Чорнобиль-2»

Радіолокаційна станція «Чорнобиль-2» це величезний локатор-стіна, висотою 135-150 метрів. З 1976 року він був очима і вухами Радянського Союзу – давав змогу відстежувати всі рухомі об’єкти в небі над великою частиною земної кулі. Зараз, офіційно, його хочуть порізати на метал, дезактивувати і переплавити – щоби підтримати зону відчуження, хронічно недофінансовану. Неофіційна, почута мною версія – не увесь метал буде дезактивовано (грошей не стане і бажання), і не всі кошти від нього підуть державі. Звідси і таємничість: не дай боже, хтось розрахує, скільки сот тонн вона важить, і помножить на ціну брухту в металургів. Напівфантастична версія - що скелет станції ще можна використати, тож одна із сусідніх держав не проти причепити на древній радіоактивний метал сучасне обладнання для стеження за сусідами.

Олег, київський фотограф, рік тому був на «Чорнобилі-2». В сенсі – буквально: заліз на вершечок. Поки дерся, обтрушуючи радіоактивну іржу з долонь – звернув увагу, що всі балки і з’єднання цілі й міцні. Він не вірить, що РЛС може впасти від вітру чи необережного погляду журналіста.

У Чорнобильській зоні забагато таємниць. Занадто багато, щоби швидко, ефективно і прозоро подолати наслідки аварії. Згадується тридцята стаття закону «Про інформацію», яка забороняє обмежувати доступ до інформації, що загрожує безпеці людей, пов’язана з екологічними та техногенними лихами. За її порушення в Чорнобилі досі – жодної кримінальної справи. На полігони та РЛС легально потрапити неможливо. А коли споночіє, окремі сміливці з числа мешканців призонних сіл, подзенькуючи інструментом у рюкзаку, ідуть знайомою стежкою крізь дірку у «колючці» по метал.
XS
SM
MD
LG