Союз білоруських письменників сьогодні остаточно втратив свій колишній осередок – Будинок літератора в Мінську. Письменників виселила з їхньої колишньої власності адміністрація президента Білорусі Аляксандра Лукашенкі.
Так скінчилася історія, що тягнеться ще з 1994 року. Тоді Будинок літератора, що належав Союзові білоруських письменників, указом президента Лукашенкі передали президентській адміністрації. Письменники стали орендарями в своєму колишньому домі. Платити оренду вони відмовилися – адже сам будинок збудували в першу чергу саме на членські внески білоруських літераторів. Та цей аргумент до уваги не взяли. Низка судових рішень урешті закінчилася виселенням.
Дехто з перехожих у Мінську вражений цим: «Просто слів немає! Це ж абсурдно. У жодній країні, напевне, такого немає. Літераторів скрізь, по-моєму, цінують високо, шанують. А тут ось так утоптати в бруд нашу честь, можна сказати!» «Те, що адміністрація президента забирає – це диктаторське насильство, це крок у небуття!»
Правозахисники вважають виселення Союзу білоруських письменників свідомим кроком білоруської влади, що має на меті обмежити й громадське значення організації, яку називають рідкісним зразком інтелектуальної незалежності в країні, котру контролює авторитарний режим.
Ця організація об’єднує передусім письменників, що пишуть білоруською мовою. А Лукашенка знаменитий своєю фразою про те, що білоруською неможливо висловити щось велике, бо це бідна мова, а великі мови в світі лише дві – російська та англійська.
Він сказав ці слова в 1994-му. А 1995 року російська мова стала ще однією державною в Білорусі. Тоді ж почали скасовувати субсидії на книговидання білоруською мовою. 2001-го Лукашенкова влада припинила державні дотації Союзові білоруських письменників, наступного року спробувала перебрати керівництво над ним. А коли не вийшло, 2005-го створила свій власний Союз письменників Білорусі. Його російськомовний голова й не приховує, що ніколи не вважав себе за білоруса, і цілком підтримує Лукашенкову програму порадянщення й поросійщення білоруського народу.
І серед мінських перехожих сьогодні не бракувало й таких, хто відверто казав: проблеми білоруських письменників їм «по барабану».
Так скінчилася історія, що тягнеться ще з 1994 року. Тоді Будинок літератора, що належав Союзові білоруських письменників, указом президента Лукашенкі передали президентській адміністрації. Письменники стали орендарями в своєму колишньому домі. Платити оренду вони відмовилися – адже сам будинок збудували в першу чергу саме на членські внески білоруських літераторів. Та цей аргумент до уваги не взяли. Низка судових рішень урешті закінчилася виселенням.
Дехто з перехожих у Мінську вражений цим: «Просто слів немає! Це ж абсурдно. У жодній країні, напевне, такого немає. Літераторів скрізь, по-моєму, цінують високо, шанують. А тут ось так утоптати в бруд нашу честь, можна сказати!» «Те, що адміністрація президента забирає – це диктаторське насильство, це крок у небуття!»
Правозахисники вважають виселення Союзу білоруських письменників свідомим кроком білоруської влади, що має на меті обмежити й громадське значення організації, яку називають рідкісним зразком інтелектуальної незалежності в країні, котру контролює авторитарний режим.
Ця організація об’єднує передусім письменників, що пишуть білоруською мовою. А Лукашенка знаменитий своєю фразою про те, що білоруською неможливо висловити щось велике, бо це бідна мова, а великі мови в світі лише дві – російська та англійська.
Він сказав ці слова в 1994-му. А 1995 року російська мова стала ще однією державною в Білорусі. Тоді ж почали скасовувати субсидії на книговидання білоруською мовою. 2001-го Лукашенкова влада припинила державні дотації Союзові білоруських письменників, наступного року спробувала перебрати керівництво над ним. А коли не вийшло, 2005-го створила свій власний Союз письменників Білорусі. Його російськомовний голова й не приховує, що ніколи не вважав себе за білоруса, і цілком підтримує Лукашенкову програму порадянщення й поросійщення білоруського народу.
І серед мінських перехожих сьогодні не бракувало й таких, хто відверто казав: проблеми білоруських письменників їм «по барабану».