Бабин Яр на німецькій військовій карті 1943 р.— Якими архівними документами користуються дослідники при вивченні цієї теми — адже, як відомо, німці були добрими архіваріусами?
— У німецьких архівах справді можна знайти чимало документів, які тепер частково були оприлюднені. Існує ціла низка документальних збірок про знищення німецьких та європейських євреїв у період між 1941 та 1945 роками. У цьому контексті Бабин Яр завжди відігравав особливу роль у проведенні історичних досліджень.
Варто згадати так звані «Повідомлення про події в СРСР», складені охоронною поліцією та есесівськими підрозділами, які регулярно звітували до Берліна про перебіг ліквідаційних операцій та інших заходів. У повідомленнях під номерами 101 і 106 від 2 та 7 жовтня 1941 року міститься звіт операційної групи Ц та її спеціального підрозділу 4a, який входив до складу поліцейського полку «Південь», про операцію, проведену в Києві 29 та 30 вересня 1941 року.
Тема Бабиного Яру сплила також у контексті виставки, присвяченій ролі вермахту в Другій світовій війні. Йдеться про документи з Федерального архіву в Берліні та його підрозділу у Фрайбурзі. У них повідомляється, наприклад, про дії 29 корпусу армії, який тоді дислокувався у Києві та його передмістях. Або ж є звіт пропагандистських підрозілів про те, що в Києві було розклеєно 2000 плакатів із закликом до київських євреїв зібратися в певному місці тощо.
— До речі, яка саме роль вермахту в операції в Бабиному Яру, адже масові розстріли — це була справа спецпідрозділів?
— Безпосередньо вермахт не проводив цієї операції. Відповідальними за неї були спецпідрозділи таємної державної поліції, кримінальної та охоронної поліцій. Але, звичайно, вермахт допомагав у плані логістики.
Армія допомагала також сформувати підрозділи з місцевих жителів. Маю на увазі українську міліцію. Загалом саме за таким зразком відбувалися також інші масові розстріли в Прибалтиці, Україні, Білорусі.
— А існують фотодокументи про масові вбивства в Бабиному Яру?
— Мені не відомо про існування фотографій, на яких можна було б безпосередньо побачити процес розстрілу в Бабиному Яру. На мою думку, нині існують тільки фотографії, зроблені солдатом Йоганесом Геле з підрозділу пропаганди німецького вермахту вже через кілька днів після операції.
На них можна побачити тіла людей, які загинули ще по дорозі до пункту збору і залишилися лежати на узбіччі, а також як поліцейські та есесівці перекривають доступ до місця розстрілу, де перед тим вони, вірогідно, підірвали схили яру, щоб засипати жертви. Можна побачити засипаний свіжею землею яр і як радянські військовополонені, вірогідно, утрамбовують землю над тілами багатьох тисяч жертв. На інших фотографіях видно, як есесівці та поліцейські риються в одязі, який перед розстрілом здавали київські євреї.
Загалом нараховується кілька десятків фотографій, зроблених Йоганесом Геле. Інші фотографії мені не відомі. Можливо, існували й інші офіційні фотодокументи, але цілком імовірно, що перед закінченням Другої світової війни їх цілеспрямовано знищили.
— Чи можна сьогодні на підставі документів встановити, чи була операція в Бабиному яру частиною загального плану нацистів зі знищення євреїв, чи вона мала ще якісь локальні особливості?
— Звичайно, зрозуміти, що відбулося в Бабиному Яру, можна, якщо цей злочин розглядати на тлі загальної програми вбивства європейських євреїв, розробленої нацистським керівництвом, Гітлером та Гіммлером. На території Радянського Союзу її почали реалізовувати разом з нападом на СРСР 22 червня 1941 року. Ця програма була, так би мовити, першою фазою знищення євреїв у Європі.
Із огляду на кількість жертв — понад 33 тисячі осіб — Бабин Яр вирізняється особливо. Вірогідно, у вересні 1941-го ця смертоносна машина працювала вже значно ефективніше.
Слід зауважити, що ця радикальна програма вбивства євреїв пройшла в липні та серпні 41-го кілька етапів екскалації. Як наслідок — масові розстріли в Бабиному Яру, коли вбивали всіх: дітей, жінок та чоловіків, — тільки через те, що вони були євреями.
Але, звичайно, кожна така злочинна акція мала й свої локальні особливості. Нацисти намагалися долучити до них також місцевий антисемітський потенціал.
Так було в Балтиці, в Білорусі, але також і в Україні. Тобто, в усій німецькій окупаційній політиці, і не тільки в політиці винищення євреїв, з різних причин робили ставку також на місцеві антибільшовицькі сили.
Перед розстрілами в Бабиному Яру нацисти спробували посіяти антиєврейські настрої серед населення, щоб спровокувати погроми. Така схема простежувалася і в інших місцях, де відбувалися масові вбивства.
У Києві за кілька днів до розстрілів невідомі висадили в повітря склади з трофейним майном. Цю подію приписали київським євреям.
— Цей факт також є в документах, про які ви згадували раніше?
— Я можу вам процитувати з «Повідомлення про події в СРСР» під номером 106 від 7 жовтня 1941-го року. Звіт написано охоронною поліцією: «Слід додати, що євреї, як свідчать докази, були причетні до підпалу». (Маються на увазі пожежі та вибухи на території Києва 24 вересня.) «Тому населення очікувало від німецьких служб заходів у відповідь».
Німецька сторона посилається на настрої в місті. На мою думку, це типова сконструйована нацистами схема, щоб якимось чином виправдати гігантські репресії.
Самих євреїв брехливо запевнили в тому, що їх начебто переселять в інше місце. Тому вони мали взяти з собою одяг та особисті речі. Вірогідно, люди повірили в це й добровільно прийшли на місце збору. Але врешті-решт відбувся масовий розстріл, який видали за переселення.
— Як свідчать документи, гітлерівці намагалися втаємничити від місцевого населення, що справді відбувався розстріл, а не депортація євреїв. А що знали про такі злочини пересічні німці в самій Німеччині?
— Пропаганда ніколи відкрито не визнавала політики винищення, хоча нацистські пропагандисти дуже агресивно говорили про долю євреїв у Європі та в Німеччині. І якщо критично подивитися на їхні заяви, то можна було собі уявити справжню подальшу долю євреїв.
Відомий німецький історик Петер Лонґеріх нещодавно оприлюднив роботу про те, що знали німці про винищення євреїв. І, на його думку, з нацистської пропаганди справді можна було частково дізнатися про цю політику винищення.
Були фази –– коли пропаганді було вигідно, то вона набирала дуже агресивної форми. Починаючи з кінця 1941 року, нацистська пропаганда, вірогідно, була зацікавлена в тому, щоб німецьке населення знало, що політика винищення євреїв принаймні є можливою.
Можливо, таким чином людям хотіли дати зрозуміти, що вони не мають іншої альтернативи, крім перемогти в цій війні, і якщо вони не переможуть, то весь німецький народ разом з нацистським керівництвом буде скомпрометований через скоєні злочини.
І все ж таки, повертаючись до Бабиного Яру, — під час Другої світової війни люди на території Німеччини не мали повного уявлення про весь історичний обсяг цієї окремої акції, про те, що там сталося. Лише в повоєнні часи ця подія набула такого широкого розголосу і своїх контурів.
