Гостям тут завжди раді.Про унікальність навколишніх сіл можна судити з розкопок, котрі і досі ведуть фахівці Київського інституту археології: тут віднайшли сліди готських поселень та кілька свідчень трипільської культури. А за вісім кілометрів можна відвідати козацькі могили на місці Берестецької битви.
Та численних гостей, що приїздять на відпочинок, приваблює швидше чистісіньке річкове плесо і багатющі лісові дари: в осінньо-літню пору тут грибно-ягідний клондайк.
Гостинністю проти нечемності
Якщо не рахувати дитячого санаторію «Хрінники» з лікувальними грязями, досі туристи тут відпочивали «дикунами» і поводилися, як розповідає господиня «зеленого» обійстя в Товпижині Тетяна Рабчук, не вельми чемно: «Сюди до тисячі туристів за літо приїжджає, і маємо проблему: вони дуже нищать у нас природу. Вирізують дерева. Приїжджають, можна сказати, „круті“, привозять із собою коньяки, п’ють, пляшки б’ють, у річку кидають… То ми з ними вже громадою боремося».
За словами Тетяни Рабчук, вона навіть написала проект і виграла ґрант, і його вже втілили в життя — виготовили агітаційні листівки.
Але найбільш ефективною боротьбою проти сучасного дикунства громади навколишніх сіл обрали… гостинність.
Пані Рабчук разом з донькою Світланою першою взялися за облаштування старенької хати під прийом гостей на відпочинок. Коли потрапляєш у хатинку, де все, від дерев’яних балок під стелею до охайної грубки, нагадує охайну господу позаминулого століття, — забуваєш про суєту міського життя.
Цього року «зелені» туристи вже проторували стежку до Товпижина. Згодом з’явилися подібні обійстя і в Хрінниках, Боремелі та Вербені.
Екологічні перспективи
Як розповіла завідувачка відділу Демидівської районної адміністрації, а водночас волонтер Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація маркетингу» Тетяна Грегусь, саме на зелений туризм поряд із сільським господарством і роблять ставку у районі, розуміючи його перспективи в екологічно чистій та історично багатій місцевості.
Пані Грегусь розповідає, як сама проходила по цих стежинах, збирала розповіді: «І це в мене такий створювався маршрут — починаючи із санаторію Хрінники, далі цілюще джерело біля садиби, потім гідроелектростанція — це наша гордість, малий енергетичний комплекс… Потім — ліс, місцевість Рейзя, далі — орнітологічний заповідник, де поселилися сірі чаплі, і дуб-велетень…»
А вже у Боремелі, де тільки давні кургани, церкви і пам’ятники Святого Йосипа і святої Теклі — загиблим у часи монголо-татарських нашесть — приваблюють численних краєзнавців, можна не тільки ознайомитися з пам’ятками, а й відпочити в сауні у гостинному обійсті господаря Василя Черняка.
Колишній військовий, пан Черняк не захотів залишатися на заробітках за кордоном, де служив, а повернувся до батьківського села з конкретною метою: створити справжній відпочинковий комплекс для земляків.
Вони приїжджають до нього, як до себе додому, каже Василь Черняк: «Рибу треба половити — стоїть сітка. Скільки потрібно риби, стільки й беріть. Донечка моя тут зі мною ціле літо, помічниця… Дружина працює в Луцьку, син там до школи ходить, а я ціле літо доводжу той будинок до пуття…»
Труднощі і сподівання
Крихта за крихтою долучають городян до цивілізованого відпочинку мешканці краю, багатого легендами, цілющими джерелами, історичними пам’ятками та лісовими дарами.
Перші кроки в галузі зеленого туризму непрості.
Однак селяни сподіваються, що після ухвалення проекту Закону про сільський та сільський зелений туризм вони зможуть не тільки розвинути нову для них справу, а й отримувати з неї прибутки.
А поки що усі скромні кошти, вилучені за літо, ідуть на розвиток, здається, справді перспективної справи.