Латвія здавна була аграрною країною. І в минулі століття, і для сучасної Латвії характерними є типові однодворові поселення — хутори. У подорожніх у Латвії в пам’яті залишається мальовнича картина: на золотому тлі скошених полів зеленим оазисом виділяється хутір.
Латвійці називають його «віенсетас». Частіш за все це окрема господарська садиба, яка складається з житлової оселі та кількох господарських прибудов, що потопають в зелені садів. Сусідній хутір може бути на віддалі кількох кілометрів.
Латвійські особливості
Хутори є не лише в Латвії, а й у Білорусі, Росії та Україні. Чим відрізняється латвійський хутір від інших?
Він відкритий, не має високої огорожі, паркану тощо, каже виконавчий директор Латвійської асоціації сільського туризму Еліта Орлиня: «Ми любимо простір, і кожна господарка вважає за престижне вирощувати троянди. Ми не намагаємось розмальовувати свої будинки різними кольорами. В основному у нас дерево, натуральне. Таке, яким воно є».
Після відновлення незалежності в Латвії земля і нерухома власність, в тому числі і хутори, були передані в руки колишніх володарів або їх нащадків. І якщо ще в середині 1990-х років можна було спостерігати, як занепадають окремі поселення такого типу, то нині інтерес до родових садиб значно зріс.
Їх відновлюють, «начиняють» сучасним обладнанням, залишаючи незмінним зовнішній вигляд та саму атмосферу хутора. Мешканці великих міст намагаються провести вихідні на хуторі, щоб поринути у турботи сільського життя, але з міським комфортом.
Власника хутору Берзині, що в перекладі означає «Берізки», Ґунарса надзвичайно влаштовує такий тандем: у робочі дні Рига, а у вихідні та під час відпустки — хутір: «Там я набираюсь сил на наступний тиждень».
Хутір як спосіб життя
У розпорядженні тих, хто не має своїх хуторів, є понад 300 об’єктів так званого зеленого, сільського туризму. Цей вид туризму з кожним роком набуває популярності в Латвії.
Традиційно майже 80% гостей, що відпочивають на латвійських хуторах— становлять місцеві туристи. Інші — це іноземці з Німеччини, Фінляндії, США та інших країн. Іноземним туристам подобаються народні традиції та гостинність латвійських селян, а ще — спілкування з природою, каже Еліта Орлиня.
Однак власники більшості хуторів, які займаються зеленим туризмом, не можуть назвати свою діяльність надзвичайно прибутковою. За їхніми словами, життя на хуторі в поєднанні з наданням послуг у сфері зеленого туризму — це сьогодні спосіб їхнього життя.
Латвійці називають його «віенсетас». Частіш за все це окрема господарська садиба, яка складається з житлової оселі та кількох господарських прибудов, що потопають в зелені садів. Сусідній хутір може бути на віддалі кількох кілометрів.
Латвійські особливості
Хутори є не лише в Латвії, а й у Білорусі, Росії та Україні. Чим відрізняється латвійський хутір від інших?
Він відкритий, не має високої огорожі, паркану тощо, каже виконавчий директор Латвійської асоціації сільського туризму Еліта Орлиня: «Ми любимо простір, і кожна господарка вважає за престижне вирощувати троянди. Ми не намагаємось розмальовувати свої будинки різними кольорами. В основному у нас дерево, натуральне. Таке, яким воно є».
Після відновлення незалежності в Латвії земля і нерухома власність, в тому числі і хутори, були передані в руки колишніх володарів або їх нащадків. І якщо ще в середині 1990-х років можна було спостерігати, як занепадають окремі поселення такого типу, то нині інтерес до родових садиб значно зріс.
Їх відновлюють, «начиняють» сучасним обладнанням, залишаючи незмінним зовнішній вигляд та саму атмосферу хутора. Мешканці великих міст намагаються провести вихідні на хуторі, щоб поринути у турботи сільського життя, але з міським комфортом.
Власника хутору Берзині, що в перекладі означає «Берізки», Ґунарса надзвичайно влаштовує такий тандем: у робочі дні Рига, а у вихідні та під час відпустки — хутір: «Там я набираюсь сил на наступний тиждень».
Хутір як спосіб життя
У розпорядженні тих, хто не має своїх хуторів, є понад 300 об’єктів так званого зеленого, сільського туризму. Цей вид туризму з кожним роком набуває популярності в Латвії.
Традиційно майже 80% гостей, що відпочивають на латвійських хуторах— становлять місцеві туристи. Інші — це іноземці з Німеччини, Фінляндії, США та інших країн. Іноземним туристам подобаються народні традиції та гостинність латвійських селян, а ще — спілкування з природою, каже Еліта Орлиня.
Однак власники більшості хуторів, які займаються зеленим туризмом, не можуть назвати свою діяльність надзвичайно прибутковою. За їхніми словами, життя на хуторі в поєднанні з наданням послуг у сфері зеленого туризму — це сьогодні спосіб їхнього життя.