Річниця створення УПА очима психолога

Жодним чином не хочу зазіхати на сферу компетенції істориків, політиків чи, боронь Боже, правоохоронних органів. Тим більше, що історики вже, здається, розставили всі крапки над і у питанні визнання героїчної боротьби УПА. Але варто було 14 жовтня побувати на масових акціях у центрі Києва або, бодай, подивитися телевізійні репортажі, щоби переконатися: є в цих подіях і психологічний аспект. Особливо вражає нетерпимість і агресивність, яку виявляє дехто з опонентів. Непоколїть і повна відсутність бажання знайти хоч якесь порозуміння, зробити хоч малесенький крок до примирення.

Звідки це в нас? Адже українці здавна відомі як доброзичливі, лагідні, толерантні люди. Перше, що спадає на думку – спадок тоталітарного суспільства. Десятиліттями нас привчали до того, що існує лише одне єдине вірне вчення, що „хто не з нами, той проти нас”, а „якщо ворог не здається, то його вбивають”. А такі поняття, як терпимість чи милосердя оголошувалися буржуазними витребеньками, чужими радянській ідеології. Втім, відсутність толерантності у взаєминах людей - проблема усього сучасного світу. Недаремно ще 1995-го року Генеральна конференція ЮНЕСКО затвердила Декларацію принципів толерантності і навіть встановила Міжнародний день толерантності.

Звичайно, на державному рівні дотримання цих принципів має забезпечити законодавство. Але щоби суспільство стало толерантним, толерантними мають стати його громадяни. Отже, як і завжди, все починається з кожного з нас.

Що ж таке толерантність з точки зору психології? Насамперед, це – терпимість до чужих думок і вчинків, здатність ставитися до них без упередження, повага до переконань інших людей, відсутність старання довести свою виключну правоту. Погодьтеся, всі ці якості необхідні в сучасному строкатому, мультикультурному світі. А їх відсутність призводить до численних трагедій, повідомленнями про які рясніють усі новини. Адже нам можуть не подобатися погляди інших людей, може дратувати національність, мова, віра, спосіб життя і звички наших сусідів. А ми, в свою чергу, можемо активно не подобатися їм. Що ж робити в такій ситуації? Єдиний вихід – бути толерантними. Чи можна цьому навчитися? Психологи стверджують, що толерантність як рису особистості цілком можна розвивати і формувати. В багатьох країнах існують спеціальні шкільні та студентські програми і тренінги толерантності. Причому, важливо навчитися не просто терпіти поруч із собою інших, а й активно співпрацювати з ними, а для цього – йти на компроміси, домовлятися, шукати точки дотику в найбезнадійніших, здавалося б, ситуаціях.

Рецепт, гадаю, чудовий, Проте, з толерантністю і на суспільному, і на особистісному рівні пов’язана серйозна проблема: критерії та межі толерантності. Де закінчується благородна терпимість і починається байдужість, або лицемірство, потурання, відвертий конформізм? На жаль, на це питання психологія відповіді не дає...