Р.С.:Пані Ольго, скажіть, будь-ласка, що собою являє чернігівська кам”яниця Мазепи?
О.Т.:У нас на Поліссі головний будівельний матеріал – дерево. До сьогодні в Чернігівській області 20% території – це ліси. І лише з кінця 17 століття з”являються перші будинки з цегли. Їх так і називали – кам”яниці. Тоді гетьмани, наша козацька старшина ще не будували палаців у європейському стилі. Це типова українська хата, правда, хата кам”яна. Це хата багатих людей, на два входи, її величезні підвали повністю повторюють висоту і планування кімнат, звідси вів підземний хід до річки Десни. Цей будинок належав Якову Лизогубу, чернігівському полковнику, герою Азовської баталії. Після його смерті цей будинок купив Мазепа і в літературі 19 століття він відомий як кам”яниця Мазепи.
Р.С.:Як часто тут бував Мазепа?
О.Т.:Мазепа бував у Чернігові часто, бо Чернігів був духовно-культурним центром Північного Лівобережжя. Це було друге місто в Гетьманщині після Києва. Мазепа дружив з чернігівськими архієпископами, фінансував будівництво Чернігівського колегіуму. Його надзвичайно цікавий вклад– це царські врата срібні– в кафедральний Борисо-Глібський монастир. Також Мазепа побудував дзвіницю колегіуму церкви Іонана-Предтечі, фінансував будівництво Троїцького собору і оздобив срібними шатами нашу знамениту чудотворну ікону Троїцької Іллінської Богоматері.
Р.С.:Скажіть,будь ласка, чи правда, що у цій кам”яниці Мазепа зустрічався з Мотрею Кочубеївною?
О.Т.:Дійсно, є така легенда про останню любов Мазепи до дочки генерального судді Василя Кочубея. Він уже був вдівцем, коли в неї закохався. І саме з цим будинком у Чернігові пов”язана легенда про нещасливе закінчення цього кохання.
Р.С.:А яким воно було насправді?
О.Т.:У Мазепи не було синів. Свого племінника, сина сестри Обідовського, він одружив з Ганною Кочубеївною, а в іншу, Мотрю, сам закохався. Але батьки були проти, бо Мазепа був хрещеним батьком Мотрі. За звичаями того часу не можна було женитися на своїх хрещеницях. І Мотря втекла до Мазепи. А Мазепа її відправив до батьків, він навіть у листі писав: “Ми б з тобою не витримали і почали б жити як дружина з чоловіком. А благословення батьків не отримали і не повінчалися б”. Доля Мотрі невідома. Скоріш за все, вона вийшла заміж. Але за зв‘язок із Мазепою мати її прокляла. І ось її душа не може знайти спокою на тому світі. І 28 серпня, на День Успіння Богородиці, біля цього будинку Мазепи з‘являється привид Мотрі і просить, щоб хтось її перехрестив. Але прокляття матері настільки сильне, що до цих пір, говорять, привид Мотрі тут у серпні з‘являється.
О.Т.:У нас на Поліссі головний будівельний матеріал – дерево. До сьогодні в Чернігівській області 20% території – це ліси. І лише з кінця 17 століття з”являються перші будинки з цегли. Їх так і називали – кам”яниці. Тоді гетьмани, наша козацька старшина ще не будували палаців у європейському стилі. Це типова українська хата, правда, хата кам”яна. Це хата багатих людей, на два входи, її величезні підвали повністю повторюють висоту і планування кімнат, звідси вів підземний хід до річки Десни. Цей будинок належав Якову Лизогубу, чернігівському полковнику, герою Азовської баталії. Після його смерті цей будинок купив Мазепа і в літературі 19 століття він відомий як кам”яниця Мазепи.
Р.С.:Як часто тут бував Мазепа?
О.Т.:Мазепа бував у Чернігові часто, бо Чернігів був духовно-культурним центром Північного Лівобережжя. Це було друге місто в Гетьманщині після Києва. Мазепа дружив з чернігівськими архієпископами, фінансував будівництво Чернігівського колегіуму. Його надзвичайно цікавий вклад– це царські врата срібні– в кафедральний Борисо-Глібський монастир. Також Мазепа побудував дзвіницю колегіуму церкви Іонана-Предтечі, фінансував будівництво Троїцького собору і оздобив срібними шатами нашу знамениту чудотворну ікону Троїцької Іллінської Богоматері.
Р.С.:Скажіть,будь ласка, чи правда, що у цій кам”яниці Мазепа зустрічався з Мотрею Кочубеївною?
О.Т.:Дійсно, є така легенда про останню любов Мазепи до дочки генерального судді Василя Кочубея. Він уже був вдівцем, коли в неї закохався. І саме з цим будинком у Чернігові пов”язана легенда про нещасливе закінчення цього кохання.
Р.С.:А яким воно було насправді?
О.Т.:У Мазепи не було синів. Свого племінника, сина сестри Обідовського, він одружив з Ганною Кочубеївною, а в іншу, Мотрю, сам закохався. Але батьки були проти, бо Мазепа був хрещеним батьком Мотрі. За звичаями того часу не можна було женитися на своїх хрещеницях. І Мотря втекла до Мазепи. А Мазепа її відправив до батьків, він навіть у листі писав: “Ми б з тобою не витримали і почали б жити як дружина з чоловіком. А благословення батьків не отримали і не повінчалися б”. Доля Мотрі невідома. Скоріш за все, вона вийшла заміж. Але за зв‘язок із Мазепою мати її прокляла. І ось її душа не може знайти спокою на тому світі. І 28 серпня, на День Успіння Богородиці, біля цього будинку Мазепи з‘являється привид Мотрі і просить, щоб хтось її перехрестив. Але прокляття матері настільки сильне, що до цих пір, говорять, привид Мотрі тут у серпні з‘являється.