Доступність посилання

ТОП новини

Історія Голодомору з перших вуст.


Тетяна Ярмощук Київ, 24 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) – Сьогодні СБУ презентує розсекречені документи про Голодомор в Україні. В Українському домі відкриється виставка архівних документів “Розсекречена пам’ять”. А якою ж є правда устами тих, хто пережив ті часи?


Голодомор розпочався з повного розкуркулення. Подолянка Марійка Шкорба згадує, що у її родини позабирали всі харчі:

«Прийшли комуністи і забрали все. Нічого не залишилося. Пашню забрали, муку забрали... В лежанку мама сховали, в горщик, вони і там знайшли, висипали, і забрали. Мама поклали торбину у колиску, а наверх дитину. Вони дитину прийняли, і забрали ту торбину з колиски. Вони били, вони не давали говорити, ці комуністи».

Наразі більшість представників антикризової коаліції не бажають визнавати Голодомор актом геноциду, зсилаючись, що він був спричинений неврожаєм. Очевидці ж розповідають зовсім інше. Чернігівець Кіндрат Мурзак, якому у ті часи було вісім років:

«У 1933 був урожай непоганий, бо я пам’ятаю, бачив сам, як біля млина в колгосп, підводами з прапорами, транспарантами, гармошками везли хліб. Хліб, по суті, колгоспникам не давали. Приходила сільрада, приїздили, допустимо,представники від райкому з наганом, всі, як правило, в шкірянках. Забирали навіть печений хліб, така жорстокість була. Вже в тридцять четвертому тоді трошки почали давати (хліб)».

Людей у 32-33-му роках хоронили просто в ямах, розповідає очевидиця Людмила Мусієнко:

«Таке село, Майданівка називалось, це недалеко від Києва, по Тетіївській дорозі. Я там була з однією дівчинкою, в тамтешньому колгоспі. Я там крутилася, бо там варилась якась страва, то пахло, а ми там крутилися – щоб нас, може, підгодували. Бо було таке – супу якого винесуть у якійсь мисочці. І там рядом був цвинтар. То я так як зараз пам’ятаю, як туди просто на возі везли померлих з голоду. Без трун. По чотири, по п’ять – і жінок, і чоловіків. І скинули в яму – не по одному, а скільки привезли, туди кидали. І закопували – в якійсь сорочці, в якійсь тряпці замотаних».

Люди, які пережили Голодомор, кажуть, що раніше боялися розповідати правду про ті часи. Очевидиця тих подій Галина Кириченко:

«...батькові, а він мені наклав на рот руку і сказав: «Скільки будеш жити, щоб ти про це нікому не розказувала. Бо скажеш кому хорошому, а дійде до того, що всіх нас і наших родичів повбивають. Забудь про це і не кажи ніколи!»… І це вже скільки пройшло – і батька нема, і мами нема – а я мовчала. І як я захворіла на тиф, то як я (в гарячці) кричала, то я боялася, що кричу те, що не можна. Що треба мовчати про голод».

І лише тепер, коли про Голодомор почали говорити та писати, пані Галина не боїться розповідати про те, що пережила у 32-33 роках.







XS
SM
MD
LG