Микола Куліш.
З групового фото 1926р.У своїй першій п’єсі, що називалася «97», Куліш розповів про голод на рідній Херсонщині у 1921–22 роках. Невдовзі після її публікації драматург переїхав до Харкова і оселився у будинку «Слово» на вулиці Червоних письменників. Куліш написав загалом 12 п’єс, а одним з найвідоміших персонажів його творів стала тьотя Мотя, яка не любила української мови.
«Не бачили, не читали? “Харків” – написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь – не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?»
Кілька п’єс Куліша були поставлені Лесем Курбасом у театрі «Березіль». Особливим успіхом у глядача користувалися «Маклена Ґраса», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната».
«А вгадайте, що мені ввижається од музики? Щось чудне і незрозуміле. Ніби темна й дика країна і така ж пригноблена, що забула навіть про своє учора і не зна, що буде з нею завтра. Два замки іржаві висять, печаті з орлами – білим, двоголовим. В тій країні дівчина самітна. Мріє і жде. І знаєте кого? Лицаря, що любить українські зорі, щоб замки ті позбивав і двері одчинив... Мої любощі це – сон, може, мрія – дівчина стрічає лицаря. І поведе, як гетьмана, у свою світлицю. Скаже: “Ой дзвоніть, софійські дзвони, щоб люди не чули, як я милого цілую...”».
8 грудня 34-го року Куліш був заарештований у Москві за звинуваченням у належності до терористичної організації. Він був засуджений до десяти років виправних робіт і провів 2 з половиною роки у Соловецькому концтаборі. Там «особлива трійка» звинуватила письменника у продовженні шпигунської і терористичної діяльності та створенні організації «Всеукраїнський центральний блок». Микола Куліш був розстріляний 3 листопада 37-го року в урочищі Сандормох неподалік Медвеж’єгорська у Карелії.