Слухати:
Задовго до візиту Папи Бенедикта ХVІ до Туреччини всі без винятку оглядачі прогнозували, що ця подорож для глави Римсько-Католицької церкви буде самою важкою за весь час його перебування на престолі Святого Петра. По-перше, свого часу кардинал Ратцингер назвав можливе приєднання Туреччини до Європейського Союзу антиісторичним. І хоча напередодні самого візиту Святий Престол заявив, що не має офіційної точки зору щодо членства Туреччини в ЄС, слова кардинала, який став Папою запам’ятали.
Запам’ятали і лекцію Папи в Регензбурзі у вересні цього року. Бенедикт ХVІ є одним з найбільш серйозних
Туреччина – Протести напередодні візиту Папи
Римського Бенедикта XVI.
Стамбул, 26 листопада 2006 р.
католицьких богословів сучасності. Його праці пере виповнені посиланнями і складними теологічними конструкціями. Ставши Папою, він, можливо, не завжди здавав собі справи, що його побудови будуть поширюватися далеко за межі академічної публіки і цитуватимуться не лише тільки в Католицьких університетах. Тоді, у Регензбурзі, він необачно процитував середньовічного візантійського імператора, який доволі критично ставився до вчення пророка Магомета. Сам Бенедикт ХVІ назвав вираз імператора безцеремонним, але запам’ятали саме цитату.
І нарешті Папа приїхав з підтримкою першого за честю у православному світі Вселенського патріархату і його глави Варфоломія І. І хоча християни становлять одну соту відсотка усього населення країни, в Туреччині це викликає підозру.
Отже, візиту передували і велелюдні демонстрації протесту, і войовничі заяви мусульманських активістів, і навіть офіційні особи жорстко попереджали понтифіка, що від нього чекають справжнього посипання голови попелом. Аналітики попереджали Папу і турецькі спецслужби, що вірогідність замаху на главу держави Ватикан є як ніколи високим. Відповідно, заходи безпеки цього разу були дійсно безпрецедентними і Папу охороняли більш щільно, ніж навіть американського президента. Але Бенедикт ХVІ таки вирушив до Туреччини.
Вимір перший: інтеграційний
Передовсім, Папа зняв підозри щодо своєї непоступливості у питанні приєднання Туреччини до Європейського Союзу. Від квітня 2005 року він належить до кола тих, хто не тільки читає скрижалі історії, але й долучається до їхнього написання. Бенедикт ХVІ не може собі дозволити не помічати того, на що міг не звертати увагу кардинал Ратцингер. На те, наприклад, що не тільки Туреччина потребує Євросоюзу, але й Євросоюзу потрібна Туреччина. Що альтернативою європейському вектору розвитку цієї країни може бути зростання в ній фундаменталістських настроїв і зближення з силами, які, м’яко кажучи, Заходові не симпатизують. Турецькі медіа жартують: Європа варта поїздки в аеропорт. Турецький прем’єр Ердоган, який не мав наміру вітати Папу, зустрічається з ним в аеропорту, по дорозі на ризький самміт НАТО. Після зустрічі Ердоган повідомляє: Папа хоче, щоби Туреччина стала частиною Європи.
Вимір другий: “До свободи ви покликані, браття…”
Чого ще хоче Папа і про що не повідомляв глава турецького уряду? Очевидно, більшої релігійної свободи для релігійних меншин Туреччини. Рух до Європи неодмінно означатиме піднесення стандартів у сфері свободи совісті. Це друга складова Папиного візиту. Глава Католицької церкви, яка об’єднує понад мільярд вірних по всьому світі, добре знає – список мучеників за віру поповнюється і в наші дні. Бенедикт XVI не може не нагадати: країна, яка його приймає все ще небезпечне місце для місіонерів. Він підносить ім’я католицького священика, вбитого у Трапезунді у лютому цього року:
«Співаймо радісно, навіть якщо нас випробовують труднощі і небезпеки, як це було із високим свідченням римо-католицького священика Джона Андре Санторо, ім’я якого я воскрешаю в пам’яті на цій відправі».
Турецький високопосадовець Алі Бардакоґлу, який відповідає в уряді за релігійні питання, і який чи не найжорсткіше реагував на Регеензбурзьку лекцію Бенедикта XVI, відповідає Папі:
«Ми, мусульмани, засуджуємо будь-які спроби насильства і терору, хто б не пропонував це і хто б не був метою цього, ми вважаємо це злочином супроти людства. Ми належимо до релігії, котра визнає вбивство невинної людини тяжким злочином і гріхом, подібним до знищення всього людства».
Вимір третій: пастирський
Але релігійна свобода – це не тільки безпека проповіді. Це свобода гідного виразу своїх релігійних переконань, у тому числі і “малою отарою” – зовсім нечисленною католицькою спільнотою Туреччини. Літургійне спілкування з її членами, - це третій вимір візиту Бенедикта XVI до Туреччини. Пастирський.
У Ефесі, де провела свої останні роки Діва Марія, мати Ісуса, яку вшановують і мусульмани, Папа звертається до своєї пастви:
«Цим візитом я хочу передати свою і свою особисту, і цілої Вселенської церкви любов і духовну близькість, християнській громаді тут, в Туреччині, невеличкій меншині, яка щодня стикається викликами і труднощами».
Вимір четвертий: екуменічний
Православні мають в Туреччині більше проблем, ніж католики. Це дуже делікатне, дуже хворобливе і складне питання. І через п’ять з половиною століть після падіння Константинополя в Стамбулі розлито напругу. Символи пульсують і стають позачасовими, вони не хочуть залишатися в епохах, де їх прописали підручники. У стамбульському кварталі Фанар є церква Георгія Переможця. Це кафедральний храм архієпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського патріарха Варфоломія І – першого за честю у православному світі. Для турецьких властей – він Димитріос Архондонис, громадянин Туреччини, 1940-го року народження. Для них неможлива сама згадка про Константинополь, вони не хочуть чути про вселенський статус “грецького”, як його тут називають, патріарха. Перший Православний престол не має богословської школи і не є юридичною особою. В європейських столицях про це добре знають і чекають на зміну політики Анкари. Папа їде до Варфоломія І, який уособлює центр згоди Вселенського православ’я. Навіть добре усвідомлюючи, як мало згоди в Православній Повноті і як її складові полюбляють мірятися славою. Бенедикт ХVI підписує спільну декларацію з Патріархом Варфоломієм, де проголошується: “Святий Дух хай допоможе нам підготувати великий день відтворення повної єдності, коли і як того побажає Бог.
І це четвертий вимір візиту Папи до Туреччини. Верховний понтифік слідом за своїм великим попередником Іваном Павлом ІІ визнає розкол між християнами ганьбою і скандалом. Він входить під приголомшуюче величне склепіння Святої Софії, яка півтисячоліття тому була перетворена на мечеть, а в минулому столітті – на музей, - і вклякає. Сюди, під це склепіння, перетявши натовп молящих, увійшли в липні 1054 року посланці його далекого попередника. І кинули на престол грамоту про відлучення від Церкви Константинопольського патріарха. Так почалася Велика схизма, яку не вдається уздоровити дев’ять з половиною століть. Під небесним куполом Софії питання церковної політики видаються дрібними і марнотними.
Проте, Папі нагадують про них. Московський патріархат заявляє, що кожна Помісна Православна церква сама визначає характер своїх відносин з інославними і що патріарх Варфоломій хоч і перший за честю, але це не адміністративна влада, а повага до історії його престолу. Як завше, щойно заходиться десь про православних й католиків, канони і першість, виринає і українське питання. Отець Романо Скалфі, відомий експерт з православно-католицьких відносин, натякає, що Папський візит до Туреччини може призвести до загострення відносин з Російською церквою. Адже православні України, які розірвали відносини з Москвою, шукають підтримки у Константинополя.
Говорить отець Романо Скалфі: «Кроки у цьому напрямі були здійснені і представники патріарха Київського
Туреччина – Папа Бенедикт XVI у Ізмірі.
29 листопада 2006 р.
їздили до Константинополя. Але Константинопольський патріарх очевидно не дав ясної відповіді. Тому що Російська церква є найбільш потужною з православних церков і він не хоче її в якимось чином образити».
До цього можна було б додати, що їздили посланці з Києва до Стамбула-Константинополя багаторазово і з Вселенським патріархом зустрічалися і президенти, і прем’єр-міністри, і віце-прем’єри, і депутати, і міністри. Їздили без особливого успіху – адже ключ до розв’язання православної проблеми знаходиться в Україні, а не поза її межами. Патріарх здатний допомогти тим, хто прагне допомогти собі сам.
Вимір п’ятий: цивілізаційний
Маніфестація Папою солідарності з Вселенським патріархом і їхня спільна декларація були складним моментом турецького візиту Бенедикта XVI. Але не найскладнішим з огляду на репутацію кардинала Ратцингера в ісламському світі.
Девід Берхерд, британський експерт з дослідницького центру Тепав у Анкарі каже, що положення лекції в Регензбурзі були дуже суперечливими, якщо не цілком неприйнятними для мусульман:
Що стосується їх, він підійшов дуже, дуже близько до образи найсвятішої постаті в ісламі. Ви можете казати, що це діалог, але, як на мене, це радше конфронтація.
Роберт Мойніхен, історик і журналіст, який неодноразово інтерв’ював майбутнього Папу, напередодні візиту висловлював діаметрально протилежне судження:
«Він йде відкритими обіймами до ісламських богословів. Вони писали йому. Вони відвідували його у Ватикані. Він хоче зустрітися з ними в Стамбулі. Зараз на Заході немає постаті, яка б була настільки відкрита до діалогу з ісламом прямо зараз, ніж Папа Римський».
Під час візиту Папа зробив усе можливе, щоби ісламський світ зрозумів. Він не відступить від своєї віри і власних переконань ані на крок. Але він поважає іслам так, як може поважати віруюча людина щирість і відданість інших глибоко віруючих людей. Коли Папа увійшов до Голубої мечеті і молився обличчям на схід, багато кому стало зрозуміло – наразі це не політик; це людина віри.
Але насправді, ті, хто знає настрої Бенедикта XVI, його настанови і думки, припускають – Папа хоче не просто примирення з ісламом. Він шукає з ним союзу. Союзу проти секуляризму і обожнення науки. Проти всього того, що на його, Верховного понтифікат, думку, підважує глибинні засади людини.
Роберт Мойніхен впевнений, що те, що казав Папа у Регензбурзі, має бути інтерпретовано у зовсім інший спосіб. Відмінний не лише від того, який викликав демонстрації в ісламському світі. Але й відмінний від того, який пропонують світові найпалкіші захисники Бенедикта XVI. Папа запрошує іслам включитися у процес самооцінки, вимогливого перегляду власної спадщини, з’ясування в ній сутнісного, фундаментального і відокремлення цього сутнісного від випадкових нашарувань. Папа є консерватором, але часом консерватизм здатний спрямувати його енергію у дуже несподіване русло. Збирання консервативних сил з усіх релігій, наприклад. Консервативний інтернаціонал, який зупинить знелюднення людини, стане заборолом релятивізмові і всепроникному цинізмові, коли зникають абсолютні цінності і ніщо вже не є направду серйозним. Бенедикт є свідком зростання такої контр-, на його думку, цивілізації.
Говорить Роберт Мойніхен: «Папа бачив цей розвиток. Культурне просування Заходу – і Папа добре вивчив це, я говорив з ним про це особисто, мав кілька розмов саме про це з ним. Феномен піднесення і занепаду цивілізацій вражає його. Будучи німцем, він спостерігав піднесення і занепад однієї з найвеличніших потуг і культур в Європі – німецької культури».
Турецький візит Бенедикта XVI можливо не перший крок у справі збирання консервативних сил. Але дуже важливий. Ті, хто вважав, що залізно-консервативний кардинал Ратцингер змінився, ставши Папою, присоромлені. Його стратегія далекоглядніша, ніж передбачали ті, хто чекав від 265-го понтифіка простого наведення ладу у внутрішньоцерковних справах.
Задовго до візиту Папи Бенедикта ХVІ до Туреччини всі без винятку оглядачі прогнозували, що ця подорож для глави Римсько-Католицької церкви буде самою важкою за весь час його перебування на престолі Святого Петра. По-перше, свого часу кардинал Ратцингер назвав можливе приєднання Туреччини до Європейського Союзу антиісторичним. І хоча напередодні самого візиту Святий Престол заявив, що не має офіційної точки зору щодо членства Туреччини в ЄС, слова кардинала, який став Папою запам’ятали.
Запам’ятали і лекцію Папи в Регензбурзі у вересні цього року. Бенедикт ХVІ є одним з найбільш серйозних
Туреччина – Протести напередодні візиту Папи
Римського Бенедикта XVI.
Стамбул, 26 листопада 2006 р.Отже, візиту передували і велелюдні демонстрації протесту, і войовничі заяви мусульманських активістів, і навіть офіційні особи жорстко попереджали понтифіка, що від нього чекають справжнього посипання голови попелом. Аналітики попереджали Папу і турецькі спецслужби, що вірогідність замаху на главу держави Ватикан є як ніколи високим. Відповідно, заходи безпеки цього разу були дійсно безпрецедентними і Папу охороняли більш щільно, ніж навіть американського президента. Але Бенедикт ХVІ таки вирушив до Туреччини.
Вимір перший: інтеграційний
Передовсім, Папа зняв підозри щодо своєї непоступливості у питанні приєднання Туреччини до Європейського Союзу. Від квітня 2005 року він належить до кола тих, хто не тільки читає скрижалі історії, але й долучається до їхнього написання. Бенедикт ХVІ не може собі дозволити не помічати того, на що міг не звертати увагу кардинал Ратцингер. На те, наприклад, що не тільки Туреччина потребує Євросоюзу, але й Євросоюзу потрібна Туреччина. Що альтернативою європейському вектору розвитку цієї країни може бути зростання в ній фундаменталістських настроїв і зближення з силами, які, м’яко кажучи, Заходові не симпатизують. Турецькі медіа жартують: Європа варта поїздки в аеропорт. Турецький прем’єр Ердоган, який не мав наміру вітати Папу, зустрічається з ним в аеропорту, по дорозі на ризький самміт НАТО. Після зустрічі Ердоган повідомляє: Папа хоче, щоби Туреччина стала частиною Європи.
Вимір другий: “До свободи ви покликані, браття…”
Чого ще хоче Папа і про що не повідомляв глава турецького уряду? Очевидно, більшої релігійної свободи для релігійних меншин Туреччини. Рух до Європи неодмінно означатиме піднесення стандартів у сфері свободи совісті. Це друга складова Папиного візиту. Глава Католицької церкви, яка об’єднує понад мільярд вірних по всьому світі, добре знає – список мучеників за віру поповнюється і в наші дні. Бенедикт XVI не може не нагадати: країна, яка його приймає все ще небезпечне місце для місіонерів. Він підносить ім’я католицького священика, вбитого у Трапезунді у лютому цього року:
«Співаймо радісно, навіть якщо нас випробовують труднощі і небезпеки, як це було із високим свідченням римо-католицького священика Джона Андре Санторо, ім’я якого я воскрешаю в пам’яті на цій відправі».
Турецький високопосадовець Алі Бардакоґлу, який відповідає в уряді за релігійні питання, і який чи не найжорсткіше реагував на Регеензбурзьку лекцію Бенедикта XVI, відповідає Папі:
«Ми, мусульмани, засуджуємо будь-які спроби насильства і терору, хто б не пропонував це і хто б не був метою цього, ми вважаємо це злочином супроти людства. Ми належимо до релігії, котра визнає вбивство невинної людини тяжким злочином і гріхом, подібним до знищення всього людства».
Вимір третій: пастирський
Але релігійна свобода – це не тільки безпека проповіді. Це свобода гідного виразу своїх релігійних переконань, у тому числі і “малою отарою” – зовсім нечисленною католицькою спільнотою Туреччини. Літургійне спілкування з її членами, - це третій вимір візиту Бенедикта XVI до Туреччини. Пастирський.
У Ефесі, де провела свої останні роки Діва Марія, мати Ісуса, яку вшановують і мусульмани, Папа звертається до своєї пастви:
«Цим візитом я хочу передати свою і свою особисту, і цілої Вселенської церкви любов і духовну близькість, християнській громаді тут, в Туреччині, невеличкій меншині, яка щодня стикається викликами і труднощами».
Вимір четвертий: екуменічний
Православні мають в Туреччині більше проблем, ніж католики. Це дуже делікатне, дуже хворобливе і складне питання. І через п’ять з половиною століть після падіння Константинополя в Стамбулі розлито напругу. Символи пульсують і стають позачасовими, вони не хочуть залишатися в епохах, де їх прописали підручники. У стамбульському кварталі Фанар є церква Георгія Переможця. Це кафедральний храм архієпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського патріарха Варфоломія І – першого за честю у православному світі. Для турецьких властей – він Димитріос Архондонис, громадянин Туреччини, 1940-го року народження. Для них неможлива сама згадка про Константинополь, вони не хочуть чути про вселенський статус “грецького”, як його тут називають, патріарха. Перший Православний престол не має богословської школи і не є юридичною особою. В європейських столицях про це добре знають і чекають на зміну політики Анкари. Папа їде до Варфоломія І, який уособлює центр згоди Вселенського православ’я. Навіть добре усвідомлюючи, як мало згоди в Православній Повноті і як її складові полюбляють мірятися славою. Бенедикт ХVI підписує спільну декларацію з Патріархом Варфоломієм, де проголошується: “Святий Дух хай допоможе нам підготувати великий день відтворення повної єдності, коли і як того побажає Бог.
І це четвертий вимір візиту Папи до Туреччини. Верховний понтифік слідом за своїм великим попередником Іваном Павлом ІІ визнає розкол між християнами ганьбою і скандалом. Він входить під приголомшуюче величне склепіння Святої Софії, яка півтисячоліття тому була перетворена на мечеть, а в минулому столітті – на музей, - і вклякає. Сюди, під це склепіння, перетявши натовп молящих, увійшли в липні 1054 року посланці його далекого попередника. І кинули на престол грамоту про відлучення від Церкви Константинопольського патріарха. Так почалася Велика схизма, яку не вдається уздоровити дев’ять з половиною століть. Під небесним куполом Софії питання церковної політики видаються дрібними і марнотними.
Проте, Папі нагадують про них. Московський патріархат заявляє, що кожна Помісна Православна церква сама визначає характер своїх відносин з інославними і що патріарх Варфоломій хоч і перший за честю, але це не адміністративна влада, а повага до історії його престолу. Як завше, щойно заходиться десь про православних й католиків, канони і першість, виринає і українське питання. Отець Романо Скалфі, відомий експерт з православно-католицьких відносин, натякає, що Папський візит до Туреччини може призвести до загострення відносин з Російською церквою. Адже православні України, які розірвали відносини з Москвою, шукають підтримки у Константинополя.
Говорить отець Романо Скалфі: «Кроки у цьому напрямі були здійснені і представники патріарха Київського
Туреччина – Папа Бенедикт XVI у Ізмірі.
29 листопада 2006 р.До цього можна було б додати, що їздили посланці з Києва до Стамбула-Константинополя багаторазово і з Вселенським патріархом зустрічалися і президенти, і прем’єр-міністри, і віце-прем’єри, і депутати, і міністри. Їздили без особливого успіху – адже ключ до розв’язання православної проблеми знаходиться в Україні, а не поза її межами. Патріарх здатний допомогти тим, хто прагне допомогти собі сам.
Вимір п’ятий: цивілізаційний
Маніфестація Папою солідарності з Вселенським патріархом і їхня спільна декларація були складним моментом турецького візиту Бенедикта XVI. Але не найскладнішим з огляду на репутацію кардинала Ратцингера в ісламському світі.
Девід Берхерд, британський експерт з дослідницького центру Тепав у Анкарі каже, що положення лекції в Регензбурзі були дуже суперечливими, якщо не цілком неприйнятними для мусульман:
Що стосується їх, він підійшов дуже, дуже близько до образи найсвятішої постаті в ісламі. Ви можете казати, що це діалог, але, як на мене, це радше конфронтація.
Роберт Мойніхен, історик і журналіст, який неодноразово інтерв’ював майбутнього Папу, напередодні візиту висловлював діаметрально протилежне судження:
«Він йде відкритими обіймами до ісламських богословів. Вони писали йому. Вони відвідували його у Ватикані. Він хоче зустрітися з ними в Стамбулі. Зараз на Заході немає постаті, яка б була настільки відкрита до діалогу з ісламом прямо зараз, ніж Папа Римський».
Під час візиту Папа зробив усе можливе, щоби ісламський світ зрозумів. Він не відступить від своєї віри і власних переконань ані на крок. Але він поважає іслам так, як може поважати віруюча людина щирість і відданість інших глибоко віруючих людей. Коли Папа увійшов до Голубої мечеті і молився обличчям на схід, багато кому стало зрозуміло – наразі це не політик; це людина віри.
Але насправді, ті, хто знає настрої Бенедикта XVI, його настанови і думки, припускають – Папа хоче не просто примирення з ісламом. Він шукає з ним союзу. Союзу проти секуляризму і обожнення науки. Проти всього того, що на його, Верховного понтифікат, думку, підважує глибинні засади людини.
Роберт Мойніхен впевнений, що те, що казав Папа у Регензбурзі, має бути інтерпретовано у зовсім інший спосіб. Відмінний не лише від того, який викликав демонстрації в ісламському світі. Але й відмінний від того, який пропонують світові найпалкіші захисники Бенедикта XVI. Папа запрошує іслам включитися у процес самооцінки, вимогливого перегляду власної спадщини, з’ясування в ній сутнісного, фундаментального і відокремлення цього сутнісного від випадкових нашарувань. Папа є консерватором, але часом консерватизм здатний спрямувати його енергію у дуже несподіване русло. Збирання консервативних сил з усіх релігій, наприклад. Консервативний інтернаціонал, який зупинить знелюднення людини, стане заборолом релятивізмові і всепроникному цинізмові, коли зникають абсолютні цінності і ніщо вже не є направду серйозним. Бенедикт є свідком зростання такої контр-, на його думку, цивілізації.
Говорить Роберт Мойніхен: «Папа бачив цей розвиток. Культурне просування Заходу – і Папа добре вивчив це, я говорив з ним про це особисто, мав кілька розмов саме про це з ним. Феномен піднесення і занепаду цивілізацій вражає його. Будучи німцем, він спостерігав піднесення і занепад однієї з найвеличніших потуг і культур в Європі – німецької культури».
Турецький візит Бенедикта XVI можливо не перший крок у справі збирання консервативних сил. Але дуже важливий. Ті, хто вважав, що залізно-консервативний кардинал Ратцингер змінився, ставши Папою, присоромлені. Його стратегія далекоглядніша, ніж передбачали ті, хто чекав від 265-го понтифіка простого наведення ладу у внутрішньоцерковних справах.
