Щодня після обіду, і в неділю також, Мілко приїздить до свого робочого місця на велосипеді. Дістає інструменти і відкриває свою перукарню для чоловіків. Поблизу залізничного вокзалу у Римі, біля пансіону добродійної організації «Карітас» просто на вулиці — це і є його цирульня. Тут він для всіх — перукар, котрий ослуговує бідних.
Стрижка коштує 2 євро, причепурити бороду — 1 євро. Такі послуги у римських перукарнях обійдуться разів у чотири дорожче. Навідуються сюди переважно імігранти, студенти, бездомні люди і не тільки: «Проходжу поблизу, часом зупиняюся тут, щоб підстригтися. Маю сказати, що він (перукар Мілко) — молодець, і дуже дешево це коштує», — каже один із клієнтів.
Мілко обслуговує своїх клієнтів як справжній професіонал: накидка на плечі, ножиці для стрижки, машинка для бриття і також одеколон. Ну чим тобі не перукарня? Але про справжнє, облаштоване робоче місце Мілко і чути не хоче: «Я більше люблю свободу. Не хочу робочого графіка, не хочу, щоб казали, скільки мені мають заплатити».
Як стати щасливим і потрібним
55-літній болгарин прибув до Італії 5 років тому. На батьківщині працював в одній фірмі, яка збанкрутувала і закрилася. Тоді він і вирішив податися в інший край та почати все з початку. Перукарський фах опанував ще у шкільному віці, і нині настав час застосувати старі навички, бо для навчання новому ремеслу вже не той вік, говорить імігрант.
Перукарська справа просувається добре, клієнти задоволені і приходять знову: «Потім, як дивляться на себе у люстерко спереду і ззаду, клієнти завжди задоволені», — каже перукар Мілко.
2 євро, щоб бути красивішим і задоволеним, — цілком доступно для тих, хто має небагато, а для Мілко — достатньо, щоб почуватися щасливим і потрібним у чужій країні.
Стрижка коштує 2 євро, причепурити бороду — 1 євро. Такі послуги у римських перукарнях обійдуться разів у чотири дорожче. Навідуються сюди переважно імігранти, студенти, бездомні люди і не тільки: «Проходжу поблизу, часом зупиняюся тут, щоб підстригтися. Маю сказати, що він (перукар Мілко) — молодець, і дуже дешево це коштує», — каже один із клієнтів.
Мілко обслуговує своїх клієнтів як справжній професіонал: накидка на плечі, ножиці для стрижки, машинка для бриття і також одеколон. Ну чим тобі не перукарня? Але про справжнє, облаштоване робоче місце Мілко і чути не хоче: «Я більше люблю свободу. Не хочу робочого графіка, не хочу, щоб казали, скільки мені мають заплатити».
Як стати щасливим і потрібним
55-літній болгарин прибув до Італії 5 років тому. На батьківщині працював в одній фірмі, яка збанкрутувала і закрилася. Тоді він і вирішив податися в інший край та почати все з початку. Перукарський фах опанував ще у шкільному віці, і нині настав час застосувати старі навички, бо для навчання новому ремеслу вже не той вік, говорить імігрант.
Перукарська справа просувається добре, клієнти задоволені і приходять знову: «Потім, як дивляться на себе у люстерко спереду і ззаду, клієнти завжди задоволені», — каже перукар Мілко.
2 євро, щоб бути красивішим і задоволеним, — цілком доступно для тих, хто має небагато, а для Мілко — достатньо, щоб почуватися щасливим і потрібним у чужій країні.