Р.С.: Пані Владиславо, як раніше, років сто тому, кияни відзначали День Андрія Первозванного?
В.О.: У книзі Макарова “Енциклопедія київської старовини” я натрапила на таку цікаву подробицю, чому саме на апостола Андрія Первозванного дівчата питали у першого зустрічного його ім’я. Всі знають – ім’я першого чоловіка, якого зустрінеш цього вечора – це ім’я майбутнього чоловіка. Так от, автори 19 століття припускаються думки, що від імені апостола Первозванний і пішла традиція питати ім’я першого зустрічного на вулиці.
Р.С.: Саме з цього дня починався етап ворожіння.
В.О.: Починали ворожити раніше, але ворожіння на апостола Андрія мали особливий характер для жіноцтва. Це відбувалося на околицях Києва, де відзначали цей день у більш народний спосіб
Р.С.: А яким чином відзначали свято ближче до центру Києва? Вочевидь, найбільш культовим місцем була Андріївська церква.
В.О.: Звичайно, бо це було храмове свято. Але привертало увагу киян не лише це. Андріївська церква була оповита романтичним ореолом і вона мала, як вважалося, особливі властивості саме цього дня. Кияни вірили, що в церкві в той вечір під час служби можна стати щасливим. Вважалося, що хлопець і дівчина, яких під час служби притискало у натовпі, а того вечора дійсно у церкві був натовп, якщо їх притискало один до одного, вони вважалися нареченими. Деякі жартівники вдавалися до витівок – вони пришивали грубою ниткою панталони чоловіків (саме панталони, бо штани тоді ще не носили) до спідниці дівчини. І починалося смикання, взаємні претензії. І в такий спосіб хлопець і дівчина знайомилися ближче. Може й насправді Андріївська церква комусь у такий спосіб допомагала знайти своє щастя.
Р.С.: Які ще традиції були цього дня у Києві?
В.О.: Все розподілялося на дві такі головні частини – відвідування служби в Андріївській церкві і ворожіння на вулицях. Як завжди поєднувалося у Києві в одне ціле святе і грішне.
Р.С.: Відомо, як довго жили ці традиції?
В.О.: Вони почала зникати на кінець 19 століття. Оскільки той романтичний Київ середини 19 століття вже не існував. Почалися серйозні зміни в економіці, в місті з’явилося багато нових людей. І в період будівельної лихоманки в останні роки 19 століття це вже було зовсім інше місто.
Р.С.: Нині відновлено в Андріївській церкві богослужіння. Чи доводилося вам в останні роки 13 грудня спостерігати велике скупчення людей в Андріївській церкві?
В.О.: Зараз ставлення людей, які заходять до Андріївської церкви, зовсім інше. Всі поводяться чемно і побожно, і говорити про подібне поки що не можна. Хоча на все потрібен час. І кілька років просто замало, щоби відродилася така давня традиція. Побачимо.
В.О.: У книзі Макарова “Енциклопедія київської старовини” я натрапила на таку цікаву подробицю, чому саме на апостола Андрія Первозванного дівчата питали у першого зустрічного його ім’я. Всі знають – ім’я першого чоловіка, якого зустрінеш цього вечора – це ім’я майбутнього чоловіка. Так от, автори 19 століття припускаються думки, що від імені апостола Первозванний і пішла традиція питати ім’я першого зустрічного на вулиці.
Р.С.: Саме з цього дня починався етап ворожіння.
В.О.: Починали ворожити раніше, але ворожіння на апостола Андрія мали особливий характер для жіноцтва. Це відбувалося на околицях Києва, де відзначали цей день у більш народний спосіб
Р.С.: А яким чином відзначали свято ближче до центру Києва? Вочевидь, найбільш культовим місцем була Андріївська церква.
В.О.: Звичайно, бо це було храмове свято. Але привертало увагу киян не лише це. Андріївська церква була оповита романтичним ореолом і вона мала, як вважалося, особливі властивості саме цього дня. Кияни вірили, що в церкві в той вечір під час служби можна стати щасливим. Вважалося, що хлопець і дівчина, яких під час служби притискало у натовпі, а того вечора дійсно у церкві був натовп, якщо їх притискало один до одного, вони вважалися нареченими. Деякі жартівники вдавалися до витівок – вони пришивали грубою ниткою панталони чоловіків (саме панталони, бо штани тоді ще не носили) до спідниці дівчини. І починалося смикання, взаємні претензії. І в такий спосіб хлопець і дівчина знайомилися ближче. Може й насправді Андріївська церква комусь у такий спосіб допомагала знайти своє щастя.
Р.С.: Які ще традиції були цього дня у Києві?
В.О.: Все розподілялося на дві такі головні частини – відвідування служби в Андріївській церкві і ворожіння на вулицях. Як завжди поєднувалося у Києві в одне ціле святе і грішне.
Р.С.: Відомо, як довго жили ці традиції?
В.О.: Вони почала зникати на кінець 19 століття. Оскільки той романтичний Київ середини 19 століття вже не існував. Почалися серйозні зміни в економіці, в місті з’явилося багато нових людей. І в період будівельної лихоманки в останні роки 19 століття це вже було зовсім інше місто.
Р.С.: Нині відновлено в Андріївській церкві богослужіння. Чи доводилося вам в останні роки 13 грудня спостерігати велике скупчення людей в Андріївській церкві?
В.О.: Зараз ставлення людей, які заходять до Андріївської церкви, зовсім інше. Всі поводяться чемно і побожно, і говорити про подібне поки що не можна. Хоча на все потрібен час. І кілька років просто замало, щоби відродилася така давня традиція. Побачимо.