Наприкінці осені 1918 року держави Антанти направили на південь України військовий корпус, який мав підтримати армію Денікіна у боях проти більшовиків. 23 листопада британські та французькі кораблі зайняли севастопольський порт, а через 3 дні до Одеси прибув британський міноносець. Від 15 по 20 грудня в одеському порту з французьких кораблів висадилися 36 тисяч французьких і грецьких вояків.
Професор Владислав Верстюк Радіо Свобода сказав, що розв’язання більшовиками громадянської війни, революції в Австро-Угорщині та Німеччині зробили наприкінці 1918 року Центральну і Східну Європу зоною надзвичайної мілітарної напруженості, яка могла перекинутись на Західну Європу: «Ця небезпека змусила країни Антанти застосувати превентивні заходи щодо стабілізації ситуації в Східній Європі. Це і стало причиною вводу військ Франції на Північне Чорномор’я».
Упродовж зими військові частини Антанти зайняли Миколаїв, Херсон, Крим і весь південь України. На переговорах з українською делегацією в Одесі та Бірзулі представники французького командування вимагали від Директорії звернення до уряду Франції з проханням встановити протекторат над Україною, передачі українських залізниць та фінансів під французький контроль, а також відставки уряду, сформованого соціалістичними партіями.
Київський історик Ігор Гирич пояснює, що «Українська проблема не стала проблемою європейського порядку денного. Європа знала Україну на 1918 рік дуже і дуже мало – не до порівняння із, скажімо, тою ж Чехією, Польщею чи іншими східноєвропейськими націями, народами, державами. Для французів українці мало чим відрізнялися від росіян, і тому вони трактували всі партії, які тоді керували Україною, як партії ліві, тобто комуністичні. Вони не робили розрізнення між лівими партіями».
На початку лютого представники урядів України, Білорусі, Дону та Кубані запропонували французькому командуванню створити спільний генеральний штаб для узгодження бойових дій проти більшовиків, однак ця пропозиція була відхилена. Навесні під тиском повстанців отамана Григор’єва частини Антанти відступили до Одеси і 6 квітня були вивезені французькими кораблями до Румунії.
Професор Владислав Верстюк Радіо Свобода сказав, що розв’язання більшовиками громадянської війни, революції в Австро-Угорщині та Німеччині зробили наприкінці 1918 року Центральну і Східну Європу зоною надзвичайної мілітарної напруженості, яка могла перекинутись на Західну Європу: «Ця небезпека змусила країни Антанти застосувати превентивні заходи щодо стабілізації ситуації в Східній Європі. Це і стало причиною вводу військ Франції на Північне Чорномор’я».
Упродовж зими військові частини Антанти зайняли Миколаїв, Херсон, Крим і весь південь України. На переговорах з українською делегацією в Одесі та Бірзулі представники французького командування вимагали від Директорії звернення до уряду Франції з проханням встановити протекторат над Україною, передачі українських залізниць та фінансів під французький контроль, а також відставки уряду, сформованого соціалістичними партіями.
Київський історик Ігор Гирич пояснює, що «Українська проблема не стала проблемою європейського порядку денного. Європа знала Україну на 1918 рік дуже і дуже мало – не до порівняння із, скажімо, тою ж Чехією, Польщею чи іншими східноєвропейськими націями, народами, державами. Для французів українці мало чим відрізнялися від росіян, і тому вони трактували всі партії, які тоді керували Україною, як партії ліві, тобто комуністичні. Вони не робили розрізнення між лівими партіями».
На початку лютого представники урядів України, Білорусі, Дону та Кубані запропонували французькому командуванню створити спільний генеральний штаб для узгодження бойових дій проти більшовиків, однак ця пропозиція була відхилена. Навесні під тиском повстанців отамана Григор’єва частини Антанти відступили до Одеси і 6 квітня були вивезені французькими кораблями до Румунії.