Р.С.: Лесю Степановичу! Коли Вам прийшла думка почати вести щоденники?
Лесь Танюк
Л.Т.: Це почалося в 1956 році, власне, в 1955, але перший млинець був занадто круто спечений. Батькові не сподобалося, бо щоденник був писаний російською мовою. Він дав мені прочухана: “Щоб я, — каже, — цього ніколи не бачив більше”. Після цього я взявся писати нормальні українські щоденники. Фактично, до сьогоднішнього дня — це 50 років.
Р.С.: Очевидно, концепція ведення щоденника за 50 років мала б змінюватися неодноразово. Чи хтось підказував Вам, як вести щоденники? І як так сталося, що записи, які, як правило, торкаються інтимної, особистої сфери людини, перетворилися на широку панораму культурного і політичного життя?
Л.Т.: Я від самого початку відчував, що на мені лежить певна відповідальність, наприклад: якщо ми не займемося реабілітацією Леся Курбаса, то ніхто цього не зробить; якщо ми Мар’яна Крушельницького не подамо таким, яким він був, а таким, як його подавали “йосипенки” та інші пристосуванці, то ніхто не знатиме його справжнього. Себто, була якась відповідальність. Думаю, це і породило певну концепцію, бо народження Клубу творчої молоді і народження щоденників – це явище, в принципі, одного ряду: один і той же інтим, одна й та ж політика.
Я наперед не знав, чи кину щоденник завтра, чи продовжуватиму його, але це було змагання з самим собою, необхідність довести самому собі, що є якісь речі, в яких ти можеш бути послідовним. Мама закидала мені завжди, що я непослідовний: “В тебе сім п’ятниць на тиждень. Ти сьогодні те, завтра – інше. Спробуй сам організуватися”. Мені здається, що це якраз була така спроба самоорганізації. Все, що мені цікаво сьогодні, що я переживаю, я мусив обов’язково поділитися спочатку з дружиною, бо мені здавалось образливим, що я щось знаю, а вона – ні, я щось прочитав, а вона ще не встигла. Та й те, як ми страждали і тішилися, повинні були б дізнатися коли-небудь донька й інші. Все те, що я читав у літературі, мені здавалося прикрашуванням ситуації.
Р.С.: На презентованому томі, останньому на цей день, зазначено, що це є зібрання творів у 60 томах. Це не жарт?
Не жарт, бо їх, звичайно, буде більше. Не жарт, тому що сьогодні їх стоїть на полицях 217 переплетених машинописних і рукописних томів. Фактично, я думаю, що 60 томів розраховані до періоду Верховної Ради. А вже парламентських період буде пізніше.
Лесь ТанюкР.С.: Очевидно, концепція ведення щоденника за 50 років мала б змінюватися неодноразово. Чи хтось підказував Вам, як вести щоденники? І як так сталося, що записи, які, як правило, торкаються інтимної, особистої сфери людини, перетворилися на широку панораму культурного і політичного життя?
Л.Т.: Я від самого початку відчував, що на мені лежить певна відповідальність, наприклад: якщо ми не займемося реабілітацією Леся Курбаса, то ніхто цього не зробить; якщо ми Мар’яна Крушельницького не подамо таким, яким він був, а таким, як його подавали “йосипенки” та інші пристосуванці, то ніхто не знатиме його справжнього. Себто, була якась відповідальність. Думаю, це і породило певну концепцію, бо народження Клубу творчої молоді і народження щоденників – це явище, в принципі, одного ряду: один і той же інтим, одна й та ж політика.
Я наперед не знав, чи кину щоденник завтра, чи продовжуватиму його, але це було змагання з самим собою, необхідність довести самому собі, що є якісь речі, в яких ти можеш бути послідовним. Мама закидала мені завжди, що я непослідовний: “В тебе сім п’ятниць на тиждень. Ти сьогодні те, завтра – інше. Спробуй сам організуватися”. Мені здається, що це якраз була така спроба самоорганізації. Все, що мені цікаво сьогодні, що я переживаю, я мусив обов’язково поділитися спочатку з дружиною, бо мені здавалось образливим, що я щось знаю, а вона – ні, я щось прочитав, а вона ще не встигла. Та й те, як ми страждали і тішилися, повинні були б дізнатися коли-небудь донька й інші. Все те, що я читав у літературі, мені здавалося прикрашуванням ситуації.
Р.С.: На презентованому томі, останньому на цей день, зазначено, що це є зібрання творів у 60 томах. Це не жарт?
Не жарт, бо їх, звичайно, буде більше. Не жарт, тому що сьогодні їх стоїть на полицях 217 переплетених машинописних і рукописних томів. Фактично, я думаю, що 60 томів розраховані до періоду Верховної Ради. А вже парламентських період буде пізніше.