Від свого батька Павло Моржковський разом із шляхетською гідністю успадкував козацьке прізвисько «Тетеря». Він навчався у Мінській уніатській школі та у Києво-Могилянській академії. Під час Хмельниччини Тетеря вступив до козацького війська, став переяславським полковником, готував Переяславську угоду і вів Переяславську раду. А вже через 4 роки він був серед авторів Гадяцької угоди про створення федерації Польщі, Литви та України і на чолі української делегації прибув до Варшави. Ось як описав Тетерю посол Людовика Чотирнадцятого П’єр де Нуає: «Ставний, гарних манер, убраний був в одяг із зеленого оксамиту із золотими ґудзиками».
Тетеря отримував пенсію від польського та французького королів і був одним із найзаможніших землевласників України. 2 січня 1663 року Генеральна рада обрала Тетерю гетьманом Правобережжя. У жовтні у таборі під Білою Церквою він присягнув на вірність королю: «Я, Павло Тетеря, присягаю Пану Богу Всемогутньому у Тройці Святій Єдиному, що на тому уряді гетьманства військ запорозьких, мені підлеглих, Найяснішому Янові Казимирові, королеві польському і шведському, вірним, зичливим і слухняним буду, всіляких сторонніх протекцій і панів зрікаюся і жодної не маю обирати іншої, окрім короля Його Милості і Речі Посполитої Польської».
Упродовж шести місяців 14 полків Тетері, військо короля і татарська кіннота воювали на Лівобережжі проти війська гетьмана Івана Брюховецького і московської армії. Врешті-решт Тетеря був змушений відступити на Правобережжя, його залишили союзники, а в тилу повстав полковник Василь Дрозденко. Гетьман кинув своє військо і з клейнодами, архівом та скарбницею виїхав до Варшави.
Через 5 років Люблінський трибунал засудив Тетерю до довічного вигнання. Він виїхав до міста Ясс і звідти став передавати султану інформацію про становище у Польщі. Агенти польського уряду безуспішно намагалися умовити його повернутися до Варшави. Навесні 1671 року п’ятдесятилітній Тетеря помер від отрути.
Тетеря отримував пенсію від польського та французького королів і був одним із найзаможніших землевласників України. 2 січня 1663 року Генеральна рада обрала Тетерю гетьманом Правобережжя. У жовтні у таборі під Білою Церквою він присягнув на вірність королю: «Я, Павло Тетеря, присягаю Пану Богу Всемогутньому у Тройці Святій Єдиному, що на тому уряді гетьманства військ запорозьких, мені підлеглих, Найяснішому Янові Казимирові, королеві польському і шведському, вірним, зичливим і слухняним буду, всіляких сторонніх протекцій і панів зрікаюся і жодної не маю обирати іншої, окрім короля Його Милості і Речі Посполитої Польської».
Упродовж шести місяців 14 полків Тетері, військо короля і татарська кіннота воювали на Лівобережжі проти війська гетьмана Івана Брюховецького і московської армії. Врешті-решт Тетеря був змушений відступити на Правобережжя, його залишили союзники, а в тилу повстав полковник Василь Дрозденко. Гетьман кинув своє військо і з клейнодами, архівом та скарбницею виїхав до Варшави.
Через 5 років Люблінський трибунал засудив Тетерю до довічного вигнання. Він виїхав до міста Ясс і звідти став передавати султану інформацію про становище у Польщі. Агенти польського уряду безуспішно намагалися умовити його повернутися до Варшави. Навесні 1671 року п’ятдесятилітній Тетеря помер від отрути.