Р. С.: Скільки всього сиріт у Чечні?
А. Д.: Ця цифра коливається від 2-3 до 5 тисяч, це за офіційними даними. Насправді кількість набагато більша, адже багато сиріт не стоять на обліку.
Дотепер у Чечні було три приватні дитячі будинки, що існували за рахунок допомоги, яку надавали міжнародні гуманітарні організації.
Р. С.: Що буде з дітьми, які будуть змушені залишити сиротинці?
А. Д.: Цих дітей направлятимуть у родини близьких родичів. А їхнім родинам нададуть одноразову допомогу, а потім держава буде давати їм щомісяця кошти.
Р. С.: Прем’єр Чечні Руслан Кадиров каже, що є прихильником ісламських традицій, але сиротинці існують у багатьох державах і в громадах, які сповідують іслам. Як це тоді пояснити?
А. Д.: Його гасло полягає в тому, що в чеченців ніколи не було навіть слова чи поняття «притулок». 20 років тому навіть для найдальших родичів було би дуже великим соромом не мати змогу виховати дитину.
Є тут ще й інший чинник. Кадиров заявляв, що переглядав особисті справи дітей у сиротинцях і бачив, що у багатьох із них є батьки. І Кадиров каже: а для чого ми будемо тримати їх у сиротинцях, допоможімо краще цій матері, цій родині, яка не може прогодувати своєї дитини.
Р. С.: Як сприйняло чеченське суспільство рішення закрити сиротинці?
А. Д.: Звичайно, що є полярні думки. Багато хто вважає, що діти почуватимуться гірше у родинах далеких родичів.
Хочу зазначити, що Кадиров сам намагався усиновити дитину. Але на той час йому не було 30 років, і тоді його мама усиновила 14-річного російського хлопця. Його назвали чеченським ім’ям Вісіт, що в перекладі означає «щоб залишився». І Кадиров зараз називає цього хлопця своїм братом. Зараз він вчиться в Москві, в Суворовському училищі.
Р. С.: Як федеральна російська влада відреагувала на рішення чеченської влади закрити дитячі будинки? Чи були заперечення?
А. Д.: У цю ситуацію федеральна влада не втручається, мабуть, до моменту, поки не порушать федеральні закони. Мабуть, чеченська влада змогла переконати Москву, що для дітей буде ліпше, якщо вони житимуть у родинах далеких родичів.
Р. С.: Чи це означає, що відомо родичів практично всіх сиріт у Чечні? Тобто в Чечні не трапляється, як у європейській частині Росії чи в Україні, коли деколи неможливо встановити, звідки дитина?
А. Д.: Ні, звичайно. Чеченське суспільство далі залишається патріархальним і жінка не може народити дитину, не будучи в шлюбі. Це дуже засуджується суспільством. Це великий сором для родини. Те ж можна сказати і про чоловіка.
А. Д.: Ця цифра коливається від 2-3 до 5 тисяч, це за офіційними даними. Насправді кількість набагато більша, адже багато сиріт не стоять на обліку.
Дотепер у Чечні було три приватні дитячі будинки, що існували за рахунок допомоги, яку надавали міжнародні гуманітарні організації.
Р. С.: Що буде з дітьми, які будуть змушені залишити сиротинці?
А. Д.: Цих дітей направлятимуть у родини близьких родичів. А їхнім родинам нададуть одноразову допомогу, а потім держава буде давати їм щомісяця кошти.
Р. С.: Прем’єр Чечні Руслан Кадиров каже, що є прихильником ісламських традицій, але сиротинці існують у багатьох державах і в громадах, які сповідують іслам. Як це тоді пояснити?
А. Д.: Його гасло полягає в тому, що в чеченців ніколи не було навіть слова чи поняття «притулок». 20 років тому навіть для найдальших родичів було би дуже великим соромом не мати змогу виховати дитину.
Є тут ще й інший чинник. Кадиров заявляв, що переглядав особисті справи дітей у сиротинцях і бачив, що у багатьох із них є батьки. І Кадиров каже: а для чого ми будемо тримати їх у сиротинцях, допоможімо краще цій матері, цій родині, яка не може прогодувати своєї дитини.
Р. С.: Як сприйняло чеченське суспільство рішення закрити сиротинці?
А. Д.: Звичайно, що є полярні думки. Багато хто вважає, що діти почуватимуться гірше у родинах далеких родичів.
Хочу зазначити, що Кадиров сам намагався усиновити дитину. Але на той час йому не було 30 років, і тоді його мама усиновила 14-річного російського хлопця. Його назвали чеченським ім’ям Вісіт, що в перекладі означає «щоб залишився». І Кадиров зараз називає цього хлопця своїм братом. Зараз він вчиться в Москві, в Суворовському училищі.
Р. С.: Як федеральна російська влада відреагувала на рішення чеченської влади закрити дитячі будинки? Чи були заперечення?
А. Д.: У цю ситуацію федеральна влада не втручається, мабуть, до моменту, поки не порушать федеральні закони. Мабуть, чеченська влада змогла переконати Москву, що для дітей буде ліпше, якщо вони житимуть у родинах далеких родичів.
Р. С.: Чи це означає, що відомо родичів практично всіх сиріт у Чечні? Тобто в Чечні не трапляється, як у європейській частині Росії чи в Україні, коли деколи неможливо встановити, звідки дитина?
А. Д.: Ні, звичайно. Чеченське суспільство далі залишається патріархальним і жінка не може народити дитину, не будучи в шлюбі. Це дуже засуджується суспільством. Це великий сором для родини. Те ж можна сказати і про чоловіка.
