До 1992 року Злата Філіпович безтурботно жила в рідному Сараєві — тоді столиці югославської союзної республіки Боснії й Герцеґовини. Вона ходила до школи і вела щоденник. А потім раптом почалася війна, і її рідне місто почали обстрілювати з гармат.
Щоденник Злати став своєрідним заповітом дитини,над якою нею нависла загроза неминучої смерті. Дівчина, яку називали «Анною Франк із Сараєва», виїхала до Англії і закінчила там Оксфордський університет. Нині вона живе у столиці Ірландії Дубліні. Їй 26 років. Нову книжку «Украдені голоси» вона уклала у партнерстві з британською письменницею Мелані Челленджер.
Писати, щоб дистанціюватися від війни
В інтерв’ю Радіо Свобода Злата згадала про свій сараєвський щоденник: «У ньому було все: подробиці життя, про те, як ти виживаєш, як імітуєш життя, як дістаєш воду, як даєш собі раду без електрики, або із цим величезним почуттям небезпеки та смерті навколо тебе».
Злата Філіпович вважає, що щоденник допоміг їй зберегти здоровий глузд, дистанціюватися від жахливої ситуації. Писання також було хоча б якимось заняттям. Воно давало відчуття спілкування, їй здавалося, що хтось її вислуховує і розуміє її становище: «Я мала потребу всістися, згорнутися клубочком або піти до іншої, холоднішої, бо не було опалення, кімнати, сісти за моїм письмовим столом і писати».
Війна заторкує всіх
Злата сподівається, що нова книжка «Украдені голоси» допоможе людям збагнути, що війна заторкує всіх нас — людей із надіями, бажаннями та проблемами, де б і коли б вони не жили.
Одна з авторів збірки — 18-річна Хода Тамір Джехад— почала вести щоденник про вторгнення іноземних військ до Іраку в березні 2003 року. Вона каже, що почала писати, сподіваючися, що це «допоможе їй дихати».
Як зауважив один критик, книжка «Украдені голоси» є «захопливою історичною оповіддю, у якій про воєнні події розповідається не за допомогою фактів та дат, а через щирі враження молоді».
Щоденник Злати став своєрідним заповітом дитини,над якою нею нависла загроза неминучої смерті. Дівчина, яку називали «Анною Франк із Сараєва», виїхала до Англії і закінчила там Оксфордський університет. Нині вона живе у столиці Ірландії Дубліні. Їй 26 років. Нову книжку «Украдені голоси» вона уклала у партнерстві з британською письменницею Мелані Челленджер.
Писати, щоб дистанціюватися від війни
В інтерв’ю Радіо Свобода Злата згадала про свій сараєвський щоденник: «У ньому було все: подробиці життя, про те, як ти виживаєш, як імітуєш життя, як дістаєш воду, як даєш собі раду без електрики, або із цим величезним почуттям небезпеки та смерті навколо тебе».
Злата Філіпович вважає, що щоденник допоміг їй зберегти здоровий глузд, дистанціюватися від жахливої ситуації. Писання також було хоча б якимось заняттям. Воно давало відчуття спілкування, їй здавалося, що хтось її вислуховує і розуміє її становище: «Я мала потребу всістися, згорнутися клубочком або піти до іншої, холоднішої, бо не було опалення, кімнати, сісти за моїм письмовим столом і писати».
Війна заторкує всіх
Злата сподівається, що нова книжка «Украдені голоси» допоможе людям збагнути, що війна заторкує всіх нас — людей із надіями, бажаннями та проблемами, де б і коли б вони не жили.
Одна з авторів збірки — 18-річна Хода Тамір Джехад— почала вести щоденник про вторгнення іноземних військ до Іраку в березні 2003 року. Вона каже, що почала писати, сподіваючися, що це «допоможе їй дихати».
Як зауважив один критик, книжка «Украдені голоси» є «захопливою історичною оповіддю, у якій про воєнні події розповідається не за допомогою фактів та дат, а через щирі враження молоді».
