«Прощавай, Голлівуде!» — так охрестили в народі законопроект, підписаний 27 сенаторами-комуністами. Якщо документ ухвалять, то обмеження стосуватимуться насамперед фільмів американського виробництва, які з кожним роком дедалі більше з’являються на екранах італійських кінозалів.
З одного боку, те, що італійське кіно потребує підтримки, не викликає сумніву ні в політиків, ні в кіномитців, ані у глядачів. З іншого боку — чи буде публіка дивитися більше європейських фільмів лише тому, що має бути менше американських?
«Безглузда пропозиція»
Президент Національної асоціації кіноіндустрії Паоло Феррарі вважає пропозицію сенаторів безглуздою — адже рейтинг кіно слід підтримувати якістю. Поза тим, італійське кіновиробництво переживає не гірші часи, говорить Феррарі в інтерв’ю Радіо Свобода: «Минулого року в Італії зняли не дуже багато фільмів, але результат вважаємо позитивним: 116 кіноробіт. Щороку в країні демонструють приблизно 300 стрічок, які варті уваги, з них близько 180 — італійські, решта — іноземні. Дуже рідко коли закордонний фільм з’являється на екранах мовою оригіналу, бо зазвичай він із італійським перекладом, можливо, лише кілька копій мовою оригіналу».
Фільм вважається італійським, коли режисер, сценарист та більшість акторів — італійці, переважна частина зйомок має бути зроблена на території країни, мовиться в законопроекті.
Нині пересічний італійський глядач завдяки дублюванню іноземних стрічок рідною мовою практично не розрізняє фільм американський чи італійський, говорить режисер П’єрлуїджі Феррандіні. Але фахове дублювання у цьому випадку не йде на користь, бо ж італійці мають виховуватися на рідній культурі, вважає він.
«Італійське кіно потребує захисту»
Режисер Феррандіні вітає ініціативу стосовно обмеження іноземної кінопродукції: «Я проти будь-якої цензури. Але просто вважаю, що італійське кіно мало би бути більш захищене в першу чергу, а потім уже американське, тому що в Італії не існує кіноіндустрії, як у США. Італійське кіно на сьогодні залишається мистецтвом окремих ентузіастів. Показ американських фільмів бажано обмежити, щоб дати більше простору насамперед італійцям знову звикнути до нашого життя, європейського».
В Італії кошти для кінозйомок надходять передусім від спонсорів, особливо коли фільм планують показувати по телебаченню, а саме: ТБ замовляє музику для кіно. Фінансова підтримка від держави і європейських структур незначна. На прихованій рекламі у кіно (так званий «продукт-плейсмент») можна заробити лише 10—15 тисяч євро, а для створення повноцінного фільму в Італії потрібно щонайменше 2 мільйони євро, кажуть знавці кіноринку.
Після світової слави 1950—70-х років своє останнє міжнародне визнання італійське кіно отримало майже десять років тому. У 1998 році стрічка режисера і актора Роберто Беніньї «Життя прекрасне» стала володарем американської премії «Оскар» у трьох номінаціях.
З одного боку, те, що італійське кіно потребує підтримки, не викликає сумніву ні в політиків, ні в кіномитців, ані у глядачів. З іншого боку — чи буде публіка дивитися більше європейських фільмів лише тому, що має бути менше американських?
«Безглузда пропозиція»
Президент Національної асоціації кіноіндустрії Паоло Феррарі вважає пропозицію сенаторів безглуздою — адже рейтинг кіно слід підтримувати якістю. Поза тим, італійське кіновиробництво переживає не гірші часи, говорить Феррарі в інтерв’ю Радіо Свобода: «Минулого року в Італії зняли не дуже багато фільмів, але результат вважаємо позитивним: 116 кіноробіт. Щороку в країні демонструють приблизно 300 стрічок, які варті уваги, з них близько 180 — італійські, решта — іноземні. Дуже рідко коли закордонний фільм з’являється на екранах мовою оригіналу, бо зазвичай він із італійським перекладом, можливо, лише кілька копій мовою оригіналу».
Фільм вважається італійським, коли режисер, сценарист та більшість акторів — італійці, переважна частина зйомок має бути зроблена на території країни, мовиться в законопроекті.
Нині пересічний італійський глядач завдяки дублюванню іноземних стрічок рідною мовою практично не розрізняє фільм американський чи італійський, говорить режисер П’єрлуїджі Феррандіні. Але фахове дублювання у цьому випадку не йде на користь, бо ж італійці мають виховуватися на рідній культурі, вважає він.
«Італійське кіно потребує захисту»
Режисер Феррандіні вітає ініціативу стосовно обмеження іноземної кінопродукції: «Я проти будь-якої цензури. Але просто вважаю, що італійське кіно мало би бути більш захищене в першу чергу, а потім уже американське, тому що в Італії не існує кіноіндустрії, як у США. Італійське кіно на сьогодні залишається мистецтвом окремих ентузіастів. Показ американських фільмів бажано обмежити, щоб дати більше простору насамперед італійцям знову звикнути до нашого життя, європейського».
В Італії кошти для кінозйомок надходять передусім від спонсорів, особливо коли фільм планують показувати по телебаченню, а саме: ТБ замовляє музику для кіно. Фінансова підтримка від держави і європейських структур незначна. На прихованій рекламі у кіно (так званий «продукт-плейсмент») можна заробити лише 10—15 тисяч євро, а для створення повноцінного фільму в Італії потрібно щонайменше 2 мільйони євро, кажуть знавці кіноринку.
Після світової слави 1950—70-х років своє останнє міжнародне визнання італійське кіно отримало майже десять років тому. У 1998 році стрічка режисера і актора Роберто Беніньї «Життя прекрасне» стала володарем американської премії «Оскар» у трьох номінаціях.
