Серед предків архікнязя Вільгельма фон Габсбурґа-Лотрінгена були німці, французи, іспанці, слов’яни та литовці. Він народився у місті Пулі на березі Адріатичного моря, а від дванадцяти років мешкав у місті Живці у Західній Галичині. Вільгельм навчався у військовій академії у Вінер-Найштадті в Австрії. Він володів німецькою, французькою, італійською, англійською, польською та українською мовами, вмів управляти вітрильником і навіть опанував ремесло бляхаря.
Під час Першої світової війни лейтенант Габсбурґ командував на фронті ротою. Він носив під австрійським мундиром вишиванку, тому солдати-українці прозвали його Василем Вишиваним.
«Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обов’язково казав я співати “Не пора”, “Ще не вмерла Україна”, “Верховино” і “Над Прутом у лузі”. Я особисто і по-товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше. За таке відношення до Австрії мусив я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив одверто, що почуваю себе українцем, і інтереси України для мене на першім місці».
Навесні 1918 року полковник Вишиваний очолив Легіон Українських Січових Стрільців, який визволяв Херсонщину та Запоріжжя від більшовиків. Пізніше він служив в Українській Галицькій Армії, був військовим радником Симона Петлюри. Після поразки Української революції Вишиваний оселився у Відні. Там 21-го року він видав збірку своїх віршів під назвою «Минають дні» з присвятою «Борцям, що впали за волю України».
«До зброї! До зброї, стрільці! Зірвіться, ламайте кайдани! З’єднаються з вами покійні брати, І згояться народні рани...
До зброї! До зброї, стрільці! І рідну країну спасайте! Повстаньте, як вірні козацькі сини, Героями в хату вертайте!».
У серпні 47-го року радянські агенти заарештували Вишиваного у Відні і вивезли його до Києва. Тут слідчі звинуватили його у зв’язках з українськими націоналістами та у співпраці з французькою і британською розвідками. Василь Вишиваний помер у лікарні Лук’янівської в’язниці 18 серпня 1948 року.
Під час Першої світової війни лейтенант Габсбурґ командував на фронті ротою. Він носив під австрійським мундиром вишиванку, тому солдати-українці прозвали його Василем Вишиваним.
«Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обов’язково казав я співати “Не пора”, “Ще не вмерла Україна”, “Верховино” і “Над Прутом у лузі”. Я особисто і по-товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше. За таке відношення до Австрії мусив я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив одверто, що почуваю себе українцем, і інтереси України для мене на першім місці».
Навесні 1918 року полковник Вишиваний очолив Легіон Українських Січових Стрільців, який визволяв Херсонщину та Запоріжжя від більшовиків. Пізніше він служив в Українській Галицькій Армії, був військовим радником Симона Петлюри. Після поразки Української революції Вишиваний оселився у Відні. Там 21-го року він видав збірку своїх віршів під назвою «Минають дні» з присвятою «Борцям, що впали за волю України».
«До зброї! До зброї, стрільці! Зірвіться, ламайте кайдани! З’єднаються з вами покійні брати, І згояться народні рани...
До зброї! До зброї, стрільці! І рідну країну спасайте! Повстаньте, як вірні козацькі сини, Героями в хату вертайте!».
У серпні 47-го року радянські агенти заарештували Вишиваного у Відні і вивезли його до Києва. Тут слідчі звинуватили його у зв’язках з українськими націоналістами та у співпраці з французькою і британською розвідками. Василь Вишиваний помер у лікарні Лук’янівської в’язниці 18 серпня 1948 року.