Донедавна вважалося, що криваві сутички футбольних фанатів, футбольні війни характерні лише для гарячих фанів країн Південної Америки. Про футбольне насильство в Європі якщо й говорили, то лише як про прояв «англійської хвороби», тобто характерної лише для вболівальників англійської футбольної прем’єр-ліги. Навіть прояв жахливого насильства між англійськими та італійськими фанами під час брюссельського фіналу Ліги чемпіонів 1985 року між англійським «Ліверпулем» та італійським «Ювентусом» тоді списали на англійців. Нагадаємо, що тоді загинуло 39 головним чином італійських уболівальників.
Після того, як Італія пережила минулої весни футбольний корупційний скандал, коли вигнали у нижчу лігу знаменитий «Ювентус» та оштрафували пониженням у рейтингу «Мілан» «Фіорентину» та ще декілька клубів, здавалося б, що перемога Італії на Кубкові світу в Німеччині все змінить на краще.
Але лише через шість місяців Італія вбралася в жалобу за двома загиблими під час брутальних сутичок фанатів. Спочатку забили до смерті футбольного чиновника, який намагався зупинити бійку на любительському матчі. А через тиждень, 4 лютого, після матчу в Катаньї на Сицилії під час масштабної бійки вболівальників двох команд уже на вулиці був убитий поліцай Філіпо Рачіті, котрому юний фанат кинув в обличчя вибуховий пакет.
Італійські футбольні чиновники відразу ж зупинили на тиждень усі футбольні змагання в країні. Мер Катаньї Умберто Скапаньїні підбив підсумок жахливої неділі: «Я був лікарем понад 40 років, але це один із найбільш неприпустимих проявів, які я бачив у своєму житті… Ми повинні зробити все, щоб такого більше ніколи не сталося».
Нові заходи — чи це вихід?
Минулих вихідних на матчі вболівальників не пустили — стадіони не відповідають новим вимогам до безпеки. Власне, ці вимоги виконують стадіони тільки п’яти міст у країні. Так що половина ігор Серії А відбуватиметься перед порожніми трибунами.
Але, як вважають оглядачі, безлюдні стадіони чи заборона продажу колективних квитків — не вирішення проблеми, а шлях до зростання напруги, збурення десятків тисяч уболівальників, яких залишили на вулицях поза стадіонами.
Італійський футбольний оглядач Марко Мензураті зауважує: «Кроки, на які пішли в Англії, мали довгостроковий характер. Їх усунули від міжнародних змагань у футболі на п’ять років. Вони збудували нові, безпечніші стадіони. Ми ж маємо старі й погані. Вони, мабуть, були застарілі вже коли їх збудували, бо спроектували їх узагалі нераціонально».
Тим часом Союз європейських футбольних асоціацій і його новий голова Мішель Платіні мусять діяти. Адже прояви расизму і насильства на футбольних стадіонах — не лише італійське явище. Наприклад, минулого листопада в Парижі після матчу паризького «Сен-Жермена» та ізраїльського «Гапоеля» поліцейський убив місцевого фаната й поранив іншого, захищаючи єврейського вболівальника від розлюченого натовпу по-расистському і антисемітському налаштованих французьких фанів.
Після того, як Італія пережила минулої весни футбольний корупційний скандал, коли вигнали у нижчу лігу знаменитий «Ювентус» та оштрафували пониженням у рейтингу «Мілан» «Фіорентину» та ще декілька клубів, здавалося б, що перемога Італії на Кубкові світу в Німеччині все змінить на краще.
Але лише через шість місяців Італія вбралася в жалобу за двома загиблими під час брутальних сутичок фанатів. Спочатку забили до смерті футбольного чиновника, який намагався зупинити бійку на любительському матчі. А через тиждень, 4 лютого, після матчу в Катаньї на Сицилії під час масштабної бійки вболівальників двох команд уже на вулиці був убитий поліцай Філіпо Рачіті, котрому юний фанат кинув в обличчя вибуховий пакет.
Італійські футбольні чиновники відразу ж зупинили на тиждень усі футбольні змагання в країні. Мер Катаньї Умберто Скапаньїні підбив підсумок жахливої неділі: «Я був лікарем понад 40 років, але це один із найбільш неприпустимих проявів, які я бачив у своєму житті… Ми повинні зробити все, щоб такого більше ніколи не сталося».
Нові заходи — чи це вихід?
Минулих вихідних на матчі вболівальників не пустили — стадіони не відповідають новим вимогам до безпеки. Власне, ці вимоги виконують стадіони тільки п’яти міст у країні. Так що половина ігор Серії А відбуватиметься перед порожніми трибунами.
Але, як вважають оглядачі, безлюдні стадіони чи заборона продажу колективних квитків — не вирішення проблеми, а шлях до зростання напруги, збурення десятків тисяч уболівальників, яких залишили на вулицях поза стадіонами.
Італійський футбольний оглядач Марко Мензураті зауважує: «Кроки, на які пішли в Англії, мали довгостроковий характер. Їх усунули від міжнародних змагань у футболі на п’ять років. Вони збудували нові, безпечніші стадіони. Ми ж маємо старі й погані. Вони, мабуть, були застарілі вже коли їх збудували, бо спроектували їх узагалі нераціонально».
Тим часом Союз європейських футбольних асоціацій і його новий голова Мішель Платіні мусять діяти. Адже прояви расизму і насильства на футбольних стадіонах — не лише італійське явище. Наприклад, минулого листопада в Парижі після матчу паризького «Сен-Жермена» та ізраїльського «Гапоеля» поліцейський убив місцевого фаната й поранив іншого, захищаючи єврейського вболівальника від розлюченого натовпу по-расистському і антисемітському налаштованих французьких фанів.
